Справа № 755/12787/22 Суддя першої інстанції: Яровенко Н.О.
17 травня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Єгорової Н.М., Пилипенко О.Є.,
секретаря Височанської Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року, -
29 листопада 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (також далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 01 серпня 2022 року №636.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а також прийняте без дослідження всіх обставин, зокрема, не враховано, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України територіальні органи міграційної служби не приймали документи для здійснення обміну (продовження) посвідок від громадян країни-агресора, а тому позивач був позбавлений можливості подати відповідні документи відповідачу.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції надана помилкова правова оцінка спірним правовідносинам. Наголошує, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що 01 серпня 2022 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , яким зобов'язано його покинути територію України у термін до 11 серпня 2022 року.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що позивач на територію України прибув через пункт пропуску «Сеньківка» 15 травня 2021 року до дружини - громадянки України ОСОБА_2 , шлюб з якою зареєстровано 19 грудня 2019 року. Документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні строком дії від 11 червня 2021 року по 03 червня 2022 року. Після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав з України. З метою продовження вказаного строку, з питань повторного отримання посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію та визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до компетентних органів не звертався.
01 серпня 2022 року за порушення правил перебування іноземних громадян на території України відповідачем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Установлені обставини, а саме, проживання без документів на право проживання в Україні свідчать про те, що ОСОБА_1 порушенні вимоги статей 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
Не погоджуючись із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення ОСОБА_1 вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено непереборними обставинами, а неможливість продовження строку його перебування на території України після 03 червня 2022 року обумовлена зупиненням строків надання адміністративних послуг і видачі документів дозвільного характеру, водночас відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення не з'ясовано усі дійсні обставини, не наведено належних обґрунтувань необхідності його прийняття.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписи статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VІ), які кореспондують з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частин 1, 15, 16 статті 4 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті.
Положеннями статті 17 Закону №3773-VІ передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому згідно з частиною 1 статті 26 Закону№3773-VІ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Як вже зазначалось вище, в якості підстав для прийняття оскаржуваного рішення зазначено факт відсутності у ОСОБА_1 підстав для перебування на території України, оскільки строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчився, водночас з метою продовження вказаного строку, з питань повторного отримання такої посвідки, дозволу на імміграцію та/або визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до компетентних органів не звертався.
Позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що 16 травня 2022 року ОСОБА_1 звертався до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою про продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, однак останній повідомив, що до прийняття Верховною Радою України закону щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, прийом заяв від громадян Російської Федерації тимчасово припинено.
Відтак, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян Російської Федерації, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відсутні дії ОСОБА_1 , які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв'язку з чим правові підстави для прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни також відсутні.
Таким чином, апеляційний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач протиправно виніс оскаржувану постанову.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняттяя та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді Н.М. Єгорова
О.Є. Пилипенко