Номер провадження: 11-сс/813/746/23
Справа № 947/959/23, 1-кс/947/550/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника власника майнаОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.01.2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12022160000000688 від 13.10.2022 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого cлідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про арешт майна в кримінальному проваджені №12021160000000688 від 13.10.2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та накладено арештна майно із забороною розпорядження та користування майном, яке виявлено та вилучено 04.01.2023 року під час проведення огляду місця події на ділянці місцевості, яка розташована на узбіччі села Червоне Болградського району Одеської області, поблизу ставку під назвою «Чача», що межує з територією Республіки Молдова, за координатами: НОМЕР_1 , 29,2373°В, а саме: 32 купюри номіналом по 100 доларів США (загалом у сумі 3200 доларів США - власність ОСОБА_11 ); 49 купюр номіналом по 100 доларів США (загалом 4900 доларів США- власність ОСОБА_7 ); 32 купюри номіналом по 100 доларів США та 1 купюра номіналом 50 доларів США (загалом 3250 доларів США- власність ОСОБА_12 ); 34 купюри по 100 доларів США (загалом у сумі 3400 доларів США- власність ОСОБА_13 ); мобільний телефон марки «Samsung» imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 з сім карткою оператора «Kyivstar» НОМЕР_4 (власність - ОСОБА_14 ).
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки може містити на собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема зазначене майно визнано речовими доказами постановою слідчого від 05.01.2023 року.
Слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, оскільки грошові кошти, вилучені під час огляду місця події мають ознаки доходів, отриманих в результаті вчинення злочину, передбаченого ст.332 КК України.
Не погоджуючись з ухвалою, представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт грошових коштів номіналом по 100 доларів (загалом 4900 доларів США), які добровільно видані ОСОБА_7 під час огляду місця події - 04.01.2023 року.
Апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали, оскільки ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні не має статусу підозрюваного, вилучені грошові кошти належать йому, а тому арешт на вказані грошові кошти є безпідставним.
Апелянт посилається також на те, що слідчий суддя не звернув увагу на невідповідність клопотання положенням ч. 2 ст. 64-2 КПК України, відповідно до яких з клопотанням про арешт майна, яке належить третій особі, має звертатися лише прокурор, що свідчить про подання клопотання неуповноваженою особою.
Крім того, апелянт зазначає, що відношення грошових коштів, до кримінального провадження не доведене, грошові кошти не є знаряддям вчинення іншою особою кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, не містять на собі будь-які сліди злочину та не містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінальної справи. В ухвалі слідчого судді не вказано, які конкретно сліди можуть містити купюри, передані добровільно особою, яка не має відношення до даної кримінальної справи, а тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що грошові кошти відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення.
Разом з апеляційною скаргою адвокатом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яке мотивоване тим, що слідчий суддя розглянув клопотання без власника майна або його представника, копія ухвали не направлялась на адресу власника майна або його представника.
Відповідно до положень ч.4 ст.405, ч.4 ст.107 КПК України (далі - КПК), апеляційний розгляд проведено за відсутності апелянта, який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з'явився, однак звернувся з клопотанням про здійснення розгляду за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та задоволення апеляційної скарги, повідомив суду, що обвинувальний акт у даному кримінальному проваджені направлений до суду; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Що стосується клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, колегія суддів виходить з того, що власник майна ОСОБА_7 та його представник, відповідно до матеріалів судової справи, не були присутніми під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Матеріали провадження не містять відомостей про надіслання судом на адресу власника майна копії оскарженої ухвали. Оскаржена ухвала отримана адвокатом 30.03.2023 року, а апеляційна скарга подана 04.04.2023 року (згідно трекінгу АТ «Укрпошта»).
Вказані обставини, з урахуванням положень абз.2 ч.3 ст.395 КПК України, свідчать про те, що апелянтом строк на оскарження фактично не пропущений та поновлення не потребує.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги подана особою, яка відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі - КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
Статтею 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таких обставин, власник чи володілець майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, вбачається, що власником грошових коштів у сумі 4900 доларів США - є ОСОБА_7 , який відповідно до протоколу огляду від 04.01.2023 року видав їх правоохоронному органу.
Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, представник власника майна - адвокат ОСОБА_8 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді, апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Відповідно до приписів ст.404 КПК України (далі - КПК), рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Наведені норми процесуального закону узгоджуються з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Разом з тим, ч.10 ст.170 КПК визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку зокрема на гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів судової справи СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.10.2022 року за №12022160000000688, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
04.01.2023 року, відповідно до протоколу огляну місця події, у ОСОБА_7 було вилучено грошові кошти в сумі 4900 доларів США (а.п. 23-26).
Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 від 05.01.2023 року вилучені під час огляду місця події речі та грошові кошти визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження, оскільки грошові кошти мали передаватися особі, яка здійснювала незаконне переправлення осіб через державний кордон України (а.п. 59-60).
Того ж дня, старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 звернулась до слідчого судді, з погодженим прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_15 , клопотанням про накладення арешту на майно вилучене 04.01.2023 року під час огляду місця події.
Клопотання слідчого мотивоване тим, що, з метою арешту є збереження речових доказів, зокрема грошових коштів, що має суттєве значення для проведення повного, всебічного досудового розслідування кримінального правопорушення.
Розглядаючи клопотання, слідчий суддя, врахував положення ст.170 КПК, та зазначив про те, що вилучене майно відповідає критеріям, передбаченим ч.1 ст.98 КПК, а тому існують достатні правові підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, оскільки існує необхідність в забезпечені збереження речових доказів.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками слідчого судді та вважає, що вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК, а тому в даному кримінальному проваджені з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.332 КК України, вилучені грошові кошти можуть бути речовими доказами.
Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності такого обмеження права власності на майно ОСОБА_7 завданням кримінального провадження апеляційний суд на даній стадії досудового розслідування не вбачає.
Посилання апелянта на те, що з клопотанням про накладення арешту на майно звернувся неуповноважений суб'єкт колегія суддів визнає безпідставними, з огляду на те, що ч. 1 ст. 171 КПК передбачено, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
За таких обставин, враховуючи положення ст. 171 КПК та той факт, що клопотання слідчого про арешт майна в кримінальному провадженні №12022160000000688 погоджено прокурором, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень вимог процесуального закону при складенні, погодженні та поданні до суду клопотання про арешт майна (а.п. 1-4).
Доводи апелянта стосовно незаконності накладення арешту на вищевказані гроші, які ОСОБА_7 добровільно видав співробітникам СУ ГУНП в Одеській області, у зв'язку із неврахуванням слідчим суддею відсутності пред'явленої підозри останньому, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки діючий кримінальний процесуальний закон України не ставить в залежність можливість накладення арешту на майно з процесуальним статусом особи, у володінні якого воно перебуває на час вирішення клопотання щодо необхідності його арешту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя на законних підставах наклав арешт на майно, зокрема грошові кошти, вилучені у ОСОБА_7 зазначені у клопотанні, що буде слугувати меті забезпечення збереження речових доказів, та забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали, колегія суддів визнає безпідставними.
Апеляційний суд також враховує повідомлення прокурора стосовно того, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022160000000688 вже направлений до суду першої інстанції для розгляду по суті, а тому питання про подальшу доцільність арешту майна та долю речових доказів відносяться до компетенції суду першої інстанції.
Враховуючи положення п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майнаОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.01.2023 року, якою у кримінальному провадженні №12021160000000688 від 13.10.2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України накладено арешт на майно із забороною розпорядження та користування майном, яке виявлено та вилучено 04.01.2023 року під час проведення огляду місця події на ділянці місцевості, яка розташована на узбіччі с. Червоне Болградського району Одеської області, поблизу ставку під назвою «Чача», що межує з територією Республіки Молдова, за координатами: НОМЕР_1 , 29,2373°В, перелік якого міститься в мотивувальній частині ухвали - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4