18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 380/5082/22
адміністративне провадження № К/990/17212/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі №380/5082/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені,
Зі змісту касаційної скарги та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 23.11.2021 №000261502413 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023, у задоволені позову відмовлено.
Зазначену справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження.
11.05.2023 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга на вищевказані судові рішення, в якій скаржник як на підставу для касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (із вказівкою на підпункти «а» і «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 4, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктів 1, 3 і 5 Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733, пунктів 1, 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015, у подібних правовідносинах.
Крім того, іншою підставою для касаційного оскарження позивач вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди не дослідили подані позивачем до матеріалів справи докази, встановили обставини справи, що мають істотне значення, на підставі поданих відповідачем недопустимих доказів .
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Стаття 330 Кодексу адміністративного судочинства України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
При цьому винятки, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, і підстави для касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 зазначеного Кодексу, не є взаємовиключними залежно від категорії справи або порядку її розгляду. Таким чином, наведення скаржником обставин можливості касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не звільняє його від обов'язку визначити підстави для касаційного оскарження таких рішень, передбачені частиною четвертою статті 328 такого Кодексу.
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги з'ясовано, що скаржник не навів належного обґрунтування, в чому ж полягає помилка судів при застосуванні статей 4, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктів 1, 3 і 5 Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пунктів 1, 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та як саме їх необхідно застосовувати, натомість касаційна скарга побудована на цитуванні норм законодавства, викладенні фактичних обставин справи й незгоді із наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відносно посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права шляхом встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, що є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Вказаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані).
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Однак, всупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.
Стосовно посилання позивача на порушення судами норм процесуального права при дослідженні наявних у справі доказів, то таке фактично зводиться до переоцінки встановлених судами у справі обставин, що в силу приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі касаційного перегляду та не узгоджується із пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
До того ж як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», заявник раніше вже реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі, однак ухвалою Верховного Суду від 21.03.2023, 25.04.2023 касаційну скаргу повернуто скаржнику як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
За результатами проведеного аналізу змісту втретє поданої касаційної скарги, судом з'ясовано, що вона не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, скаржником не приведено касаційну скаргу у відповідність із нормами процесуального закону, зокрема, в частині належного обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі №380/5082/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
2. Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги учасникам справи, а касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами - скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяС.С. Пасічник