П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 540/3514/21
Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (далі ГУПФУ), у якому просив: визнати протиправними дії ГУПФУ, щодо зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 52% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов'язати ГУПФУ здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди судді Херсонського апеляційного суду на підставі довідки Херсонського апеляційного суду №169/20 від 28.02.2020 року з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року суд визнав протиправними дії ГУПФУ щодо зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 60% до 52% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та зобов'язав ГУПФУ здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від суддівської винагороди судді Херсонського апеляційного суду на підставі довідки Херсонського апеляційного суду №169/20 від 28.02.2020 року з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач також подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.
Стосовно сповіщення позивача про розгляд справи суд зазначає таке.
Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року дана справа була призначена до розгляду в порядку письмового провадження.
26 квітня 2023 року судом було направлено позивачу копію ухвали про призначення (відправлення №6504521083468) на адресу, зазначену в позові та апеляційній скарзі: АДРЕСА_1 , що підтверджується списком №7426 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих.
Водночас, станом на даний час повідомлення про вручення відправлення позивачу до суду не надходило.
При цьому, згідно трекінгу поштового відправлення №6504521083468, вказане відправлення не було вручено під час доставки 03 травня 2023 року.
Крім того, судом здійснювались неодноразові дзвінки на м.т. позивача - НОМЕР_1 (номер зазначено ОСОБА_1 в позові), які не були прийняті абонентом.
Отже, з огляду на не надання позиачем жодних відомостей щодо зміни місця проживання, зміни засобів зв'язку, тощо, колегія суддів приходить до висновку про вчинення всіх належних та достатніх дій для сповіщення позивача про розгляд його справи.
Суд враховуює, що не повідомлення про зміну (можливу) місця проживання суперечить положенням статті 131 КАС України, за якими учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Колегія суддів зазначає, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом належних процесуальних дій.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вищої ради юстиції від 08.12.2016 року №3170/0/15-16 позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Херсонської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно наказу голови апеляційного суду Херсонської області від 14.12.2016 року №151-ОС позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Херсонської області 14.12.2016 у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З 15.12.2016 року позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % від суддівської винагороди.
Згідно довідки апеляційного суду Херсонської області від 28.02.2020 р. №169/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, станом на 18.02.2020 року складає 184976 грн..
28.02.2020 року позивач звернувся до ГУПФУ з заявою про перерахунок довічного грошового утримання на підставі довідки від 28.02.2020 року №169/20.
Рішенням ГУПФУ від 05.03.2020 року № 10/03-16 позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного грошового довічного утримання згідно вищезазначеної довідки.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року по справі №540/2208/20 зазначене рішення відповідача було визнано протиправним, а ГУПФУ зобов'язано здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання на підставі довідки Херсонського апеляційного суду від 28.02.2020 року №169/20, починаючи з 19.02.2020 року з рахуванням фактично виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду ГУПФУ здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020 року, однак листом від 09.02.2021 року №701-137/С-02/8-2100/21 повідомило, що розмір щомісячного довічного грошового утримання буде становити 96187,52 грн, тобто 52% суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, замість раніше призначених - 90%, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що при здійсненні перерахунку на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року по справі №540/2208/20, ГУПФУ здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи з 52% суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, тобто з розрахунку стажу роботи позивача - 21 рік 10 місяців 20 днів.
При цьому, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/8234/17 від 15.06.2017 року було зобов'язано ГУПФУ здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби 2 роки 3 місяці 9 днів та половину строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті ім. Ф. Дзержинського - 1 рік 9 місяців 15 днів.
Отже, стаж роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 25 років 11 місяців 14 днів (21 рік 10 місяців 20 днів на посадах судді + 2 роки 3 місяці 9 днів строкової служби в армії + 1 рік 9 місяців 15 днів - половина строку навчання в інституті), у зв'язку з чим розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці-позивача повинен становити 60 відсотків (50% за 20 років + 10% за 10 років) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Відповідач, не врахувавши позивачу у стаж роботи, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової служби в армії та половини строку навчання в інституті, діяв протиправно.
Разом з цим, відповідачем правомірно не застосовано положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010р., оскільки цей Закон з моменту проголошення Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020р. остаточно втратив чинність і підстав для застосування передбачених згаданим Законом відсоткових розмірів щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці немає.
Натомість, застосуванню підлягають загальні норми статті 142 Закону №1402-VIII, якими передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, і за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Саме цією нормою правомірно керувався відповідач.
Разом з тим, суд звернув увагу відповідача на те, що при здійсненні перерахунку довічного грошового утримання позивача, ГУПФУ має діяти послідовно, а тому прийнявши рішення про здійснення перерахунку з застосуванням алгоритму, передбаченим новим законом - Законом №1402, відповідач має застосовувати закон в комплексі, а не окремі його частини. Тому, здійснивши переоцінку набутого позивачем стажу, відповідач мав керуватись в тому числі нормами, що були прийняті після виходу позивача в відставку та є актуальними станом на дату перерахунку пенсії, зокрема, пункту 34 розділу XII, що доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України "Про вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, який набрав чинності з 05 січня 2017 року (тобто набрав чинності після відставки позивача, але був чинний станом на дату здійснення спірного перерахунку).
Це мало наслідком безпідставне зменшення позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з належних за статтею 142 Закону №1402-VIII 60% до 52% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Так, положеннями ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VІІІ (далі Закон 1402-VІІІ) суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIІІ).
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №2453-VI).
Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
Законом України від 16.10.2019 року №193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.
Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
Так, у пунктах 16 та 17 вказаного рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Також Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
У зв'язку із вищевикладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 визнав неконституційним пункт 25 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України визнав неконституційним весь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону №2453-VI.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону №1402-VIII, ч.4 якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас, частиною 3 статті 142 Закону №1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Суд зазначає, що вказана норма неконституційною не визнавалась що свідчить про ту обставину, що до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
Таким чином, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами (Законом № 2453-VI та Законом № 1402-VIII).
Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною 3 Закону №1402- VIII.
Крім того, слід звернути увагу, що перерахунок грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру відсоткового значення, визначеного частиною третьої статті 141 Закону №2453-VI від заробітної плати працюючого судді, ставить діючих суддів та суддів, які вийшли у відставку за Законом №1402-VIII, у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом №2453-VI, що не відповідає базовому принципу єдності статусу суддів, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення судді.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.09.2021 року у справі № 620/5437/20 та від 11.10.2021 року у справі № 160/10640/20.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Наведені висновки також узгоджуються з постановою Верховного Суду від 30 березня 2023 року, справа №140/17608/20.
При цьому, посилання позивача на рішення Верховного Суду від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20, якою підтверджено право на перерахунок довічного грошового утримання, є безпідставиним в межах даного спору, оскільки за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.06.2020 року у вказаній справі, у судді у відставці, який отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, обчисленому згідно з положеннями Закону №2453-VI, дійсно наявне право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Однак, у цьому випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин. Тобто, особи, яким щомісячне довічне грошове утримання призначено на підставі Закону №2453-VI, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі та у порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку законом. У цій справі такими нормами є положення Закону №1402-VIII.
Поряд з цим, як було зазначено, при здійсненні перерахунку на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року по справі №540/2208/20, ГУПФУ здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи з 52% суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді, тобто з розрахунку стажу роботи позивача - 21 рік 10 місяців 20 днів.
При цьому, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/8234/17 від 15.06.2017 року зобов'язано ГУПФУ здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби 2 роки 3 місяці 9 днів та половину строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті ім. Ф. Дзержинського - 1 рік 9 місяців 15 днів.
Слід зазначити, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону №2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 08.03.2018 року у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 року у справі №243/4458/17, від 05.12.2019 року у справі №592/2737/17, від 31.03.2021 року у справі №235/7316/16-а, від 13.02.2020 року у справі №592/5433/17, від 12.05.2020 року у справі №303/1504/17-а.
Отже, враховуючи, що стаж роботи позивача, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 25 років 11 місяців 14 днів (21 рік 10 місяців 20 днів на посадах судді + 2 роки 3 місяці 9 днів строкової служби в армії + 1 рік 9 місяців 15 днів - половина строку навчання в інституті), колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції з приводу того, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці-позивача повинен становити 60% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
З урахуванням викладеного, враховуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині, зазначеній судом першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.