Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 207/2703/19
провадження № 61-9670св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради, про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 16 вересня 2005 року він з ОСОБА_2 перебував у шлюбі. Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 травня 2019 року шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним - ОСОБА_1 . До припинення шлюбних відносин сім'я проживала у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації. У період шлюбу він разом із ОСОБА_2 придбали майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2005 року; квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м згідно з договором купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року; легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року). Загальна вартість майна подружжя становить 377 356,00 грн.
Зазначав, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами у розмірі 9 000,00 доларів США, що належать йому на праві особистої приватної власності, які були одержані ним у якості орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення починаючи з 2014 року до 2018 року. Земельні ділянки були передані в оренду та належать йому на підставі свідоцтв про право власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 просив:
визнати спільною сумісною власністю подружжя таке майно: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м; квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м; транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року;
визнати його особистою власністю грошові кошти у розмірі 9 000,00 доларів США;
поділити майно подружжя та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м; транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року;
визнати його особистою приватною власністю грошові кошти у розмірі 9 000,00 доларів США;
виділити ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 6 000,00 доларів США;
залишити у власності ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 000,00 доларів США.
Короткий зміст зустрічної позовної заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.
Зустрічний позов мотивований тим, що з 16 вересня 2005 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 . Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 травня 2019 року шлюб розірвано. Під час шлюбу сторони придбали майно:
квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ; квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за нею - ОСОБА_2 ; легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_1 . Протягом спільного життя вони з ОСОБА_1 придбавали меблі, побутову техніку, апаратуру, які знаходяться в спірних квартирах. Відповідно до судового наказу Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 січня 2019 року з неї стягнуто аліменти на неповнолітню дитину
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно до повноліття дитини. Аліменти вона сплачує своєчасно, заборгованості по аліментам не має. Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком. Поділити майно подружжя добровільно вони не можуть. Вона користується двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , у користуванні ОСОБА_1 перебуває однокімнатна квартира АДРЕСА_2 та легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA. Меблі та техніка були придбані разом та знаходяться у двох квартирах порівну.
ОСОБА_2 просила:
визнати спільною сумісною подружжя таке майно: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м; квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м; транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року;
поділити майно подружжя - виділити їй квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м;
виділити ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м;
легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року;
стягнути з ОСОБА_1 на її користь різницю вартості поділеного майна подружжя у розмірі 26 828,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м; квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м; транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року.
Поділено спільне майно подружжя, виділено ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м; транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова, шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року. Виділено ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості поділеного майна подружжя у розмірі 26 828,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 536,56 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 6 000,00 доларів США є необґрунтованими, оскільки він не довів, що саме ці грошові кошти були у нього в наявності і саме цю суму самовільно забрала в нього ОСОБА_2 . Підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя відсутні, ОСОБА_1 не навів обставин, що мають істотне значення, а саме, що ОСОБА_2 не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилялася від участі в утриманні дитини, приховала, знищила чи пошкодила спільне майно, витрачала його на шкоду інтересам сім'ї; що розмір аліментів, які одержує ОСОБА_1 , недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини . Згідно із судовим наказом з ОСОБА_2 стягуються аліменти, які вона сплачує. Відомостей про наявність заборгованості по аліментам у ОСОБА_2 суду не надано. ОСОБА_1 є водієм, користується спірним автомобілем, який за ним зареєстрований, тому суд вважає необхідним автомобіль виділити саме йому. Враховуючи, що згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, ОСОБА_1 належить виділити квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м. ОСОБА_2 необхідно виділити квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м. У зв'язку з наведеним з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 різницю вартості поділеного майна подружжя у розмірі 26 828,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Баглійського районого суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 і зустрічний позов ОСОБА_2 задоволені частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м; квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м; легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину вартості легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску у розмірі 26 828,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог
ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне майно було набуте сторонами за час перебування їх в шлюбі та належить до майна спільної сумісної власності подружжя. Підстав вважати, що частки у майні придбаному в період шлюбу є нерівними, немає. Отже, квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 придбані у період шлюбу сторін і є спільною сумісної власності подружжя, тому частка кожного з подружжя становить по 1/2 частині кожної із квартир. Щодо легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року, слід зазначити, що вказаний автомобіль також придбаний в період шлюбу сторін та є спільною сумісної власності подружжя. Встановлено, що спірний автомобіль перебуває у користуванні
ОСОБА_1 , який у своїй позовній заяві просив виділити автомобіль йому. Звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_2 також просила, зокрема, виділити ОСОБА_1 цей легковий автомобіль та стягнути з
ОСОБА_1 на її користь різницю вартості поділеного майна подружжя
(т. 1, а. с. 53-57). Відповідно до експертного дослідження з оцінки КТЗ для визначення ринкової вартості від 01 серпня 2019 року вартість спірного автомобіля становить 124 326,00 грн (т. 1, а. с. 35 - 37). Тобто, вартість
1/2 частини спірного автомобіля становить 62 163,00 грн ОСОБА_2 у зустрічному позові просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь різницю вартості поділеного майна подружжя у розмірі 26 828,00 грн (т. 1,
а. с. 53-57), які з урахуванням частини першої статті 13 ЦПК України підлягають стягненню на її користь саме в указаному нею розмірі. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 6 000,00 доларів США необхідно зазначити таке. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначав, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами у сумі 9 000,00 доларів США, що належать йому на праві особистої приватної власності, які були одержані ним у якості орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення починаючи з 2014 року до 2018 року. Постановою Кам'янського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року кримінальне провадження від 27 березня 2019 року
№ 12019040160000678, внесене до ЄРДР за частиною першою статті 185 КК України за заявою ОСОБА_1 , закрито через відсутність складу кримінального правопорушення (т. 1, а. с. 191, 192). Відповідно до довідки СГ ТОВ «Дружба» ОСОБА_1 виплачено орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01 грудня 2014 року № 150: за період 2015 - 2018 роки 40 150,00 грн; за договором від 01 серпня 2014 року № 8: за 2015 рік - 6 000,00 грн; за договором від 01 листопада 2016 року
№ 39-16: за 2016 - 2018 роки 34 150,00 грн, усього 80 300,00 грн, що з урахуванням курсу валют на ці дати не може свідчити про придбання саме за ці кошти 9 000,00 доларів США (т. 1, а. с. 56). Надані ОСОБА_1 квитанції про придбання валюти починаючи з 2010 року не містять прізвища, ім'я та по батькові особи, яка придбала валюту, тому ці докази не є належними в розумінні частини першої статті 77 ЦПК України (т. 1, а. с. 98-105).
ОСОБА_1 не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у нього у власності грошових коштів у розмірі 9 000,00 доларів США на час припинення сімейних відносин і на підтвердження знаходження цих коштів у ОСОБА_4 , а тому ці вимоги є необґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду, його позов задовольнити, а зустрічний позов ОСОБА_2 залишити без розгляду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що з часу фактичного припинення шлюбних відносин із ОСОБА_2 (з грудня 2018 року) донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по цей час проживає разом із ним. Відповідачка нехтує вихованням дитини та не бажає забезпечити їй нормальні і комфортні умови для проживання. Двокімнатна квартира, в якій проживає відповідачка разом зі своїм співмешканцем, придбана у шлюбі. Коли дитина пішла від матері, остання не тільки не віддала дитячі речі, але і тривалий час не віддавала шкільні підручники, зошити, форму, одяг. Вона змінила замки на вхідних дверях, дитина не мала доступу до квартири, де знаходилися її речі. У зазначеній квартирі в дитини була своя кімната зі всім необхідним для нормального фізичного і духовного розвитку, навчання. При цьому, вказана квартира розташована біля школи № 8 міста Кам'янське, в якій навчається донька. Відповідачка вивезла з зазначеної квартири та приховала багато спільного майна. Також після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 неправомірно заволоділа без його згоди грошовими коштами у розмірі 9 000,00 доларів США, які є його особистою приватною власністю, отримані ним у результаті обміну грошових коштів, одержаних від здавання в оренду успадкованих земельних ділянок (паїв). Факт неправомірного заволодіння ОСОБА_2 його грошовими коштами додатково підтверджується тим, що 05 лютого 2020 року, тобто через 8 місяців після розірвання шлюбу (рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 травня 2019 року у справі № 207/4160/18), відповідачка придбала квартиру загальною площею 44 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, 27 березня 2019 року Кам'янським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за його заявою до ЄРДР (кримінальне провадження № 12019040160000678) внесено відомості про вчинення його колишньою дружиною ОСОБА_2 кримінального правопорушення - крадіжки майна та грошових коштів, які належать йому та його доньці ОСОБА_3 на праві власності, з квартири, у якій вони проживали, за адресою: АДРЕСА_4 , за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України. Розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , є очевидно недостатнім для забезпечення належного фізичного, духовного розвитку та лікування дитини. Усі ці обставини свідчать про необхідність відступлення від засади рівності часток подружжя та збільшення його частки з метою належного забезпечення прав та інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час поділу житла апеляційним судом не враховані висновки Верховного Суду щодо дотримання частин першої і другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, згідно з якою в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив надані ним квитанції про придбання доларів США від 25 серпня 2010 року, 17 вересня 2010 року, 20 вересня 2010 року, 30 жовтня 2013 року, 01 листопада 2013 року, 21 вересня 2016 року, 22 березня 2018 року, 02 травня 2018 року, 25 травня 2018 року. ОСОБА_2 подала зустрічний позов до суду з пропущенням встановленого строку 27 листопада 2019 року, а тому її позов необхідно було залишити без розгляду.
У січні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що оскільки між сторонами склалися вкрай неприязні відносини, вона запропонувала розділити майно в рівних частках, але в такий спосіб, щоб була можливість і в неї, і в
ОСОБА_1 вільно розпоряджатись та користуватись у повній мірі розділеним майном. У зустрічному позові вона просила розділити спільне майно подружжя так: їй виділити двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , вартість якої становить 161 850,00 грн, у якій вона проживає на теперішній час, а ОСОБА_1 - однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , вартість якого складає 91 180,00 грн, у якій він проживає, та автомобіль «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 124 326,00 грн, тобто, майно на загальну суму 215 506,00 грн, а також для додержання рівності часток при розподілі майна стягнути з ОСОБА_1 різницю у вартості розділеного майна подружжя у розмірі 26 828,00 грн (215 506,00 грн - 161 850,00 грн). Розділивши право власності на квартири між сторонами, визнавши по 1/2 частині за кожним у двох квартирах, апеляційний суд зробив неможливим як вільне користування цим майном, так і вільне розпорядження ним без згоди іншого співвласника. До того ж, суд апеляційної інстанції, наголошуючи на рівності часток при розподілі майна подружжя, несправедливо підійшов до питання розподілу автомобіля і стягнення компенсації за нього, вирвавши із контексту її позовні вимоги про стягнення суми компенсації. Наголошує на тому, що вона просила суд стягнути з ОСОБА_1 26 828,00 грн саме як різницю у вартості між розподіленим майном у разі задоволення запропонованого саме нею варіанту розподілу майна подружжя.
У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність відступу від засади рівності часток у спільному майні подружжя (для забезпечення якнайкращих інтересів дитини) шляхом збільшення частки чоловіка є необґрунтованими з огляду на те, що вона регулярно своєчасно в повному розмірі сплачує аліменти на дитину. Квартира АДРЕСА_6 придбана нею за позичені у родичів грошові кошти, які вона повинна повернути. Крім того, її колишній чоловік чинить їй перешкоди у доступі до спірних квартир, у зв'язку з чим вона вимушена була придбати іншу квартиру для проживання.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складу колегії із п'яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 341/2539/13, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17.
Доводи касаційної скаргиОСОБА_2 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі
№ 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц, від 30 вересня 2022 року у справі № 753/2222/19.
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 16 вересня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 10).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 11).
Судовим наказом Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 січня 2019 року у справі № 207/14/19 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03 січня 2019 року (день подачі заяви до суду) і до досягнення дитиною повноліття (т. 2, а. с. 83).
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 травня 2019 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 60).
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року у справі № 207/220/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Південного району Кам'янської міської ради, Служба у справах дітей Південного району Кам'яської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Південного району Кам'янської міської ради, про визначення місця проживання дитини визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Південного району Кам'янської міської ради, Служба у справах дітей Південного району Кам'янської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 84-88).
У період шлюбу сторони придбали таке майно, а саме:
квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2005 року, укладений ОСОБА_1 , право власності зареєстроване за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 15, 16);
квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв .м, житловою площею 29,3 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 61);
легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року, власник ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 34).
Вартість квартири АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м, що підтверджено звітом про проведення незалежної оцінки для визначення ринкової вартості нерухомого майна від 01 серпня 2019 року, становить 91 180,00 грн (т. 1, а. с. 21-33).
Вартість квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, що підтверджено довідкою про надання інформаційно-консультативних послуг від 20 листопада 2019 року, становить 161 850,00 грн (т. 1, а. с. 62).
Вартість транспортного засобу - легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року, що підтверджено висновком експертного дослідження з оцінки КТЗ для визначення ринкової вартості від 01 серпня 2019 року, становить 124 326,00 грн (т. 1, а. с. 35-37).
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначав, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами у розмірі 9 000,00 доларів США, що належать йому на праві особистої приватної власності, які були одержані ним у якості орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення починаючи з 2014 року до 2018 року. Земельні ділянки були передані в оренду та належать йому на підставі свідоцтв про право власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі:
договору подружжя;
рішення суду при наявності спору між подружжям.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено:
«відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено:
«склад та обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та підлягає поділу між ними, дозволяв суду здійснити його реальний поділ шляхом передачі кожному з подружжя окремих об'єктів нерухомого майна. Саме такі мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у цій справі, що стали однією з підстав передачі судом касаційної інстанції справи на новий апеляційний розгляд.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду дійшов обґрунтованого висновку про доцільність проведення у цій справі реального поділу майна між подружжям у спосіб виділення кожному в натурі окремих видів (об'єктів) майна, як просили здійснити сторони в первісному та зустрічному позовах.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі, поданій в її інтересах адвокатом Терновою В. О., вказувала на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 та Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 752/1334/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 405/6250/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 758/5029/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 466/6554/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 760/1505/16, від 10 липня 2019 року у справі № 357/253/17 щодо застосування положень частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, та у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у цій справі щодо застосування статті 364 ЦК України.
Аналізуючи мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20); від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження № 61-3703св19), від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.
Таку ж позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), ухваленій після подання заявниками касаційний скарг, зазначивши у пункті 45, що вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого подружжя (відповідача) грошової коменсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Зважаючи на наведене, аргументи ОСОБА_2 про те, що вона не надавала свою згоду на присудження їй грошової компенсації замість частки у двох об'єктах спільного майна, а саме: групи нежитлових приміщень № 36 (в літ. А), загальною площею 416,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та квартири з коморою та мансардою № НОМЕР_4 , загальною площею 97,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_34 , а тому апеляційний суд не мав правових підстави вирішувати питання про припинення її права на частку у зазначеному майні та міг ухвалити рішення про припинення її права на частку у спільному майні лише за умови попереднього внесення ОСОБА_1 вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, є необґрунтованими.
Ураховуючи зазначене, посилання ОСОБА_2 на невідповідність висновків апеляційного суду правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 752/1334/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 405/6250/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 758/5029/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 466/6554/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 760/1505/16, від 10 липня 2019 року у справі № 357/253/17, від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19 не знайшли підтвердження».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/11089/18 (провадження № 61-3205св22) зазначено:
«Апеляційним судом у розглядуваній справі прийнято рішення про поділ практично рівнозначного майна (двох однокімнатних квартир в одному місті, на одній вулиці), шляхом присудження кожному із подружжя окремої квартири. Цілком очевидно, що визначений апеляційним судом варіант поділу двох однокімнатних квартир відповідає встановленим обставинам та інтересам сторін, які згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2018 року у справі № 344/2898/18 про розірвання шлюбу із січня 2018 року проживають окремо. Доводів про те, що ОСОБА_2 бажала, щоб їй була виділена у власність замість квартири в будинку АДРЕСА_6 , касаційна скарга не містить. Крім того, присуджена апеляційним судом ОСОБА_2 квартира по АДРЕСА_1 зазначена в касаційній скарзі як її зареєстроване місце проживання. За таких обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 16 березня 2020 року у справі № 553/1325/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 177/1949/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявник в касаційній скарзі».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п'ята і шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, під час перебування у шлюбі сторони набули у власність таке майно:
квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м, вартістю 91 180,00 грн;
квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, вартістю 161 850,00 грн;
легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року), вартістю 12 436,00 грн.
Загальна вартість майна становить 377 356,00 грн.
Суди встановили, що транспортний засіб перебуває у користуванні ОСОБА_1 ; як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , просили виділити цей автомобіль останньому.
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .
Сторони вказали, що між ними склалися вкрай неприязні відносини, у досудовому порядку вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, набутого під час перебування у шлюбі.
При вирішенні питання про поділ спільного сумісного майна подружжя у цій справі Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 71 СК України коли у спільній власності подружжя перебуває дві квартири, необхідно застосовувати такий спосіб поділу, як виділення кожному з подружжя окремої квартири в натурі задля забезпечення можливості користування кожним із подружжя окремою квартирою.
У власність ОСОБА_1 належить виділити двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, вартістю 161 850,00 грн, оскільки з ним проживає дочка, 2007 року народження, що забезпечить можливість проживання різностатевих членів сім'ї в окремих кімнатах, а також автомобіль вартістю 12 436,00 грн, оскільки обидві сторони у своїх позовах погоджуються на це.
ОСОБА_2 необхідно виділити іншу квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 14,4 кв. м, вартістю 91 180,00 грн, та у зв'язку з цим стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію за частку у майні в розмірі 97 498,00 грн.
За таких обставин рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині вирішення первісного і зустрічного позовів про поділ спільного сумісного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_1 , легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнення грошової компенсації скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру
АДРЕСА_1 та автомобіль, визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 зі стягненням з ОСОБА_1 на її користь компенсації вартості частки у спільному майні в розмірі 97 498,00 грн.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6 000,00 доларів США у зв'язку з недоведеністю цих вимог. Апеляційний суд правильно вказав, що показання свідків і квитанції про обмін валюти не можуть підтверджувати факт заволодіння відповідачкою грошовими коштами у вказаному розмірі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях позивача. Тому у цій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 344/11089/18 (провадження № 61-3205св22) дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині вирішення первісного і зустрічного позовів про поділ спільного сумісного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_1 , легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнення грошової компенсації скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль, визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 зі стягненням з ОСОБА_1 на її користь компенсації вартості частки у спільному майні в розмірі 97 498,00 грн, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 406, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у частині поділу спільного сумісного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_1 , легкового автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнення грошової компенсації скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.
Виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, номер кузова шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане 06 квітня 2013 року).
Виділити у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за частку у спільному майні в розмірі 97 498,00 грн.
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 квітня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у скасованих частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук