Справа № 620/8152/22 Суддя першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
17 травня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України) на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України) (далі - Відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.03.2017 по 26.10.2022;
- стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.03.2017 по 26.10.2022.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення;
- стягнуто з Командування Сухопутних військ Збройних Сил України військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд виходив з того, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України поширюються на спірні правовідносини попри те, що вони виникли у зв'язку з виконанням рішення про виплату заборгованості із заробітної плати. Поряд з цим, суд зауважив, що розмір належної до стягнення суми середнього заробітку підлягає зменшенню до 15 000,00 грн, що відповідає критерію розумності, справедливості та пропорційності.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти рішення на користь в/ч НОМЕР_1 . Свою позицію обґрунтовує тим, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми КЗпП України не поширюються, а гарантією своєчасного розрахунку при звільненні є право військовослужбовця продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення до здійснення повного розрахунку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 03.05.2023.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні проведено з Позивачем 26.10.2022, однак в порушення вимог ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачено Відповідачем не було. Крім того, наголошує, що указані норми поширюються на спірні правовідносини, позаяк особливості відповідного правового регулювання приписи спеціального законодавства у сфері проходження військової служби не містять.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2023 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи і не заперечуються учасниками справи, згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.01.2017 №17 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я (а.с. 7).
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 01.03.2017 №41 Позивача виключено зі списків особового складу (а.с. 8).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №620/10523/21, яке набрало законної сили 09.12.2021, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2017, із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат (а.с. 9-11).
Із змісту довідки Акціонерного товариства «Ощадний банк України» від 15.11.2022 вбачається, що 26.10.2022 на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснено зарахування коштів в сумі 37 253,12 грн з призначенням: «Безготівкове зарахування коштів №1095813977926№Виплата суду №620/10523/21» (а.с. 12).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також ряду правових позицій Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що непроведення своєчасного та повного розрахунку з Позивачем є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак із зменшенням його розміру з урахуванням принципів розумності, справедливості і пропорційності.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку в/ч НОМЕР_1 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Указана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми, зокрема, ч. 1 ст. 117 КЗпП України у цій справі застосовуються у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022. Водночас з урахуванням положень ч. 1 ст. 58 Конституції України указані норми в частині, зокрема, строкового обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосовуються до спірних правовідносин, починаючи саме з 19.07.2022.
Судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Указаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі №280/4816/20.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У цьому випадку, на переконання судової колегії, вина в/ч НОМЕР_1 полягала у тому, що останньою при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було своєчасно виплачено належні до отримання останнім суми коштів при звільнення, зокрема, індексації грошового забезпечення.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з Позивачем проведений Відповідачем лише 26.10.2022, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що період, протягом якого в/ч НОМЕР_1 не виконував свій обов'язок щодо виплати належних Позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 01.03.2017 по 26.10.2022.
У свою чергу, судовою колегією враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносин через призму правозастосування норми статті 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, судова колегія зауважує, що на момент звільнення з військової служби спору між Позивачем та Відповідачем з приводу повноти проведеного розрахунку не існувало.
Відтак, з урахуванням наведених вище обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що сума у розмірі 15 000,00 грн є належною, справедливою, розумною та пропорційною компенсацією за затримку розрахунку при звільненні.
Судова колегія зауважує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Поряд з цим, цей механізм не передбачає безумовної та обов'язкової виплати роботодавцем звільненому працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Викладене, з урахуванням відсутності в апеляційній скарзі доводів щодо неправильності визначеної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні та неподання апеляційної скарги на судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, свідчить про відсутність підстав стверджувати про неправильне вирішення цієї справи судом першої інстанції у відповідній частині.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України) - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст постанови складено та підписано 17 травня 2023 року.