Номер провадження: 11-сс/813/767/23
Справа № 947/6404/23 1-кс/947/4702/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.04.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12022160000000581 від 22.08.2022 року, стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Солтанівка, Любашівського району, Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зі слів має малолітню дитину, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 10.09.2003 року Любашівським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком 7 років;
- 04.09.2017 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,
- обвинувальні акти відносно якого перебувають на розгляді Овідіопольського районного суду Одеської області за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 255-1, ч. 1 ст. 263 КК України.
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255-2 КК України,
встановив:
В провадженні СУ ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12022160000000581 від 22.08.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 255-1, ч. 1 ст. 255-2, ч.ч. 1, 2 ст. 263 КК України, з урахування того, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
23.02.2023 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, за кваліфікуючими ознаками: участь у злочинному зібранні (сходці) осіб, які здійснюють злочинний вплив, для координації злочинної діяльності, у тому числі розподілу сфер злочинного впливу, у тому числі з використанням засобів зв'язку.
10.03.2023 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, за результатами якого слідчим суддею постановлено ухвалу від 14.03.2023 року.
В подальшому слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 , з урахування того, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, які не перестали існувати та обґрунтовують продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а завершити досудове розслідування на даний час неможливо, оскільки є необхідність в проведенні комплексу слідчих (розшукових) дій та отримати результати експертиз.
Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та підозрюваному ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,строком до 17.06.2023 року.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого. Захисник посилається на необґрунтованість підозри та відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою. Також захисник посилається на те, що підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в іншому кримінальному провадження, яке знаходиться на розгляді Овідіопольського районного суду Одеської області з 2021 року, а тому слідчий суддя не мав права обирати аналогічний запобіжний захід.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки клопотання про розгляд апеляційної скарги в його присутності не заявлялось, а захисник у свою чергу не наполягала на обов'язковій участі останнього.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали судового та кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою, без визначення розміру застави.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255-2 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК. Крім того, слідчий суддя врахував необхідність проведення органом досудового розслідування ряду слідчих дій. Також, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, вік та стан його здоров'я, який не має міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання, легальних джерел доходів та зазначив, що всі ці обставини не дають підстав вважати, що вони можуть запобігти існуючим ризикам, врахувавши, що злочин вчинено під час утримання під вартою.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання органу досудового розслідування, у зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що долучені до клопотання та були враховані слідчим суддею, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину.
За наведених обставин, доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри - є декларативними та безпідставними.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо вчинив інкриміновані йому злочини. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Стороною захисту не наведено фактів та не долучено доказів, які очевидно та об'єктивно спростовували б версію органу досудового розслідування щодо обставин кримінального провадження, викладених в повідомлені про підозру, а остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Підставою продовження запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 3, 5 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування ОСОБА_8 апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки на даний час він підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років.
Доводи сторони захисту, щодо надуманого ризику вчинення підозрюваним ОСОБА_8 інших кримінальних правопорушень, колегія суддів визнає декларативними, з огляду на те, що злочин, який на даний час інкримінується останньому вчинений під час перебування під вартою, що взагалі не виключає факту можливості продовження злочинної діяльності.
Продовжуючи строк тримання під вартою, слідчий суддя на законних підставах не визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, що відповідає положенням п.1 ч.4 ст.183 КПК.
Крім того, колегія суддів враховує, що захисником не підтверджено наявності обставин, що могли б гарантувати запобігання встановленим ризикам шляхом не застосування будь-якого запобіжного заходу.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи захисника щодо неможливості застосування аналогічного запобіжного заходу у різних кримінальних провадженнях, з огляду на те, що діючим КПК не передбачено заборони одночасної дії декількох запобіжних заходів в різних кримінальних провадженнях відносно однієї особи, на чому також звернув увагу слідчий суддя.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні злочинів, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують продовження запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.04.2023 року, якою у кримінальному провадженні №12022160000000581 від 22.08.2022 року, ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4