Справа № 947/25430/21
Провадження № 2/947/227/23
18.05.2023 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі - Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітніми дітьми, визначення способу участі бабусі у вихованні неповнолітніх дітей,
25.08.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітніми дітьми, визначення способу участі бабусі у вихованні неповнолітніх дітей, в якій позивачка просить суд:
- визначити їй спосіб участі у вихованні неповнолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання бабусі кожного тижня безперервно, а саме кожної середи та п'ятниці з 17:00 до 20:00 та кожної неділі з 10:00 до 20:00, без присутності матері дітей - ОСОБА_2 ;
- усунути перешкоди у спілкуванні з неповнолітніми онуками шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні неповнолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з бабусею ОСОБА_5 , за місцем проживання бабусі кожного тижня безперервно в період кожної середи та п'ятниці з 17:30 до 20:00 та кожної неділі з 10:00 до 20:00.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 24.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
23.03.2023 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.04.2023 року о 09год. 15хв.
У судове засідання призначене на 26.04.2023 року позивачка - ОСОБА_1 не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином, шляхом скерування судової повістки за адресою місце проживання останньої вказаною особисто у позові, а саме: АДРЕСА_1 , яка повернулась до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою. Про причини неявки позивачка суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала.
Судом в судовому засіданні було враховано, що відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, судом було встановлено, що позивачка про дату, час і місце проведення розгляду справи на 26.04.2023 року повідомлена належним чином, однак не з'явилась без поважних причин.
За наслідком викладеного, судом було відкладено судове засідання на 18.05.2023 року о 11 год. 15 хв.
До судового засідання призначеного на 18.05.2023 року позивачка - ОСОБА_1 також не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки 15.05.2023 року, за адресою місце проживання зазначеною позивачем у позові. Однак, про причини неявки позивачка суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.
В судовому засіданні 18.05.2023 року представник відповідача заперечувала проти відкладення судового засідання, з підстав наявності підстав для залишення позову без розгляду, що полягає у повторній неявці позивачки до судового засідання без поважних причин.
Заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 вдруге поспіль не з'явилась до судового засідання, а саме призначених на 26.04.2023 року та 18.05.2023 року, до яких, з урахуванням вище встановлених обставин, була повідомлена належним чином, не повідомивши про причини своєї неявки та не надавши заяви про розгляд справи за її відсутності.
Крім того, позивачка під час розгляду справи не повідомляла суд про зміну адреси для її листування та зміну місця проживання.
Також судом враховується, що приймаючи ведений в Україні воєнний стан, позивачем не використано альтернативну можливість прийняття участі в судовому засіданні в режимі відео конференції у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України, що свідчить про порушення стороною позивача обов'язків передбачених ч.3 ст.43 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи зобов'язані зокрема:
1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;
3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою .
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з вимогами ЦПК України суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, вказані положення процесуального закону мають імперативну норму щодо залишення позову без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в постанові від 22.05.2019 року по справі №310/12817/13, також дійшов висновку, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду.
Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Окрім цього, у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Так, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Позивач (заявник) зобов'язаний проявляти особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Тойшлер проти Німеччини» ('tag3:14.0pt;tag2:"Roboto Condensed"'>Teuschler v. Germany), заява № 47636/99, від 04 жовтня 2001 року;, заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвалу щодо прийнятності у справі «Гуржий проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року; та рішення у справі «Мускат проти Мальти» (Muscat v. Malta), заява № 24197/10, пункт 44, від 17 липня 2012 року).
Отже, позивач має сприяти розгляду справи, оскільки він є найбільш зацікавленим в її розгляді.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Вищевказані норми процесуального права, сторони мають сприяти розглядові цивільних справ у розумні строки, оскільки неявка до суду позивача може свідчити про втрату ним інтересу до вирішення справи, а вирішення спору у такому випадку було б порушенням принципу диспозитивності.
Приймаючи вищевказані положення законодавства, суд вважає, що неявки сторони позивача у судові засідання, що мають сталий характер, призводять до неможливості розгляду справи, а також приймаючи перебування справи в провадженні суду в строк більше року, призводить до порушення строків розгляду справи, та може бути наслідком порушення прав та інтересів інших учасників процесу в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, в порушення зазначених норм процесуального права та не зважаючи на прийняті судом заходи зі сприяння реалізації позивачем своїх прав, останній не виконав покладених на нього процесуальних обов'язків та не вчинив дії з прийняття участі в судових засіданнях, будучи ініціатором цього судового провадження.
Одночасно, судом приймається предмет позову, значення наслідків розгляду справи для сторін по справі, враховуючи, що рішення суду за наслідком розгляду справи впливає на інтереси малолітніх дітей, а також з врахуванням поведінки позивачки до неналежного виконання покладених на неї процесуальних обов'язків, що одночасно свідчать про втрату позивачем інтересу до вирішення справи і підтримання пред'явленого позову, суд вважає відсутніми підстави для розгляду справи за відсутності позивачки по справі.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що позивач вдруге поспіль не з'явилась до судового засідання без поважних причин, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце їх проведення, не надавши заяви про розгляд справи за її відсутності, у відповідності до норм Цивільного Процесуального Кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку та вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітніми дітьми, визначення способу участі бабусі у вихованні неповнолітніх дітей, підлягає залишенню без розгляду.
Також дії суду не порушують права позивача, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Отже, залишення позову без розгляду не порушує право позивача на доступ до суду, а є способом вжиття дій направлених на усунення неналежних виконань позивачем своїх процесуальних обов'язків та певною мірою заходом суду для протидіяння здійсненим перепонам для руху справи створюваними недобросовісними учасниками справи, оскільки недієздатність суду протидіяти такім діям є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Одночасно суд зазначає, що залишення позову без розгляду, не перешкоджає позивачеві повторному зверненню до суду з таким позовом, після усунення умов, що були підставою для залишення його заяви без розгляду.
Керуючись ст. п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітніми дітьми, визначення способу участі бабусі у вихованні неповнолітніх дітей - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що залишення позову без розгляду, не перешкоджає повторному зверненню до суду з цим позовом, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали суду складено - 18.05.2023 року.
Головуючий Калініченко Л. В.