ф
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 280/11292/21
адміністративне провадження № К/990/16558/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 280/11292/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 8460 гривень 89 копійок;
- зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8460 гривень 89 копійок;
- зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 393 грн. 53 копійки за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 13 жовтня 2021 року по день фактичного розрахунку.
01 листопада 2022 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8 462 гривні 40 коп.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2021 року по 01 листопада 2022 року включно у сумі 8459 гривень 68 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2 000,00 грн.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду відповідачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 08 травня 2023 року.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме статті 40, 44 Кодексу законів про працю України, без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.
Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923.
Доводи відповідача, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16 щодо застосування статей 40, 44 Кодексу законів про працю України, є безпідставним з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи, що постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 09 липня 2021 року у справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 01 жовтня 2021 року у справі №260/1890/19 та від 28 лютого 2023 року у справі №140/730/20 у спорах аналогічних цій справі, прийняті пізніше постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, суди попередніх інстанцій врахували саме таку останню правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Також, на обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийняте внаслідок неправильного застосування статті 117 КЗпП України та без врахування висновків Верховного Суду у справах №802/28/16-а від 20 червня 2018 року, №823/761/17 від 25 липня 2019 року, №440/2896/19 від 25 червня 2020 року.
В тексті касаційної скарги відповідач посилаючись на постанови Верховного Суду, акцентуючи увагу на витягах з них, однак не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справі №802/28/16-а від 20 червня 2018 року, №823/761/17 від 25 липня 2019 року, №440/2896/19 від 25 червня 2020 року є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 280/11292/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова