Справа № 620/8695/22 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
18 травня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року;
2) зобов'язати відповідача нарахувати індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року та виплатити заборгованість з урахуванням раніше виплаченої суми;
3) визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення;
4) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової службу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних років військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, яка була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;
5) визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки»;
6) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першоюстатті 19 Закону України «Про відпустки» за період 2018 - 2022 роки у кількості 50 календарних днів;
7) визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати грошових коштів по день фактичного розрахунку;
8) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 13 вересня 2022 року по 29 вересня 2022 року, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення протиправно не враховано базовий місяць - січень 2008 року.
Також, на думку позивача, відповідачем не включено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вказана виплата входить до складу грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
До того ж, що відповідач протиправно відмовив у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першою ст. 19 Закону України «Про відпустки», а також щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та здійснити виплату з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних років військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не повинна включатись до складу грошового забезпечення з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
На думку апелянта, при виплаті індексації має бути обчислений індекс споживчих цін з розрахунку січня 2016 року, а не січня 2008 року, як помилково про це зазначив суд пешорї інстанції.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1.
Наказом командувача військ оперативного командування (по особовому складу) від 03.09.2022 № 320 відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я).
У відповідності до витягу з наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині від 12.09.2022 № 234 ОСОБА_1 з 12.09.2022 виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.
У свою чергу, позивач із заявою від 08.10.2022 звернувся до відповідача щодо виплачених позивачу грошових коштів для визначення правомірності їх розміру.
Однак, відповідач листом від 04.11.2022 № 5/7894ф повідомив позивача про нараховані кошти та надав довідки щодо виплати належних при звільненні сум.
Не погоджуючись з такою виплатою належних при звільненні сум відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач, не здійснивши позивачу виплату індексації грошового забезпечення за спірний період в належному розмірі з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, діяв протиправно, тому позовні вимоги у цій частині є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, виплачений позивачу розмір одноразової грошової допомоги при звільненні підлягає перегляду і перерахунку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, що також свідчить про необхідність задоволення таких вимог.
Однак, у відповідача був відсутній обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу під час його звільнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності в нього статусу одинокого батька.
Також, не підлягають до задоволення вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати грошових коштів по день фактичного розрахунку, враховуючи, що день остаточного розрахунку в належному розмірі згідно чинного законодавства ще не проведений та невідомий, а тому вказана позовна вимога є передчасною.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідачем оскаржується рішення суду лише в частині задоволення позовних вимог, тому в іншій частині судове рішення не переглядається.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась відповідачем у належному розмірі.
Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
У відповідності частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Отже, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний був здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивачу у встановленому законом порядку за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьбому, пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції з 01.12.2015) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, з огляду на вказані норми, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
У свою чергу, на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Відтак, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
При цьому, з аналізу змісту Постанови №1294 вбачається, що у період її дії з 01.01.2008 до 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.
Отже, якщо останнє підвищення окладу за посадою до березня 2018 року відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Тобто, з 01.12.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є саме січень 2008 року.
З огляду на вказане, відповідач, починаючи 01.01.2016, повинен застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені Порядком №1078.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, в якій вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що не зважаючи на те, що у даній правовій ситуації індексація за спірний період взагалі не була нарахована та виплачена позивачеві, вирішення питання щодо визначення базового місяця, який підлягає застосуванню при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача сприятиме досягненню мети правосуддя та цілей ефективного захисту порушеного права позивача судом.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер, тому вирішення таких позовних вимог у даному випадку свідчить про ефективний захисту порушеного права позивача судом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №580/3335/21.
Щодо позовних вимог про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, слід зазначит наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2011-XII).
У силу вимог частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 Закону №2011-XII наведено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2011-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
При цьому, підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (надалі - Постанова №889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно пункту 2 Постанови №889, граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Виходячи із приписів Постанови № 889 щомісячна додаткова грошова винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Тобто, виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік. Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (далі - Інструкція №260).
Відповідно до пункту 38.1 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абзацами першим - другим пункту 38.6 Інструкції №260 військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Водночас у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та 550.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що під час проходження військової служби відповідно до наказів відповідача позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір нарахованої та виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за квітень 2013 року - лютий 2018 року.
Відтак, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук