Справа № 620/7191/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Ткаченко О.Є.
18 травня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Степанюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 20 січня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2022 року, ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просить; визнати протиправним та скасувати протокол/рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області від 14.07.2022 №254150020081 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на інший вид пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з 12.07.2022 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 889-VIII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період її роботи в органах державної податкової служби з 20.06.1991 по 01.05.2016, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 04.07.2022 №15/25-01-10-02-07, від 04.07.2022 №16/25-01-10-02-07 та від 04.07.2022 №17/25-01-10-02-07, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області, довідки від 04.07.2022 №1/25-97-09-41, виданої Головним управлінням ДФС у Чернігівській області.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним рішенням їй відмовлено в переведенні з 12.07.2022 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, з тих підстав, що період роботи у державній податковій службі на посадах, за якими присвоюється спеціальне звання, до 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку, не зараховується. Вважає таке рішення протиправним та просить зобов'язати відповідача перевести її на пенсії за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період її роботи в органах державної податкової служби.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 1 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09.06.2022.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 з 20.06.1991 позивачку призначено на посаду секретаря-друкаря Держподатінспекції по місту Чернігову, а з 04.04.1994 переведено на посаду спеціаліста 1 категорії відділу кадрів Державної податкової інспекції по місту Чернігову, 01.08.1994 приняла присягу державного службовця, присвоєно 14 ранг (а.с.20-29).
В період з 03.10.1994 до 04.07.2022 - працювала на посадах спеціаліста та посадах керівних працівників державної податкової служби і під час проходження державної служби їй були присвоєні ранги та спеціальні звання.
04.07.2022 державну службу припинено у зв'язку з виходом на пенсію за віком.
12.07.2022 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», яку за принципом екстериторіальності направлено на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (а.с.71).
14.07.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення №254150020081 про відмову в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Оскаржуване рішення за №254150020081 від 14.07.2022 обґрунтоване тим, пенсія державному службовцю призначається відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (а.с.17).
Відповідно до пунктів 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІI передбачено право державних службовців па призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.
На призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 889-VIII мають право особи, які на день набрання чинності Закону 01.05.2016 займають посади державної служби та мають не менше 10 років стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ або мають не менше 20 років стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016 та досягли пенсійного віку, мають страховий стаж 30 років.
Посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені.
Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання згідно із статтею 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Посадові особи органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, Законом України «Про державну службу», Кабінетом Міністрів України не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.
Оскільки, заявниця не працювала на посадах державної служби станом на 01.05.2016 року та не має 20 років стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, здійснити перехід на пенсію призначену відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за № 889-VI1I немає законних підстав.
Позивачка, вважаючи протиправною відмову у не переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Цей закон набув чинності 01.05.2016.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Статтею 25 Закону України №3723-XII встановлено категорії посад державних службовців.
Разом з тим, стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначається не лише статтею 25 Закону України «Про державну службу», але й актами Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі - Порядок №283).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 Податковий кодекс України.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини 1, 4 статті 15 Закону №509-XII).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статтей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Крім того, частиною 18 статті 37 Закону України №3723-XII встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Нормами абзаців 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі 21-340а13. Колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Частиною 2 статті 46 Закону № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Як встановив суд, факт роботи позивачки в органах податкової служби на посадах державного службовця, в тому числі на яких присвоєнні спеціальні звання, підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 52-69).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що період роботи позивачки з 20.06.1991 по 01.05.2016 на посадах в органах державної податкової служби відповідачем неправомірно не враховано у стаж роботи на посадах державної служби.
Таким чином, у сукупності стаж державної служби позивача становить більше 20 років, необхідних для переведення її на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, а відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницьків області за № 254150020081 від 14.07.2022 про відмову в переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу», є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
З правового аналізу зазначених норм суд зазначає, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах з метою захисту порушеного права позивачки ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у переведенні пенсії на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 14.07.2022 за №254150020081;
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного, що заявлені позивачкою позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
А.Г. Степанюк