Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/13429/13-ц
провадження № 61-3848св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2017 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанови Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Таварткіладзе О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Н. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО), про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка ОСОБА_1 (рідна сестра батька) - ОСОБА_4 , що проживала
у квартирі АДРЕСА_1 .
Після її смерті позивач звернулася до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом,
на підставі якої була заведена спадкова справа № 275/2012 до майна померлої ОСОБА_4
25 травня 2012 року листом Шоста Одеська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту, складеного ОСОБА_4 не на її ім'я.
Позивач вважала, що вказаний заповіт є недійсним на підставі того,
що ОСОБА_4 страждала на хронічне прогресуюче порушення мозкового кровообігу, довгий час лікувалась, але хвороба мозку досягла ступеня, коли вона втратила можливість самостійно керувати своїми діями та потребувала сторонньої допомоги.
Разом із цим ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Приморської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у м. Одесі ОСОБА_4 з вересня 2006 року була встановлена І група інвалідності (безстроково). Згідно з висновком МСЕК: ОСОБА_4 потребувала стороннього догляду.
Посилаючись на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_4 зовсім втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідки та не могла керувати своїми діями, ОСОБА_1 , з урахування уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений
11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., та встановити факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_4 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 вересня
2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 , посвідченого 11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського МНО Петровською Н. В., відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 31 травня 2013 року, а саме - знято арешт
з квартири АДРЕСА_1
та заборону з Шостої Одеської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою з І групою інвалідності, проте, наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом
її недієздатності на момент складання заповіту. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.
Разом із цим, позовні вимоги про встановлення факту родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 є доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року (повний текст постанови було складено 18 квітня 2022 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, оскільки відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою
з першою групою інвалідності, проте наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом
її недієздатності на момент складання заповіту. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, зокрема: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, справу розглянуто
за відсутності позивача та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження, або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановили обставини,
що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 2 та 5 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо не повідомлення
ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 належним чином про дату та час розгляду справи.
Разом із цим представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що в ухваленні судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій брали участь судді, яким було заявлено відвід, який не був судами розглянутий.
Заявник вважає, що під час проведення експертизи та складання висновку судово-психіатричних експертів від 09 березня 2021 року № 115 Київський міський центр судово-психіатричних експертів був позбавлений права проводити судово-психіатричні експертизи, оскільки наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 липня 2017 року № 722, яким було затверджено перелік установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи, до якого входили установи, що за своєю статутною діяльністю
є закладами охорони здоров'я. 02 серпня 2019 року Міністерство охорони здоров'я України видало лист-роз'яснення № 03.2-22/37268/2, відповідно
до якого до державних спеціалізованих установ судових експертиз відносяться державні спеціалізовані судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України, та звертало увагу на необхідність вимог Закону України «Про судову експертизу».
Разом із цим заявник вважає, що зазначений висновок судово-психіатричних експертів був складений на підставі документів, які були отримані судом
з порушенням процесуального права, не були долучені до матеріалів справи, але неправомірно були надані судом експертам для проведення судово-психіатричної експертизи окремо від матеріалів справи.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення
на підставі низки недопустимих доказів. Жоден доказ у справі
не досліджувався судами першої та апеляційної інстанцій, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув клопотання щодо визнання недопустимими доказів від 25 лютого 2022 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Приморського районного суду
м. Одеси. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 08 вересня 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року відмовлено.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу призначено
до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 , яка мешкала у квартирі АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 є племінницею померлої ОСОБА_4 і після її смерті зверталася до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, на підставі якої була заведена спадкова справа № 275/2012 до майна померлої ОСОБА_4 .
11 серпня 2011 року ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті та заповіла своє майно ОСОБА_3 . Вказаний заповіт засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В. (а. с. 95, т. 2).
За життя ОСОБА_4 укладала також і інші правочини, а саме: договір про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касового обслуговування
від 17 листопада 2006 року із відкритим акціонерним товариством «Ощадбанк»; договір банківського рахунку від 09 лютого 2009 року
№ 26207150000816 із відкритим акціонерним товариством «Ві Ей Бі Банк»; договір банківського вкладу пенсійний від 09 лютого 2010 року
№ 124953/2010 із відкритим акціонерним товариством «Ві Ей Бі Банк»: договір від 11 серпня 2011 року № 143 на вклад строковий «пенсійний»
із Державним ощадним банком України (а. с. 144, т. 3, а. с. 6, 12, 228, т. 5).
Організацією поховання ОСОБА_4 займалася ОСОБА_3 та несла
у зв'язку із цим певні витрати, що підтверджується договором-замовленням на організацію проведення поховання від 11 квітня 2012 року (а. с. 19, т. 5).
Відповідно до пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровської Н. В. 11 серпня 2011 року в приміщенні,
що є її робочим місцем, був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 , записаний на її прохання з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитаний нею вголос та власноручно підписаний. Сумніві щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_4 у неї не виникло, ОСОБА_4 повністю розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки, діючи при цьому добровільно, її волевиявлення було вільним і відповідало її волі, про що свідчить її особистий підпис на заповіті. Дійсність її намірів щодо складання заповіту, нотаріусом були встановлені до вчинення правочину. Дійсно, у ОСОБА_4 з жовтня 2006 року була встановлена перша група інвалідності відповідно до висновку МСЕК, що свідчить лише про зниження рівня працездатності, а не є доказом її недієздатності на момент складення заповіту.
Згідно із показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . ОСОБА_4 була грамотною та психічно здоровою людиною, не потребувала стороннього догляду, до останнього самостійно себе доглядала, спілкувалася зі знайомими, жодних відхилень у її розумової діяльності вони за нею не спостерігали.
До показань свідка ОСОБА_9 суд віднісся критично, оскільки свідок безпосередньо мав зацікавленість у вирішення справи на користь ОСОБА_1 та також звертався до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4
(а. с. 81, т. 2).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року
у справі № 1522/17984/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровської Н. В., про визнання заповіту недійсним, відмовлено (а. с. 27-29, т. 1, а. с. 26, 27, т. 4).
ОСОБА_2 звертався із заявою про перегляд зазначеного рішення суду за нововиявленими обставинами, проте ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 15 вересня 2015 року його заява була залишена без задоволення
(а. с. 24, 201, т. 4).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 06 червня
2017 року № 238, проведеної експертами комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я», дати відповіді на питання суду стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактично представленими матеріалами цивільної справи не уявляється можливим. У зв'язку із чим експертна комісія, керуючись пунктом 2 частини десятої статті 53 ЦПК України зверталася до суду із запитом щодо надання наступних додаткових документів:
медичну картку амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_4 з Одеського обласного психоневрологічного диспансеру (вул. Канатна, 27);
показання свідків (сусідів, знайомих, друзів, працівників ЖКГ), які проживали поруч, спілкувалися з ОСОБА_4 у 2011 році, свідкам поставити питання - яка була поведінка у підекспертної, чи завжди впізнавала, віталася, чи були неадикватні вчинки;
пояснення нотаріуса про обставини укладення і підписання заповіту, уточнити місце де було оформлено правочин (на дому, в нотаріальній конторі, та ін.);
показання свідків, представлені в матеріалах справи мають бути представлені у паперовому вигляді (роздруківка показань свідків, або письмові пояснення). Після надання необхідних додаткових матеріалів експертна комісія лікарів-психіатрів, буде готова повернутися до виконання експертного завдання (а. с. 142-146, т. 6).
Згідно із висновком судово-психіатричного експерта від 09 березня 2021 року № 115, проведеного експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, у момент вчинення заповіту, посвідченого
11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., ОСОБА_4 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та церебрастенічним синдромом (F 06.8 - згідно
з МКХ-10) і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а. с. 193-205, т. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про встановлення факту родинних відносин до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право
на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частинами першою та другою статті 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право
на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника
не допускається.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним.
У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться
у пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу
не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України: від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1531цс16, від 29 лютого 2012 року
в справі № 6-9цс12, який був підтриманий у постановах Верховного Суду:
від 14 листопада 2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року в справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази,
що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється
на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами
та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин,
що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом
є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так
і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також ураховуючи те,
що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_4 у момент складання нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, обґрунтовано вважав, що заповіт відповідає волевиявленню спадкодавця, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним на підставі
статті 225 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що справу судом апеляційної інстанції розглянуто за відсутності позивача та її представника, належним чином
не повідомлених про дату, час і місце судового засідання є необґрунтованими виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ
у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні
з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених
статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання
чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки
до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів
до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно
(частини друга, четверта та п'ята статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка,
а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів
за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні
чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки
під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку
чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи,
що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа
не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться
у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі
«Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні
з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право
на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі
не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій зазначила електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якої протягом усього часу перебування справи № 522/13429/13 на розгляді у Апеляційному суді Одеської області направляла на електронну пошту цього суду різні процесуальні документи.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначав електронну адресу для листування - ІНФОРМАЦІЯ_4
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відооконференції у справі задоволено. Визначено Оболонський районний суд міста Києва, як суд, до якого має прибути представник ОСОБА_2. для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції 02 березня 2022 року на 12 год 00 хв (а. с. 68, т. 11).
Відповідно до довідки Одеського апеляційного суду від 02 березня 2022 року згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу 02 березня 2022 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Слухання справи відкладено на 06 квітня 2022 року на 13 год 00 хв (а. с. 75, т. 11).
Згідно із актом Одеського апеляційного суду від 11 березня 2022 року
у зв'язку із введенням на території України воєнного стану відповідно
до указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, враховуючи обмеженість ресурсів суду, направлених на забезпечення відправки вихідної кореспонденції суду (поштові марки, папір, картриджі, конверти), наявністю перешкод у доставці поштової кореспонденції за межі міста Одеси
та відсутності гарантованої доставки адресатам з боку АТ «Укрпошта»,
з АТ «Укрпошта» про відновлення роботи у штатному режимі, призупинено роботу сектору поштової експедиції Одеського апеляційного суду в частині забезпечення повного циклу опрацювання вихідної кореспонденції Одеського апеляційного суду по всім адресатам відправлення за межі
міста Одеси (а. с. 77, т. 11).
Відповідно до довідки Одеського апеляційного суду про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 21 березня 2022 року у справі № 522/13429/13-ц було надіслано 21 березня 2022 року 11:05:02 одержувачу на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 . Документ доставлено до електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_5 11:17:08 (а. с. 78, т. 11).
Відповідно до довідкового листа Одеського апеляційного суду пошта представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 44, т. 11).
При цьому ОСОБА_1 визнала, що її представник - ОСОБА_2 отримав судову повістку, яка була направлена судом апеляційної інстанцій останньому на його електронну пошту.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята
статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку
(частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року
у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
За таких обставин посилання касаційної скарги на те, що позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не були належним чином повідомлені про розгляд справи є безпідставними.
Крім того, Верховний Суд виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає
на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням
у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено
у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня
2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися
від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи,
а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження
№ 61-8505св22).
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2017 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович