18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 160/2868/20
адміністративне провадження № К/990/22187/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року (суддя: Юхно І. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року (судді: Чумак С.Ю., Чабаненко С.В., Юрко І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку,
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі -позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року № 171 о/с про звільнення позивачки зі служби в поліції;
- поновити позивачку на службі в поліції, стягнути з Національної поліції України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2020 року по дату набрання рішення суду законної сили.
Позивачка стверджує, що, не запропонувавши їй продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання на службі в органах поліції, оскільки позивачка має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в органах поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивачка з 07 листопада 2015 року по 11 лютого 2020 року проходила службу старшим інспектором з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини.
Наказом Національної поліції України від 03 грудня 2019 року № 1255 затверджений Перелік змін у штатах Національної поліції України, у тому числі по Управлінню забезпечення прав людини, відповідно до якого в Управлінні забезпечення прав людини скорочено 67 посад, включно з посадами старших інспекторів з особливих доручень, на якій перебувала позивачка. (а.с. 30-32)
11 листопада 2019 року позивачка відповідно до частини 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» попереджена про наступне вивільнення. (а.с. 17, 34)
11 лютого 2020 року наказом Національної поліції України № 171 о/с позивачку звільнено з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України на підставі пункту 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивачка звернулась з позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, судами попередніх інстанцій виходили з того, що Законом України «Про Національну поліцію» зокрема статтею 68 не передбачено обов'язку відповідача пропонувати поліцейському у разі скорочення його посади усі наявні в Національній поліції України рівнозначні посади, а тому відповідач, не запропонувавши позивачу таких посад, жодних приписів Закону та визначеного в ньому порядку звільнення поліцейських не порушив.
При вирішенні спору суди враховували висловлений Верховним Судом правовий висновок, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачка вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/14973/16, від 17 квітня 2019 року у спразі № 814/2380/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 814/76/17, від 17 липня 2019 року у справі № 814/1893/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 814/2551/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 822/880/16, від 21 липня 2020 року у справі № 814/139/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 814/2440/16.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийнятих рішень судами попередніх інстанцій та відсутність підстав для їх скасування.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року (судді: Загороднюк А,Г., Калашнікова О.В., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду 17 травня 2023 року призначено справу до розгляду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV та Положенням про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року № 50.
В силу статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частин1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд зауважує, що приписами частини 3 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію України» № 580-VIII гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода.
З системного аналізу вищевказаної норми Закону № 580-VIII вбачається, що надання згоди поліцейської щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з врахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті.
Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід'ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відтак, відсутність доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад, з врахуванням критеріїв, вказаних вище, не може бути свідченням дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/14973/16, від 17 квітня 2019 року у спразі № 814/2380/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 814/76/17, від 17 липня 2019 року у справі № 814/1893/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 814/2551/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 822/880/16, від 21 липня 2020 року у справі № 814/139/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 814/2440/16 від 26 травня 2020 року у справі № 814/468/17 на який посилається скаржниця і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
Разом з цим Суд зважає на таке.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
В той же час, нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.
Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.
З огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачці не пропонувались посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням її досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За правилами частин першої, третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, за частиною четвертою статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завдання і основні засади адміністративного судочинства визначені у статті 2 КАС України.
В обсязі встановлених обставин колегія суддів вважає, що судові рішення в цій справі не відповідають наведеним вимогам, адже без належного дослідження питання про дотримання процедури пропонування позивачці посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням її досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, і встановлення відповідних обставин у разі відмови позивачки від запропонованих посад, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність спірного наказу є необґрунтований та передчасний.
Згідно з частиною другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої п'ятої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Зважаючи на наведені мотиви і приписи процесуального закону колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року скасувати.
Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
Судді О.В. Калашнікова
В.М. Соколов