18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 520/18533/21
адміністративне провадження № К/990/15899/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-МЕД", Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, про визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-МЕД", Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, в якому просила:
- визнати незаконним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 04.08.2021 за № VІII-022/2021, прийняте за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНА-МЕД» в особі директора Феськова О. М. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 28.04.2021.
- рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 28.04.2021 за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНА-МЕД» в особі директора Феськова О. М. щодо поведінки адвоката ОСОБА_1 про відмову у порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 залишити без змін.
07 липня 2022 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 04.08.2021 за № VІII-022/2021, прийняте за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНА-МЕД» в особі директора Феськова О. М. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 28.04.2021.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
20 березня 2023 року постановою Другого апеляційного адміністративного суду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі № 520/18533/21 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 04.08.2021 № VІII-022/2021, прийняте за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНА-МЕД» в особі директора Феськова О.М. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 28.04.2021.
Прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2022 по справі №520/18533/21 залишено без змін.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 02 травня 2023 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм права у подібних правовідносинах, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного від 10 липня 2020 року у справі № 826/12111/16.
У цій касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2020 року у справі №826/12111/16, а також посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, позивач акцентує увагу на витягах з цієї постанови, зокрема, релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справі №826/12111/16, розглянутій Верховним Судом, є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, а також умов та періодів застосування правових норм.
Крім того, Судом установлено, що позивач уже подавав касаційну скаргу аналогічного змісту з визначенням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року (К/990/ 12441/23) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, Верховний Суд у вказаній ухвалі зазначив, що у касаційній скарзі її автор цитує висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 10 липня 2020 року у справі № 826/12111/16, щодо застосування статті 34, частини другої статті 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статті 70 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року (надалі - Правила адвокатської етики).
Суд касаційної інстанції у зазначеній постанові у справі № 826/12111/16, застосовуючи положення статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", виснував, що сам лише факт невиконання судового рішення адвокатським об'єднанням ще не свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи відносно керівника адвокатського об'єднання та наголосив, що за загальним правилом юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасників, так само як і учасники юридичної особи не відповідають за зобов'язаннями юридичної особи. При цьому Верховний Суд наголошує, що кваліфікація таких дій або бездіяльності юридичної особи покладена на судові органи відповідно до положень господарського законодавства.
Отже, висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 10 липня 2020 року у справі № 826/12111/16, щодо застосування статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не є релевантним до обставин, установлених саме в цій справі.
Висновок суду касаційної інстанції щодо застосування положень частини другої статті 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статті 70 Правил адвокатської етики у постанові від 10 липня 2020 року (справа № 826/12111/16) взагалі відсутній.
Отже, подаючи касаційну скаргу повторно скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанову Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі позивачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що є необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, від 10 листопада 2022 року №826/14291/17, від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17, від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18, від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 10 червня 2021 року у справі №826/15590/15, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Необхідно зауважити, що у разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Проте, позивач не зазначив щодо застосування якої конкретної норми права (пункт, частина, стаття) містить висновок у цих постановах, від яких на його переконання існує необхідність відступити, а вказані доводи та аргументи заявника зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, заявник лише наводить низку нормативно-правових актів без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, від 10 листопада 2022 року №826/14291/17, від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17, від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18, від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 10 червня 2021 року у справі №826/15590/15.
В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та доводів про надання їм неправильної, на думку скаржника, правової оцінки, що суперечить правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням позивачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-МЕД", Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, про визнання незаконним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова