Вирок від 17.05.2023 по справі 699/962/15-к

"17" травня 2023 р. Єдиний унікальний № 699/962/15-к

Номер провадження № 1-кп/371/9/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Миронівка

ЄУН 699/962/15-к

Провадження № 1-кп/371/9/23

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю :

секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12015250190000223, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Виграїв Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, має вищу освіту, адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштований, раніше не судимий,

за ч. 3 ст. 190 КК України,

УСТАНОВИВ:

1. Формулювання обвинувачення, визнане судом недоведеним.

ОСОБА_7 інкримінується вчинення дій, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України, які полягають у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великому розмірі.

Вказані дії, за версією сторони обвинувачення, були вчинені за таких обставин.

ОСОБА_7 04 березня 2015 року, близько 17 години 30 хвилин, перебуваючи на території місця розташування адміністративного приміщення ВРЕР ДАІ з обслуговування Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, що за адресою: Київська область, місто Миронівка, вулиця Степова, 3, у ході розмови з потерпілим ОСОБА_9 про продаж автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», реєстраційний номер НОМЕР_1 (10ВК8516), вартістю 9300,00 доларів США, право власності на який закріплено за ОСОБА_9 згідно довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_11 в місті Миронівка Київської області та зареєстрована в реєстрі за № 2494 від 12 липня 2014 року, зловживаючи довірою останнього, оскільки був добре знайомий з потерпілим, діючи умисно, з корисливих мотивів, заволодів даним автомобілем після його добровільної йому передачі, завіривши ОСОБА_9 про сплату грошових коштів за даний автомобіль в борг.

У подальшому, свій злочинний намір ОСОБА_7 довів до кінця з моменту виконання свідком ОСОБА_12 безпосередньої вказівки ОСОБА_7 щодо доставлення транспортного засобу і поміщення його на територію СТОВ «Агрофірма Агрорось», яка знаходиться на вулиці Шевченка, 39 міста Корсунь-ШевченківськийЧеркаської області, де фактично передав сам транспортний засіб, підтверджуючі документи та ключі від даного автомобіля.

Після вимоги ОСОБА_9 про повернення вищевказаного автомобіля у зв'язку з невиконанням умов домовленості, ОСОБА_7 відмовився від повернення автомобіля, чим вчинив закінчений склад шахрайства у великих розмірах, завдавши потерпілому ОСОБА_9 шкоди у формі матеріального збитку на суму 9300,00 доларів США, що у еквіваленті на указану дату становить 192000,00 грн. У подальшому вказаний транспортний засіб відчужений шляхом перереєстрації права власності на нього на іншу особу.

2. Цивільний позов потерпілої особи

Потерпілий ОСОБА_9 заявив до обвинуваченого ОСОБА_7 цивільний позов у кримінальному провадженні.

За результатами розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_9 просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 338000 грн завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди та 50000 грн моральної шкоди.

3. Позиції учасників судового провадження.

3.1. Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті у кримінальному провадженні, який був складений 05 листопада 2015 року.

Прокурор не заперечив встановлених досудовим розслідуванням обставин, вважає встановленим те, що ОСОБА_7 вчинив дії, передбачені ч. 3 ст. 190 КК України, які полягають у заволодінні майном потерпілого ОСОБА_9 , вчиненому шляхом обману потерпілого, зловживання його довірою та щодо майна у великому розмірі. Вказав, що стороною обвинувачення надано, а судом досліджено, достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об'єктивній істині, зважаючи на зібрані у кримінальному провадженні докази.

3.2. Правова позиція сторони захисту.

Захисник заперечив встановлені досудовим розслідуванням обставини, посилаючись на ті обставини, що 04 березня 2015 року ні з ОСОБА_9 , ні з ОСОБА_12 . ОСОБА_7 не зустрічався. В цей час він був в Житомирській області, звідки поїхав до Закарпаття. Даний факт органом досудового розслідування не з'ясовувався, незважаючи на ті обставини, що відповідне клопотання було заявлено, у задоволенні клопотання відмовлено.

Ніякої домовленості з ТОВ «АгроРось» ОСОБА_7 не мав і автомобіль на їх територію за його вказівкою не доставлявся. Де перебував автомобіль і хто його використовував досудовим розслідуванням не встановлено. Автомобіль речовим доказом не визнавався, його огляд не проводився, експертне дослідження та оцінка транспортного засобу не проводились, ОСОБА_13 в якості свідка не допитувався.

Вважає, що орган досудового розслідування не встановив факту нанесення матеріальної шкоди потерпілому.

Прокурор ставив питання про допит ОСОБА_13 , який став власником автомобіля у травні 2015 року та ОСОБА_14 як власника цегельного заводу, проте вказаних свідків не допитав, відповідні матеріали стороні захисту не відкривав.

На підтвердження того факту, що ОСОБА_12 виконував вказівки ОСОБА_7 доказів не надано. ОСОБА_12 був звільнений з ТОВ «Богуслав кераміка» 02 березня 2015 року, ОСОБА_9 був звільнений 14 квітня 2015 року.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ті обставини, що ОСОБА_7 користувався автомобілем, знімав його з обліку, продавав. Вина ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 190 КК України не доведена, докази його протиправної діяльності відсутні.

Послався на факти порушення ряду норм КПК України в ході досудового розслідування.

Вказав, що 30 жовтня 2015 року безпідставно було зупинено досудове розслідування, з посиланням на хворобу ОСОБА_7 .

Про вказаний факт сторона захисту довідалась від слідчого 03 листопада 2015 року, він повідомив це усно, вказавши, що закінчуються строки досудового розслідування. Відразу сторона захисту отримала довідку з медичного закладу, 04 листопада 2015 року ОСОБА_7 написав скаргу прокурору щодо безпідставного зупинення.

05 листопада 2015 року, після подання скарги, було відновлено досудове розслідування, мало б бути відкриття матеріалів кримінального провадження, але вказані дії взагалі не були вчинені, матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні взагалі не відкривались.

06 листопада 2015 року його письмово повідомили про зупинення досудового розслідування.

Повідомлення про підозру та повідомлення про завершення досудового розслідування датовано 03 листопада 2015 року, під час зупинення розслідування. 03 листопада 2015 року датовано виклик ОСОБА_7 для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на 06 жовтня 2015 року. Припускає, що виклик мав місце на 06 листопада 2015 року.

Від обов'язків які покладені на них як на захисника та підозрюваного вони не ухилялись, 30 жовтня 2015 року вони були у слідчого і отримали постанову про відмову у задоволенні чергового клопотання, 04 листопада 2015 року ОСОБА_7 був у прокуратурі та писав скаргу на безпідставне зупинення, це вказує на ті обставини, що вони не ухилялись від слідства.

Вручення повідомлення про зміну підозри мало місце без захисника, хоча він попереджав слідчого про свою відсутність 04 та 05 листопада 2015 року, йому таке повідомлення взагалі не вручалося.

Вважає, що у зв'язку з процесуальними порушеннями підозрюваний ОСОБА_7 не набув статусу обвинуваченого за ч. 3 ст. 190 КК України.

Обвинувальний акт складений поза межами досудового розслідування та не вручався йому, в порушення ст. 293 КПК України.

Вина обвинуваченого не доведена. Обов'язки які покладались на орган досудового розслідування не виконані. Просив виправдати обвинуваченого, в позові потерпілого відмовити.

3.3. Позиція обвинуваченого та його показання.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 викладені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення заперечив, не визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, вказав, що жодних незаконних дій не вчиняв, на спростування встановлених в ході досудового розслідування обставин надав показання.

Зі змісту показань обвинуваченого слідує, що потерпілим ОСОБА_9 він познайомився за 2-3 роки до цієї події, він є кумом його кума ОСОБА_15 , спілкувались не часто. Ніякого відношення до автомобіля, який є предметом правопорушення, він не має, де знаходиться автомобіль йому не відомо. ОСОБА_9 не надавав йому цей автомобіль у користування, ніяких домовленостей про купівлю-продаж автомобіля з ним ніколи не мав, ніякі розписки та ніякі обіцянки нікому щодо вказаного майна не давав, в МРЕО не був, хто користувався автомобілем не знає, бачив, що на ньому їздив ОСОБА_12 .

З ОСОБА_12 познайомився десь за пів року до події, ніяких вказівок щодо автомобіля йому не надавав, бо не має ніякого відношення до нього. З ТОВ «Агро Рось» просто співпрацював, ні він, ні його рідні там не працювали. Автомобіль за його вказівкою до ТОВ «Агро Рось» не доставлявся, він його там не бачив.

Стверджує, що його обмовили, вважає, що це вчинено з тих підстав, що були майнові суперечки, він позичив ОСОБА_15 кошти на купівлю квартири в Чехії і щоб не віддавати борг ОСОБА_15 з ОСОБА_9 вирішили обмовити його. Вважає що потерпілий звернувся із заявою до правоохоронного органу, оскільки його підговорив ОСОБА_15 .

Про справу він дізнався у Богуславському РВ. Там же дізнався про власника автомобіля ОСОБА_16 Зв'язався з ним. ОСОБА_16 розказав, що він робив доручення в тому числі на ОСОБА_9 . Попросив його поговорити з ОСОБА_9 , щоб мати змогу зустрітись і розібратись в даній ситуації.

Про кошти в розмірі 9300 доларів США йому стало відомо з цивільної справи, в якій ОСОБА_9 звернувся з позовом до нього про стягнення коштів. Позов місцевим судом було задоволено, проте в апеляційному порядку рішення скасовано, у позові відмовлено.

Вказав на порушення його прав в ході досудового розслідування, в тому числі порушення права на захист.

Слідчим безпідставно було прийнято рішення про зупинення досудового розслідування, оскільки він не хворів і про захворювання не повідомляв. Коли дізнався про зупинення, звернувся із запитом до медичного закладу, отримав довідку, що за медичною допомогою не звертався. Потім він написав скаргу прокурору щодо безпідставного зупинення досудового розслідування, повідомив, що не хворів.

05 листопада 2015 року прокурор, слідчий та працівники ДАІ приїхали до нього до дому, користуючись тим, що захисник знаходиться на семінарі, збаламутили всю вулицю, сказали, що навіть якщо він не підтвердить факт отримання документів, вони все рівно зафіксують факт вручення чи то обвинувальний акта, чи повідомлення про зміну підозри.

Матеріали кримінального провадження йому не відкривались. Просить виправдати його.

3.4. Показання потерпілого ОСОБА_9 .

Потерпілий ОСОБА_9 надав показання, з яких слідує таке, що з ОСОБА_7 їх познайомив спільний знайомий ОСОБА_15 десь у 2012-2013 роках, він його відрекомендував як товариша, кума та компаньйона. З того часу та до 2015 року вони контактували по роботі. Він був директором цегельного заводу ТОВ «Богуслав керамік», а ОСОБА_7 та ОСОБА_15 були співзасновниками підприємств «Лаванда» та «Нова Нива», вони співпрацювали, допомагали один одному, товаришували.

Автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», він придбав з ОСОБА_15 та ОСОБА_17 на авторинку в місті Києві, для виробничих потреб, щоб возити працівників заводу. ОСОБА_17 був співвласником цегельного заводу, він повинен був возити людей на завод, тому оформили доручення на ОСОБА_17 , коли ОСОБА_17 вийшов зі складу співвласників, доручення зробили на нього.

У 2015 році в нього було важке становище, потрібні були кошти і він вирішив продати автомобіль. Про його наміри продати автомобіль ОСОБА_7 знав, оскільки вони постійно спілкувались.

Попередньо домовившись про продаж автомобіля, він зняв автомобіль з обліку. На початку березня 2015 року вони зустрілись у МРЕВ міста Миронівка, де він передав автомобіль ОСОБА_7 , разом з документами та ключами, при передачі був присутній ОСОБА_12 . Вони домовились, що коли ОСОБА_7 розрахується з ним, він оформить автомобіль на нього, або на іншу особу, на яку він вкаже. Був впевнений, що без нього ОСОБА_7 не зможе поставити вказаний автомобіль на облік. Про якісь розписки річ не йшла, в них були дружні стосунки, якби в нього була б якась підозра, то він би не знімав автомобіль з обліку.

На чому приїхав ОСОБА_7 в МРЕО він не бачив, а на автомобілі марки «Volkswagen» моделі «LT28» скоріш за все приїхав ОСОБА_12 , який тоді працював на цегельному заводі. Хто на ньому поїхав з МРЕО він не бачив.

Пройшов деякий час, він зателефонував ОСОБА_7 , щоб той повернув йому кошти в сумі 9300-9500 доларів США, він не повертав. Згодом він дізнався, що автомобіль десь близько місяця використовували на цегельному заводі, потім ОСОБА_7 забрав його на територію товариства «Агро Рось».

Директором цегельного заводу він був з 01 лютого 2010 року до грудня 2014 року, але офіційно його звільнили 10 чи 14 квітня 2015 року, з грудня місяця він вже не мав ніякого відношення до заводу, власник заводу не допускав його до роботи.

Він неодноразово телефонував ОСОБА_7 , той не брав слухавку, почав його уникати, відносини зіпсувались, але вони продовжували спілкуватись, він мав надію, що ОСОБА_7 розрахується з ним. Він також телефонував товаришу ОСОБА_7 ОСОБА_18 і той сказав, що автомобіль йому не віддасть. 10 квітня 2015 року він написав смс повідомлення ОСОБА_18 і попередив, що в разі, якщо з ним не розрахуються, він звернеться до правоохоронного органу.

Він був впевнений, що без нього не зможуть переоформити автомобіль, проте це якось сталося, автомобіль було оформлено на ОСОБА_18 , потім на іншу особу. Він писав дуже багато скарг щодо незаконного переоформлення автомобіля, всі відповіді на скарги знаходяться в його представника.

Цивільний позов підтримує, майнова шкода розрахована в сумі, еквівалентній тій, про яку домовились продати автомобіль та сумі, яку він міг би заробити, якби користувався даним автомобілем. Моральну шкоду обґрунтував пригніченим станом, він довіряв людині, його обманули, залишився без автомобіля і без коштів, не міг забезпечувати сім'ю, не працював, мав інший автомобіль, але легковий.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

4.1. Показання свідків

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показав, що він займає посаду фахівця ДАІ7104. 29 травня 2015 року до центру звернувся ОСОБА_18 по факту реєстрації автомобіля, надав довідку-рахунок, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копію картки про зняття його з обліку. Автомобіль було перевірено по базах, ніяких перешкод не було, тому було проведено перереєстрацію автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28». Хто був власником до перереєстрації не пам'ятає. Транспортний засіб був на площадці, біля нього був лише ОСОБА_18 . Були скарги у відділення ДАІ, міністерство, фактів порушень не виявлено.

Допитаний свідок ОСОБА_16 показав, що знає ОСОБА_9 , бо він купував в нього автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28».

Вказаний автомобіль був вантажним, потім він його переобладнав на пасажирський, близько року чи двох користувався ним, потім поїхав у Київ на автомобільний ринок, щоб продати вказане авто. До нього підійшло троє осіб ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , вони домовились про продаж авто.

ОСОБА_9 передав йому кошти за автомобіль готівкою та попросив, щоб доручення на автомобіль він надав ОСОБА_22 , тому що він буде возити людей. Через деякий час до нього знову приїхав ОСОБА_9 і сказав, що ОСОБА_22 вже не буде працювати і щоб він зробив доручення на нього. Оскільки ОСОБА_9 давав йому гроші за авто, то він так і зробив.

Років шість тому до нього зателефонував ОСОБА_7 та відрекомендувався директором Богуславського цегельного заводу, сказав, що потрібно для роботи автомобіль, який в нього купив ОСОБА_9 . Він повідомив це ОСОБА_9 , той у відповідь поцікавився яку суму коштів йому заплатить ОСОБА_7 . Він зустрівся з ОСОБА_7 , при розмові сказав йому, що хоче 500-1000 доларів за послугу. ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння, говорив, що ОСОБА_9 не займає посаду директора, вони обікрали завод, кошти, за які придбано автомобіль, були коштами заводу. Він йому сказав, що йому не має ніякої різниці, хто вони і що зробили, але кошти йому передав ОСОБА_9 . На пропозицію ОСОБА_7 переоформити доручення не погодився.

4.2. Письмові докази

4.2.1. Наявні у матеріалах досудового розслідування кримінального провадження письмові докази є такими.

12 липня 2014 року була видана довіреність, на підставі якої ОСОБА_16 уповноважив ОСОБА_9 розпоряджатися (передавати в оренду (найм), позичку, заставу, страхувати, міняти або продати за ціну і на умовах на його (розсуд), належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 20 серпня 2013 року Миронівським ВРЕВ при УДАІ ГУМВС у Київській області, автомобілем марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 79, 80 т. 6).

Довіреність видана строком на три роки, до 12 липня 2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_11 , зареєстрована в реєстрі за № 2494.

Тобто з часу складення довіреності потерпілий ОСОБА_9 набув права користування та розпорядження транспортним засобом автомобілем марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

У матеріалах досудового розслідування кримінального провадження наявний Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 29422655 від 06 серпня 2016 року, за змістом якого припинення дії довіреності, складеної та посвідченої ОСОБА_16 22 березня 2014 року, мало місце 06 серпня 2015 року (а.с. 137 т. 6).

Такі обставини вказують на те, що станом на час події кримінального правопорушення, діяла як довіреність посвідчена 12 липня 2015 року, так і довіреність, посвідчена 22 березня 2014 року. Особами, які вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , були також громадяни ОСОБА_23 та ОСОБА_17 .

До матеріалів кримінального провадження долучена копія реєстраційної картки ТЗ, даними якої підтверджується факт набуття ОСОБА_18 29 травня 2015 року права власності на автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, транзитний номерний знак НОМЕР_4 . З реєстраційної картки вбачається, що підставою реєстрації була довідка-рахунок № НОМЕР_5 від 29 травня 2015 року (а.с. 183 т. 6).

Т.в.о. начальника УДАІ УМВС України в Черкаській області листом від 31 липня 2015 року надіслав прокурору копії матеріалів за результатами проведеної перевірки законності реєстрації автомобіля марки ««Volkswagen» моделі «LT28».

За змістом висновку, складеного начальником ВОРЕР УДАІ УМВС України в Черкаській області 14 липня 2015 року, на час його складення фактів незаконності в діях працівників Центру ДАІ 7104 при реєстрації спірного автомобіля не встановлено (а.с. 118-120 т. 6).

Вказаний письмовий документ був надісланий прокурором начальнику слідчого відділення Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області двічі 06 серпня 2015 року та 13 серпня 2015 року (а.с. 117, 121 т.6).

Центр ДАІ 7104, листом від 29 липня 2015 року № 876, надав прокурору копії документів, які були підставою для реєстрації автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, транзитний номерний знак НОМЕР_4 : заяви ОСОБА_18 від 29 травня 2015 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, довідки-рахунку від 29 травня 2015 року, висновку експертного дослідження від 29 травня 2015 року, облікової картки від 04 березня 2015 року (а.с. 128а-136 т. 6).

Листом від 13 серпня 2015 року надані письмові документи прокурор надіслав начальнику слідчого відділення Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області.

Листом від 20 серпня 2015 року прокурор надіслав начальнику слідчого відділення Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 47374571 від 08 липня 2015 року з інформацією щодо арешту автомобіля (а.с. 125-127 т. 6).

Будь-які процесуальні документи чи судові рішення, на підставі яких отримані наведені докази прокурором, у матеріалах провадження відсутні.

У матеріалах досудового розслідування наявні два процесуальні документи, що підтверджують проведення 29 жовтня 2015 року двох слідчих експериментів.

Слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Слідчі експерименти у кримінальному провадженні було проведено за участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 .

За змістом протоколу проведення слідчого експерименту від 29 жовтня 2015 року, експеримент проведено за участю потерпілого ОСОБА_9 на території відділення ДАІ Миронівського РВГУ МВС України в Київській області, адреса не зазначена, з метою перевірки і уточнення відомостей щодо зустрічі потерпілого та обвинуваченого 4 березня 2015 року на території відділення ДАІ.

Експериментом встановлено, що на місці проведення слідчого експерименту потерпілий підтвердив факт зустрічі з обвинуваченим ОСОБА_7 у вказаному місці, де ним було передано транспортний засіб, ключі від нього та документи. До протоколу додано фото таблицю, яка містить два фото, на яких потерпілий вказує на місце, де відбувся факт передачі автомобіля (а.с. 197-200 т. 6).

За змістом протоколу проведення слідчого експерименту від 29 жовтня 2015 року, експеримент проведено за участю свідка ОСОБА_12 по вулиці Шевченка у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мали місце 04 березня 2015 року.

Експериментом встановлено, що свідок вказав на територію СТОВ «Агрофірма Агрорось», куди він доставив автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», який раніше ОСОБА_9 передав ОСОБА_7 в борг. Підтвердив, що автомобіль, разом з підтверджуючими документами доставив за вказівкою ОСОБА_7 (а.с. 201, 202 т. 6).

Факт проведення інших слідчих дій матеріалами кримінального провадження не підтверджено.

У травні 2015 року ОСОБА_9 звертався до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу автомобіля марки ««Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 кошти в сумі 192000 грн в рахунок оплати вартості за договором купівлі-продажу автомобіля.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу автомобіля, продавцем повністю виконані обов'язки згідно договору, а покупцем не оплачена вартість товару.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 липня 2015 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

При прийнятті вказаного рішення апеляційним судом було встановлено, що на час виникнення цивільного спору власником спірного автомобіля був ОСОБА_16 . У листі за № 39 від 14 квітня 2015 року Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, виданого на заяву ОСОБА_9 , зазначено, що 04 березня 2015 року автомобіль був знятий з обліку для реалізації громадянином ОСОБА_9 на підставі доручення НАВ 094870 від 12 липня 2014 року та виданий транзитний номерний знак НОМЕР_4 . З реєстраційної картки ТЗ вбачається, що вказаний автомобіль було зареєстровано 29 травня 2015 року, на підставі довідки-рахунку № ВІА942452 від 29 травня 2015 року, власником транспортного засобу став ОСОБА_18 .

Укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу згідно чинного законодавства передбачає обов'язкову письмову форму вказаного договору. Наявність письмової форми договору купівлі-продажу автомобіля, як обов'язкового документу, підтверджуючого правомірність придбання транспортного засобу для його реєстрації, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, які є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

Сукупність наданих сторонами доказів свідчить про те, що в установленому порядку договір купівлі-продажу спірного автомобіля між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 не укладався. Оскільки належних доказів на підтвердження укладання договору купівлі-продажу автомобіля по справі позивачем не надано та відсутні докази порушення права самого ОСОБА_24 , як користувача автомобілем за довіреністю, то відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог.

Такі обставини підтверджені рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2015 року (а.с. 217-219 т. 6).

4.2.2. Письмові докази, які долучені до матеріалів судового провадження Канівським міськрайонним судом Черкаської області на стадії судового розгляду.

Рішення № 2 про звільнення потерпілого ОСОБА_9 з посади директора ТОВ «Богуслав керамік» 14 квітня 2015 року (а.с. 175 т. 1);

Інформація ТОВ «Богуслав керамік», надана директором товариства 20 травня 2016 року про те, що у товаристві відсутні документи, що підтверджують факт використання у виробничих цілях автомобіля «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 176 т. 1);

Наказ директора ТОВ «Богуслав керамік» про звільнення ОСОБА_9 № 14-04-15/2/ВК від 14 квітня 2015 року (а.с. 177 т. 1);

Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Богуслав керамік» від 27 березня 2015 року (а.с. 178 т. 1);

Податкові розрахунки та звіти ТОВ «Богуслав кераміка» (а.с. 179-192 т. 1).

Вказані письмові не зареєстровані у АСДС та долучені до матеріали судового провадження за резолюцією судді від 25 травня 2016 року поза межами судового засідання (а.с. 174 т. 1).

Крім того матеріали судового провадження містять наступні письмові докази:

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане 20 серпня 2013 року Миронівським ВРЕВ при УДАІ ГУМВС у Київській області, на підставі якого ОСОБА_16 був власником автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; довідка - рахунок, видана ОСОБА_18 на підтвердження цієї обставини, що йому продано вказаний автомобіль (а.с. 7 т. 3);

Облікова картка на автомобіль (а.с. 8 т. 3);

Довіреність, складена та посвідчена 22 березня 2014 року, на підставі якої ОСОБА_16 уповноважив ОСОБА_23 або ОСОБА_17 розпоряджатися (передавати в оренду (найм), позичку, заставу, страхувати, міняти або продати за ціну і на умовах на його (розсуд), належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 20 серпня 2013 року Миронівським ВРЕВ при УДАІ ГУМВС у Київській області, автомобілем марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , витяг про її реєстрацію в єдиному реєстрі довіреностей. Вказана довіреність була видана строком на десять років, до 22 березня 2024 року, посвідчена приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_11 , зареєстрована в реєстрі за № 938 (а.с. 9,10 т. 3);

Ксерокопії паспортів громадян ОСОБА_18 та ОСОБА_23 (а.с. 11-12 т. 3).

Вказані письмові документи отримані судом від ТОВ «Центр комісійної торгівлі» у відповідь на запит суду від 06 лютого 2017 року. За змістом запиту, суд просив надати інформацію кому та на підставі чого було видано довідку-рахунок серії ВІА № 9942452 від 29 травня 2015 року та хто був присутній при здійсненні даної операції (а.с. 123 т. 2).

5. Мотиви суду.

5.1. Щодо процесуальних порушень при прийнятті рішення про зупинення досудового розслідування та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.

23 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250190000223 внесені відомості про те, що в ході проведення досудового розслідування у іншому кримінальному провадженні встановлено той факт, що ОСОБА_7 шляхом зловживання довірою заволодів автомобілем марки «Volkswagen» моделі «LT28», т.н. НОМЕР_4 , належним ОСОБА_9 . Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення - ст. 190 ч. 1 КК України (а.с. 69 т.6).

31 липня 2015 року начальником СВ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України у Черкаській області складено повідомлення про підозру, яким ОСОБА_7 повідомлено, що він підозрюється за ст. 190 ч. 2 КК України у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому.

Повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні складено начальником СВ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України у Черкаській області 27 березня 2015 року (а.с. 71 т. 6).

30 вересня 2015 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, до 03 листопада 2015 року, постановою про задоволення клопотання про продовження строку досудового розслідування від 30 вересня 2015 року, складеною заступником прокурора району ОСОБА_25 (а.с 161-166 т. 6).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 280 КПК України передбачено як підставу для зупинення досудового розслідування під час кримінальних проваджень випадок, коли підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком.

Відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК України, зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій.

Згідно із ч. 2 ст. 280 КПК України, до зупинення досудового розслідування слідчий зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе.

30 жовтня 2015 року прокурором ОСОБА_26 винесено постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015250190000223 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК України. Підставою прийняття вказаного рішення став рапорт начальника СВ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області від 30 жовтня 2015 року, за змістом якого підозрюваний ОСОБА_7 захворів та не може прийняти участь у слідчих діях (а.с. 207-210 т. 6).

Обвинувачений та захисник категорично заперечили факт захворювання ОСОБА_7 та вказали на безпідставність прийняття рішення про зупинення досудового розслідування, вказане рішення було оскаржене прокурору, що не заперечив прокурор в судовому засіданні.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 03 листопада 2015 року ОСОБА_7 звертався до слідчого із заявою про долучення до матеріалів досудового розслідування письмових документів (а.с. 216-222 т. 6).

04 листопада 2015 року ОСОБА_7 подав прокурору заяву, в якій повідомив, що відомості про його хворобу не відповідають дійсності, на лікуванні він не перебував. Заява містить вхідний реєстраційний номер (а.с. 229 т. 6).

Суду сторона захисту надала довідку медичного закладу - Корсунь-Шевченківської ЦРЛ МОЗ, датовану 11 листопада 2015 року, за змістом якої ОСОБА_7 у період з 29 жовтня 2015 року до 05 листопада 2015 року за медичною допомогою не звертався (а.с. 231 т.6).

Відповідно, жодного медичного висновку для прийняття рішення про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні прокурор не мав, тому його рішення прийнято з порушенням процесуального правила, наведеного у п. 1 ч. 1 ст. 280 КПК України.

Матеріали кримінального провадження містять два рапорти заступника прокурора району ОСОБА_27 , адресовані прокурору Корсунь-Шевченківського району ОСОБА_28 , датовані 02 листопада 2015 року та 04 листопада 2015 року.

За змістом рапортів, прокурор телефоном повідомляв 02 листопада 2015 року захисника підозрюваного ОСОБА_7 ОСОБА_8 та 04 листопада 2015 року підозрюваного ОСОБА_7 про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України, зупинено, досудове розслідування завершено, складено обвинувальний акт, їм обхідно прибути для відкриття матеріалів кримінального провадження та вручення обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування. Вказані особи для виконання вимог ст. 290 КПК України не з'явилися (а.с. 212-215 т. 6).

Поряд з цим, незважаючи на ті обставини, що прокурор у рапортах зазначив про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, складанні обвинувального акта за вказаною статтею, матеріали досудового розслідування кримінального провадження містять повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, складене начальником СВ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_29 03 листопада 2015 року. Повідомлення погоджене заступником прокурора Корсунь-Шевченківського району ОСОБА_25 (а.с. 203-206 т. 6).

Повідомлення містить підпис підозрюваного ОСОБА_7 , без зазначення дати отримання ним повідомлення, та підпис захисника адвоката ОСОБА_8 про отримання повідомлення 12 листопада 2015 року (а.с. 206 т.6).

Мотиви обвинуваченого про вручення йому повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри одночасно з копією обвинувального акта 05 листопада 2015 року та у відсутності його захисника не спростовані прокурором.

Зміна раніше повідомленої підозри полягає у: висуненні нової підозри, не пов'язаної одним злочинним наміром з раніше повідомленою підозрою, у вчиненні кримінального правопорушення до цього невідомими фактичними обставинами та іншою юридичною кваліфікацією; доповненні попередньої підозри новими епізодами кримінального правопорушення, які кваліфікуються за однією і тією ж статтею (частиною статті) кримінального закону; уточненні фактичного змісту підозри (час, місце, наслідки тощо); виключенні з раніше повідомленої підозри епізодів протиправної діяльності, які не знайшли підтвердження в ході розслідування; уточненні (зміні) юридичної кваліфікації раніше повідомленої підозри.

Підставою зміни підозри, повідомленої ОСОБА_7 , стало уточнення юридичної кваліфікації кримінального правопорушення та уточнення фактичного змісту підозри. За змістом повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 190 КК України, об'єктивна сторона кримінального правопорушення доповнена кваліфікуючою ознакою - вчинення шахрайства шляхом обману, наслідками кримінального правопорушення стало вчинення шахрайства у великому розмірі.

Підставами зміни підозри є встановлення нових перевірених й достатньо обґрунтованих доказів. Нове повідомлення особи про підозру повинно бути вмотивованим, тобто містити пояснення необхідності винесення нового узагальнюючого повідомлення.

Нове повідомлення особи про підозру або повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри має бути складено і повідомлено підозрюваному у звичайному порядку - із додержанням вимог встановленими у ст. 278 КПК України. Повідомлення має бути вручено підозрюваному, відомості мають бути внесені до ЄРДР, після чого підозрюваного слід допитати по суті повідомлення про підозру.

Допит підозрюваного повинен проводитися слідчим у повному обсязі за всіма викладеними в повідомленні епізодами кримінального правопорушення, а не тільки відносно змін чи доповнень повідомлення про підозру порівняно з попереднім.

Це обумовлюється тим, що зміни і доповнення повідомлення про підозру можуть вплинути на позицію підозрюваного по відношенню до всієї підозри загалом, чи будь якої її частини. Підозрюваний може змінити або доповнити свої показання, що має бути зафіксовано в протоколі його допиту.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що як підозрюваного ОСОБА_7 було допитано 07 серпня 2015 року. По суті повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_30 не допитувався.

Здійснення допиту підозрюваного після повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри сприяло б повноті встановлення обставин кримінального правопорушення, а також ефективній реалізації підозрюваним права на захист.

Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, складене начальником СВ Корсунь-Шевченківського РВ УМВ С України в Черкаській області ОСОБА_29 03 листопада 2015 року, у період, коли досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинено.

Пряма заборона проведення слідчих (розшукових) дій після зупинення досудового розслідування, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного закріплена у ч. 5 ст. 280 КПК України.

Разом з цим, положення ч. 1 ст. 282 КПК України передбачають винесення слідчим або прокурором постанови про відновлення зупиненого досудового розслідування, як-от у разі виникнення потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій.

Із сукупного аналізу норм ст.ст. 280, 282 КПК України слідує, що заборона на проведення у зупиненому під час досудового розслідування провадженні встановлена для будь-яких процесуальних дій, за виключенням слідчих (розшукових) дій, здійснення яких спрямоване на визначення місцезнаходження підозрюваного, оголошеного у розшук. Главами 20 та 21 Кримінального процесуального кодексу України закріплено вичерпний перелік слідчих (розшукових) дій.

До слідчих (розшукових) дій, метою здійснення яких є визначення місцезнаходження підозрюваного, належать ті, в яких така мета прямо визначена нормою Кримінального процесуального кодексу України: обшук з метою встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПК України); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою виявлення осіб, які розшукуються (п. 4 ч. 1 ст. 267 КПК України); а також інші слідчі (розшукові) дії, завдяки яким можливо встановити місцезнаходження розшукуваної особи (ст.ст. 261, 262, 263, 268, 269, 270 КПК України), за умови, що така дія ініціюється саме з метою отримання інформації про можливе місце перебування підозрюваного, який розшукується органом досудового розслідування.

Для здійснення таких слідчих (розшукових) дій та процесуальних дій, пов'язаних з організацією та забезпеченням їх проведення (зокрема - складання клопотання, постанови, протоколу, звернення до слідчого судді) закон не вимагає відновлювати зупинене досудове розслідування.

Тобто, положеннями ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України встановлено дозвіл на вчинення у зупиненому досудовому розслідуванні слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження підозрюваного, та, одночасно з цим, положення зазначених норм містять пряму заборону на вчинення інших процесуальних дій, у тому числі - слідчих (розшукових).

Повідомлення про підозру чи про зміну раніше повідомленої підозри за своєю природою не є слідчою (розшуковою дією). Письмове повідомлення про підозру - це процесуальне рішення, яке приймається на стадії досудового провадження та ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах.

Прийняття вказаного рішення у зупиненому провадженні прямо заборонено нормами ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України. Для прийняття такого рішення органу досудового розслідування слід було відновити зупинене постановою від 30 жовтня 2015 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015250190000223.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні відновлено постановою прокурора від 05 листопада 2015 року (а.с. 223-225 т. 6).

За змістом вказаного процесуального рішення, досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться за ст. 190 ч. 2 КК України, письмове повідомлення про підозру за вказаною кваліфікацією складено та вручено ОСОБА_7 07 серпня 2015 року.

Вказаний процесуальний документ, складений 05 листопада 2015 року, через два дні після складення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, не містить жодних відомостей про те, що мала місце зміна підозри.

Підозрюваному та його захиснику постанова про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні та постанова про його відновлення скеровані 06 листопада 2015 року (а.с. 121,122 т.3, 228 т. 6).

Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 3, 22, 36, 276 - 278, 480, 481 КПК України, дає підстави до висновку, що здійснення повідомлення про підозру врегульовано імперативними нормами, які вичерпно, точно і однозначно визначають як форму встановленої для цього правової процедури (порядку), так і її зміст.

Суд наголошує, що викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засад змагальності та забезпечення права на захист у кримінальному провадженні. У підозрюваного з?являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник одержують можливість ефективно, дієво і цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту.

Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб?єктів мають відповідати вимогам закону.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_7 , яким змінено, в тому числі, кваліфікацію дій підозрюваного, здійснено з дотриманням вимог процесуального закону.

Поряд з цим, суд зазначає, що підозрюваний, отримуючи повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, не проставив у ньому дату вручення йому повідомлення, що унеможливило встановити беззаперечний факт вручення такого повідомлення одночасно з обвинувальним актом, як показав обвинувачений.

Що стосується участі захисника під час повідомлення особі про підозру, то, розглянувши одне з кримінальних проваджень, ККС ВС зауважив, що гл. 22 «Повідомлення про підозру» КПК України не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особі про підозру. Відсутність захисника при врученні особі повідомлення про підозру, якщо обставини кримінального провадження не є такими, що відповідно до вимог ст. 52 КПК України вказують на обов'язкову участь захисника, не є порушенням права особи на захист (постанова ККС ВС від 1 серпня 2022 року у справі № 161/7088/20, провадження № 51-3815км20).

5.2.Щодо виконання вимог ст. 290 КПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, прокурор або слідчий за його дорученням зобов?язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

За положення ч. 2 даної статті, прокурор або слідчий за його дорученням зобов?язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом?якшенню покарання.

Задля забезпечення доступу до матеріалів розслідування сторона обвинувачення має довести до відома сторони захисту інформацію про місце та час такого ознайомлення. Тобто створити умови, за яких учасники кримінального провадження на боці захисту матимуть змогу безперешкодно отримувати (сприймати, фіксувати) відомості, що містяться у цих матеріалах.

Оголошення сторонам про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів іншій стороні є процесуальною гарантією здійснення права на захист підозрюваним та одночасно одним із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного досудового розслідування.

Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися з доказами кожної з них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду (п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду № 13-37кс18 від 16 січня 2019 року).

ЄСПЛ також наголошував, що поміж засобів, які мають бути надані обвинуваченому, є можливість ознайомлюватись із результатами слідства, накопиченими протягом усього часу його провадження, з метою підготувати свій захист («Huseyn and Others v. Azerbaijan», п.175; «OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», п.538).

Відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК України, сторони кримінального провадження зобов'язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

При цьому закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи повинні додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов'язки і не порушила прав учасників кримінального провадження (зокрема, права вимагати відкриття матеріалів провадження та права на ознайомлення з цими матеріалами).

Реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні містить відомості про те, що підозрюваного, його захисника та потерпілого повідомлено про завершення досудового розслідування 03 листопада 2015 року (а.с. 14 т. 1).

Вказані обставини категорично заперечні стороною захисту.

Надані прокурором матеріали досудового розслідування не містять жодного письмового доказу, який би підтверджував факт повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, чи потерпілому, та їх ознайомлення з матеріалами.

Захисником обвинуваченого добросовісно до матеріалів судового провадження долучено повідомлення про завершення досудового розслідування, датоване 03 листопада 2015 року. Повідомлення складено, коли досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинено. Для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_7 викликався на 06 жовтня 2015 року (а.с. 227 т. 6).

Вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, яке покликане планово забезпечити подальший доступ до матеріалів, із вказівкою дати ознайомлення, яка сплила, не можна розцінювати таким, що було направлене на забезпечення доступу до матеріалів досудового розслідування та забезпечило такий доступ.

За мотивами підозрюваного, вказане повідомлення вручене йому одночасно з врученням обвинувального акта у кримінальному провадженні. За відсутності захисника йому вручалися якісь письмові документи.

Такі обставини суд позбавлений можливості перевірити, тому не може беззаперечно посилатися на такі мотиви.

Поряд з цим, до обвинувального акта прокурором додано розписку про отримання копії обвинувального акта та матеріалів досудового розслідування, яка містить підпис ОСОБА_7 05 листопада 2015 року (а.с. 15. т.1).

За змістом розписки, обвинувачений 05 листопада 2015 року отримав копію обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12015250190000223, реєстру матеріалів досудового розслідування та йому надано доступ до матеріалів вказаного кримінального провадження, тобто йому їх відкрито.

Додану до обвинувального акта розписку ОСОБА_7 від 05 листопада 2015 року суд визнає належним письмовим доказом на підтвердженням факту надання обвинуваченому доступу до матеріалів досудового розслідування.

Поряд з цим, встановлені та оцінені докази в сукупності вказують на ті обставини, що прокурором не дотримано правил повідомлення підозрюваного та його захисника про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні, не ознайомлено з матеріалами розслідування захисника підозрюваного, що вказує на порушення процедури, встановленої ст. 290 КПК України.

5.3.Щодо виконання вимог ст. 293 КПК України.

Відповідно до п.13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно правил ст. 293 КПК України, одночасно з переданням обвинувального акта до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування не лише підозрюваному, а і його захиснику.

05 листопада 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні вручено обвинуваченому ОСОБА_7 , що підтверджено його розпискою від вказаної дати (а.с. 15 т.1).

Судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 293 КПК України, захиснику ОСОБА_8 не було вручено копію обвинувального акта, з яким прокурор звернувся до суду.

6. Оцінка допущених процедурних порушень та мотиви, з яких виходив суд при визнанні зібраних у кримінальному провадженні доказів допустимими.

Згідно концепції судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб?єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи.

Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт в кримінальному провадженні. В подальшому, згідно ст. 337 цього Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

На підставі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

«Належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя.

Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.

Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування. Її недотримання тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», права на справедливий суд.

У постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв'язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов'язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. "с" ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. "d" ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України)».

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі № 344/2995/15-к (провадження № 51-8361км18) у постанові від 1 листопада 2022 року наголосив, що він неодноразово вирішував (зокрема у постанові ККС ВС від 1 грудня 2020 року у справі № 318/2921/18 (провадження № 51-2753км20)), що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість, закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним і яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Також суд зазначив, що у тому випадку, якщо доказ визнається недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, суд має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і, за потреби, на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду. Аналогічних висновків дійшов ККС ВС у своїх постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18) та від 6 липня 2021 року у справі № 720/49/19 (провадження № 51-3230км19), а також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22).

Таким чином, сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.

Суд констатує, що прокурор не підтвердив належними письмовими доказами факт дотримання вимог ст.ст. 278, 280, 282 КПК України при здійснені повідомлення ОСОБА_31 про зміну раніше повідомленої підозри, не підтвердив належними письмовими доказами факт належного виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України; не підтвердив факт вручення захиснику обвинуваченого обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, згідно вимог ст. 293 КПК України.

Щодо встановлення/невстановлення факту істотного порушення кримінального процесуального закону через невчасне відкриття доказів, представлених стороною обвинувачення, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що сторона захисту, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й переконати, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження. Для цього сторона, крім іншого, має продемонструвати, що вона під час кримінального провадження вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення, і скористалася можливостями, наданими їй іншою стороною та/або судом.

Таким є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 631/246/19.

Оцінюючи допущені процедурні порушення з погляду настання реальних наслідків для підозрюваного/обвинуваченого у даній справі, суд констатує, що вказані порушення не призвели до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод учасників кримінального провадження.

Сторона захисту не довела, що допущені порушення позначилися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.

Права сторони буде порушено не стільки у випадку, якщо доказів не буде або буде не в повному обсязі відкрито на стадії завершення досудового розслідування, скільки тоді, коли суд, обізнаний із порушенням права сторони на своєчасне ознайомлення з матеріалами іншої сторони, не вжив належних заходів для виправлення ситуації.

Впродовж строку розгляду кримінального провадження захисник мав можливість вжити заходів для того, щоб ознайомитися з відкритими матеріалами досудового розслідування і належним чином підготуватися до захисту свого клієнта. З клопотаннями з вказаного питання сторона захисту не зверталася, щодо ненадання їй відкритих матеріалів досудового розслідування після передання обвинувального акта до суду не повідомляла.

У процесі розгляду кримінального провадження суд повинен уживати всіх необхідних заходів для реалізації захисником своїх процесуальних прав, забезпечувати сторонам рівні умови для їх реалізації та надавати кожній стороні розумну можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище щодо іншої сторони.

Суд наголошує, що для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

У кримінальному провадженні суд забезпечив сторонам рівну можливість здійснення права самостійно обстоювати свою правову позицію у спосіб, передбачений КПК України, у тому числі шляхом звернення до суду з клопотаннями, які сторона захисту вважала необхідними для доведення переконливості їхніх аргументів, та здійснив оцінку всім зібраним у кримінальному провадженні доказам.

7. Мотиви суду.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України (ч. 1 ст. 2 КК України). При цьому складом кримінального правопорушення є сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності слід встановити наявність всіх елементів складу інкримінованого їй кримінального правопорушення. Якщо ж суд приходить до висновку про відсутність якоїсь частини із них, то наявні підстави для виправдання особи (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).

Згідно ст. 190 КК України, об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у вико­ристанні підроблених документів тощо.

Зловживання довірою - це вид обману, що полягає у використанні винним довір­ливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, зна­йомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», шахрайством визнається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому, обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов'язаний це зроби­ти. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Таким чином, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою по­терпілого отримання майна або придбання права на майно.

Дії по заволодінню майном та оберненню його на користь свою чи інших осіб виконуються лише шляхом активної поведінки. Також такі дії характеризуються протиправністю. Відсутність протиправності вилучення майна означає, що не порушено обов'язковий основний та обов'язковий додатковий об'єкт вказаних злочинів, вилучення майна не становить діяння, передбаченого ст. 190 КК України.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 190 КК України, становлять прямий умисел, корисливі мотиви і мета.

7.1. Оцінка доказів.

Підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

За версією сторони обвинувачення, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном у великому розмірі, шляхом обману та зловживання довірою, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України.

Встановлюючи наявність в інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 діяннях ознак об'єктивної сторони злочину, суд вважає за необхідне надати оцінку такому: чи були вчинені обвинуваченим дії щодо майна, яке є предметом кримінального правопорушення, чи містять такі дії ознаки протиправності; чи було заподіяно кримінальним правопорушенням шкоду.

Суд вважає не доведеною, такою, що не підтверджується дослідженими в ході судового розгляду документами та показаннями, версію сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 заволодів майном у виді транспортного засобу марки автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , одним з володільців якого був потерпілий ОСОБА_9 , шляхом обману вказаної особи чи зловживання її довірою.

Висновок суду про відсутність в діях обвинуваченого кримінально караного діяння, яке передбачене вказаною нормою, ґрунтується на таких міркуваннях.

Судом встановлено, що станом на 04 березня 2015 року потерпілий ОСОБА_9 був одним із володільців вказаного транспортного засобу. Транспортний засіб перебував у користуванні працівників ТОВ «Богуслав керамік», директором якого він був до 14 березня 2015 року.

29 травня 2015 року вказаний транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_18 .

Стороною обвинувачення в ході досудового розслідування не здобуто жодного доказу, який би вказував на ті обставини, що реєстрація права власності на транспортний засіб за вказаною особою була протиправною. Такі докази не надані суду в ході судового провадження.

Правильність дій реєстраційного органу підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 .

В ході досудового розслідування ОСОБА_18 не було допитано як свідка для з'ясування обставин щодо перереєстрації транспортного засобу на нього.

У частині 11 ст. 290 КПК встановлено обов'язок сторін кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

В ході судового слідства прокурор заявив клопотання про допит як свідка ОСОБА_18 . Вказана особа була викликана в судове засідання, при значене 15 травня 2019 року. Після з'ясування тієї обставини, що свідок не був допитаний прокурором і протокол його допиту не відкрито стороні захисту, суд припинив допит свідка та, заслухавши позиції учасників судового провадження, з огляду на ті обставини, що сторона обвинувачення може проводити допит і отримувати показання, надав прокурору можливість допитати свідка і відкрити стороні захисту протокол його допиту для забезпечення можливості вивчення нового доказу і підготовки до допиту.

Суд керувався тим, що у разі з'явлення доказу, про який іншій стороні не було відомо, ця сторона має право на достатній час і можливості для вивчення нового доказу і, як у цьому разі, на підготовку до допиту, а суд має забезпечити стороні такі можливості відповідно до статті 22 КПК.

Вказаним правом прокурор не скористався, клопотань про допит свідка ОСОБА_18 суду не заявляв.

В ході розгляду кримінального провадження не встановлено не лише той факт, що обвинувачений в момент заволодіння транспортним засобом мав мету його присвоїти, а зобов'язання сплатити за нього кошти не виконувати, а й той факт, що він отримав транспортний засіб під умовою виконання зобов'язання сплати його вартості в сумі 192 000 грн потерпілому ОСОБА_9 .

Дії по заволодінню майном та оберненню його на користь свою чи інших осіб виконуються лише шляхом активної поведінки.

За змістом обвинувального акта, в ході досудового розслідування були допитані свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , які підтвердили факт домовленості потерпілого та обвинуваченого про передачу автомобіля в розпорядження обвинуваченого за кошти в сумі 9300 доларів США, факт передачі документів на автомобіль обвинуваченому та факт його доставлення ОСОБА_12 через певний проміжок часу на територію ТОВ «Агро-Рось».

На підставі ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Частина 4 ст. 95 КПК України передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Допитати свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_12 в судовому засіданні суд був позбавлений можливості.

Суд застосовував заходи для забезпечення участі вказаних свідків в судовому засіданні.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_12 повідомлялися про дату, час та місце судового засідання у кримінальному провадженні за адресами, зазначеними прокурором. Судові вкладення повертались до суду без вручення вказаним свідкам, за змістом довідок АТ «Укрпошта» за адресами, вказаними прокурором, такі особи відсутні.

Повідомивши суду, що свідок ОСОБА_15 перебуває за межами України, не підтверджуючи таку обставину письмовими доказами, прокурор відмовився від допиту вказаного свідка в судовому засіданні, проте наполягав на виклику в судове засідання свідка ОСОБА_12 .

Заходи для забезпечення свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні суд застосовував 22 рази, тричі виносилась ухвала про привід свідка в судове засідання, повістку для вручення свідку за його клопотанням неодноразово надавалась прокурору у кримінальному провадженні, суд скеровував прокурору листи з пропозицією забезпечити участь свідка в судовому засіданні.

Вказані заходи виявилися марними, привід свідка не був виконаний, прокурор не забезпечив участь свідка в судовому засіданні та в результаті відмовився від допиту вказаного свідка.

Суд наголошує, що прокурор не забезпечив присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення ОСОБА_15 і ОСОБА_12 та відмовився від допиту вказаних свідків, відмова була прийнята судом, оскільки прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог процесуального закону, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, та саме на ньому лежить обов'язок щодо доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України.

Показання зазначених свідків, надані в ході досудового розслідування, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами в кримінальному провадженні.

Таким чином буде порушена засада безпосередності, а недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та статей 86, 94 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом.

Показання свідка ОСОБА_16 , за змістом яких обвинувачений мав з ним розмову, в ході якої повідомив, що для роботи потрібен автомобіль і кошти, які сплатив за нього потерпілий, є не його особистими коштами, не підтверджують факт переходу вказаного транспортного засобу з володіння потерпілого у володіння обвинуваченого та обернення даного майна на користь обвинуваченого, чи на користь інших осіб.

У матеріалах досудового розслідування наявні три протоколи одночасного допиту осіб від 23 вересня 2015 року (а.с. 138-157).

Слідчим було проведено одночасний допит підозрюваного ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 , підозрюваного та свідка ОСОБА_12 , підозрюваного та свідка ОСОБА_16 .

З огляду на зазначені приписи ч. 4 ст. 95 КПК України, за якими суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, посилатися як на докази винуватості ОСОБА_7 на дані, що містяться у протоколах одночасного допиту осіб від 23 вересня 2015 року за участю вказаних осіб, є порушенням указаної норми кримінального процесуального закону.

Оцінюючи протоколи проведення двох слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 , суд зазначає таке.

Показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 95 КПК України.

Слідчий експеримент, проведений зі свідком ОСОБА_12 полягає лише у повідомленні ним відомостей про те, куди він доставив автомобіль і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події.

При проведенні слідчого експерименту свідок вказав на територію СТОВ «Агрофірма Агрорось» по вулиці Шевченка, 39 у місті Корсунь-Шевченківський,куди він доставив автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», який раніше був переданий в борг обвинуваченому, підтвердив факт передачі документів на автомобіля.

За змістом протоколу проведення слідчого експерименту, його проведено з метою перевірки і уточнення відомостей, які мали місце 04 березня 2015 року.

Суд критично оцінює вказаний письмовий доказ, з огляду на ті обставини, що за змістом обвинувального акта та за показаннями потерпілого, 04 березня 2015 року обвинувачений, потерпілий та свідок ОСОБА_12 перебували на території місця розташування адміністративного приміщення ВРЕР ДАІ з обслуговування Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, що за адресою: Київська область, місто Миронівка, вулиця Степова, 3, де мали розмову про продаж автомобіля.

За показаннями потерпілого, документи на автомобіль та ключі від нього він передав ОСОБА_7 04 березня 2015 року, після чого автомобіль деякий час перебував на території цегельного заводу (ТОВ «Богуслав керамік»).

Отже, факт передачі автомобіля ОСОБА_7 , який мав місце 04 березня 2015 року, та факт доставлення автомобіля на територію СТОВ «Агрофірма Агрорось» не співпадають у часі. У який спосіб документи на автомобіль та ключі від нього виявилися у свідка ОСОБА_12 не встановлено.

Відповідні відомості не відображені у обвинувальному акті, з чого слідує, що всі обставини події не були встановлені в ході досудового розслідування.

За змістом протоколу слідчого експерименту, проведеного з потерпілим, потерпілий вказав на місце, де він передав автомобіль обвинуваченому, а останній пообіцяв сплатити за нього 192 000 грн.

В ході проведення вказаної слідчої дії не було здобуто відомостей, які вказують на протизаконний психічний вплив на потерпілого у формі обману та зловживання довірою, внаслідок чого дана особа була введена в оману і мала спотворене уявлення про обставини, в яких вона передала предмет злочину винній особі.

Крім того, вказаний письмовий доказ та показання потерпілого різняться у зазначенні суми, яку мав передати обвинувачений потерпілому. Будучи допитаним в судовому засіданні, потерпілий вказав, що домовленість була про купівлю автомобіля за 9300 чи 9500 доларів США.

Оцінюючи показання потерпілого, суд зазначає таке.

Показання потерпілого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст. ст. 224, 353 КПК України.

Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть використані для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні, підлягають перевірці й оцінці в сукупності з усіма обставинами, встановленими у кримінальному провадженні. Перевірка здійснюється шляхом порівняння показань потерпілого з іншими доказами, які є у кримінальному провадженні. Це дозволить впевнитись у частковому чи повному збігові показань потерпілого з іншими доказами. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами.

Оцінюючи показання потерпілого, потрібно враховувати, що він особисто заінтересований у результатах кримінального провадження, що може впливати на об'єктивність його показань.

Судом встановлено, що потерпілий надав суду суперечливі показання як щодо факту передачі транспортного засобу конкретній особі, так і щодо суми, яка, за його мотивами, мала бути передана йому.

Крім того, за показаннями потерпілого, він вимагав повернення автомобіля не лише від обвинуваченого, а й від свідка ОСОБА_18 , якому телефонував, 10 квітня 2015 року написав смс повідомлення і попередив, що в разі, якщо з ним не розрахуються, він звернеться до правоохоронного органу.

Вказані дії були вчинені незалежно від того, що за мотивами потерпілого, саме обвинувачений мав розрахуватися з ним і вчинити вказані дії він мав продовж двох місяців, тобто до 04 травня 2015 року.

Отже, судом встановлено, що потерпілий надав суду суперечливі показання як щодо факту передачі транспортного засобу конкретній особі, так і щодо суми, яка, за його мотивами, мала бути передана йому.

З огляду на наведене, суд зазначає, що обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області, яким скасовано заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 липня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено, не встановлено доказів порушення права самого ОСОБА_24 , як користувача автомобілем за довіреністю.

Письмові документи, які були підставою для реєстрації автомобіля марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, транзитний номерний знак НОМЕР_4 , у виді заяви ОСОБА_18 від 29 травня 2015 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, довідки-рахунку від 29 травня 2015 року, висновку експертного дослідження від 29 травня 2015 року, облікової картки від 04 березня 2015 року, та у виді реєстраційної картки ТЗ, даними якої підтверджується факт набуття ОСОБА_18 29 травня 2015 року права власності на автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску, також не містять відомостей щодо причетності обвинуваченого до здійснення факту реєстрації автомобіля за ОСОБА_18 .

Матеріали судового провадження, які долучені до провадження Канівським міськрайонним судом Черкаської області у виді рішення про звільнення потерпілого з посади, інформація ТОВ «Богуслав керамік», наказу про звільнення потерпілого, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Богуслав керамік», податкових розрахунків та звітів товариства (а.с. 175-192 т. 1), не містять жодної інформації щодо обставин, які лягли в основу обвинувачення.

У даному кримінальному провадженні наведені потерпілим у наданих суду показаннях фактичні обставини не підтверджені жодним доказом.

Фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені у обвинувальному акті, не є конкретизованими, не містять відомостей про те, у чому виразився обман потерпілого, та чи має відношення до реалізації транспортного засобу обвинувачений, які підтверджуючі документи були йому передані, які дії він вчинив для перереєстрації автомобіля на іншу особу.

Судом не встановлено не лише фактів введення потерпілого в оману і його спотворене уявлення про обставини, в яких він передав автомобіль обвинуваченому, а й самого факту такого передання обвинуваченому.

За змістом постанови Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 541/440/15-к, шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.

Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства.

Стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_12 виконував вказівки обвинуваченого ОСОБА_7 , не доведено, що обвинуваченому було передано транспортний засіб, він володів ним чи користувався та мав реальну можливість здійснити хоча б первісне розпорядження ним.

Згідно з ч. 1 ст. 190 КК України, предметом шахрайства є майно та право на майно.

За обставинами, викладеними у обвинувальному акті, предметом кримінального правопорушення є транспортний засіб автомобіль марки «Volkswagen» моделі «LT28», 2002 року випуску.

Відповідно до ст. 98 КПК України, предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, є речовими доказами. Речові мають велике значення, вони є джерелом доказів, дозволяють встановити всі обставини, які підлягають доказуванню, а також визначити винуватість або невинуватість особи.

В ході досудового розслідування майно, яке стало предметом кримінального правопорушення, до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ не долучалось, де знаходиться майно, хто є його власником чи володільцем на час закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні не було встановлено.

Під наслідком (кримінально-протиправним результатом) кримінального правопорушення вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну кримінально-протиправним діянням суб'єкта посягання. Наслідки є обов'язковою ознакою складу інкримінованого злочину.

Наслідки полягають як у заподіянні шкоди потерпілому, так і в протиправному збагаченні винного чи іншої особи за його вибором.

Сторона обвинувачення стверджувала, що діяння ОСОБА_7 спричинили незаконне обернення транспортного засобу на його користь, таким чином заподіяли матеріальних збитків у великому розмірі, які тотожні вартості автомобіля і становлять 192000 грн.

Розмір спричиненої кримінальним правопорушенням майнової шкоди у цьому випадку неможливо достовірно встановити без спеціальних знань, шляхом проведення простих арифметичних розрахунків.

Визначення розміру заподіяної майнової шкоди впливало на правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , адже розмір такої шкоди є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Вартість майна, яке за позицією сторони обвинувачення є предметом шахрайства, не була визначена у встановленому законом порядку, експертне дослідження та оцінка транспортного засобу не проводились, в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КК України.

Орган досудового розслідування розмір заподіяної майнової шкоди у кримінальному провадженні визначив зі слів потерпілого, який в судовому засіданні не зазначив точну суму, яку мав йому вернути обвинувачений.

Аналіз аналіз ч. 2 ст. 242 КПК України (у редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII) показує, що на стадії досудового розслідування обов'язок звернутися з клопотанням про залучення експерта (залучити експерта) для визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, покладено лише на слідчого, прокурора.

Суд, з огляду на закріплений у ст. 26 КПК України принцип диспозитивності, позбавлений можливості, навіть у випадку, коли він виявив відсутність висновку експерта із визначенням розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, самостійно, з власної ініціативи залучити експерта і усунути цей недолік досудового розслідування.

Така позиція колегії суддів узгоджується з позицією об'єднаної палати ККС ВС, викладеною в постанові від 25 листопада 2019 року (провадження № 51-10433кмо18, справа № 420/1667/18).

Ці обставини вказують на те, що орган досудового розслідування при кваліфікації дій обвинуваченого не врахував, що обов'язковою ознакою шахрайства є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб, не довів факт нанесення матеріальної шкоди у великому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Разом з тим, виходячи з наведених вимог кримінального процесуального законодавства, на переконання суду, надані стороною обвинувачення докази не є достатніми для висновку про те, що ОСОБА_7 , застосовуючи протизаконний психічний вплив на потерпілого ОСОБА_9 у формі обману та одночасно у формі зловживання довірою, заволодів майном, належним свідку ОСОБА_16 , одним із володільців якого був потерпілий.

Суд зазначає, що він обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об'єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суд при розгляді кримінальних проваджень не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Суд дотримався норм, визначених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

У ч. 2 ст. 8 КПК України визначено що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а у ч. 5 ст. 9 КПК України наголошено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Вказаний пункт Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

На підставі ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно із ч. 2 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд, проте вона не визначає критеріїв допустимості доказів, оскільки це питання вирішується перш за все внутрішнім правом і національними судами (справи «Шенк проти Швейцарії», заява № 10862/84, рішення від 12 липня 1988 року, § 45, 46; «Морейра Ферейра проти Португалії» (№ 2), заява № 19867/12, рішення від 11 липня 2017 року;«Хеглас проти Республіки Чехія», заява № 5935/02, рішення від 01 березня 2007 року, § 84).

Національне судове провадження, коли йдеться про порушення захищеного Конвенцією права (з огляду на характер цього порушення), ЄСПЛ розглядає з позицій дотримання справедливого судового розгляду, що вирізняється не стільки прийнятністю певних доказів за національним правом, скільки тим, чи є провадження, включно із способом збирання доказів, справедливим у цілому («Хан проти Сполученого Королівства», заява № 35394/97, рішення від 12 травня 2000 року, § 34; «P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства», заява № 44787/98, рішення від 25 вересня 2001 року, § 76; «Аллан проти Сполученого Королівства», заява № 48539/99, рішення від 05 листопада 2002 року, § 42).

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано.

Касаційний кримінальний суд у справі № 750/11509/18 застосував категорію стандарту доведення поза розумним сумнівом.

У постанові ККС від 01 квітня 2020 року зазначено, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Суд зазначає, що обставини обвинувачення, які викладені в обвинувальному акті, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, версія обвинувачення не пояснює всі обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, зокрема і тієї, на яку вказував обвинувачений, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Обґрунтовані сумніви у тій версії події, яку надало обвинувачення, не були спростовані фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що мав місце факт домовленості потерпілого та обвинуваченого про передачу автомобіля в розпорядження обвинуваченого за кошти в сумі 192000 грн, факт передачі автомобіля обвинуваченому чи за його вказівкою у визначене ним місце, обвинувачений заволодів транспортним засобом, переслідуючи корисливий мотив, шляхом обману та зловживання довірою потерпілого ОСОБА_9 , з метою отримання у користування/володіння вказаного транспортного засобу, чи іншою метою.

Судом не встановлено, що обвинувачений вчиняв будь-які дії щодо майна, яке є предметом кримінального правопорушення. Факт звернення до власника автомобіля ОСОБА_16 з проханням скласти інше доручення на автомобіль не підтверджує факту вчинення обвинуваченим в подальшому якихось активних дій щодо транспортного засобу.

Досліджені в судовому засіданні докази поза розумним сумнівом не підтверджують, що в діяннях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та вказують на те, в ході досудового розслідування не дотримано стандартів справедливості провадження, яке досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення.

На підставі ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Виправдування за будь-якою з наведених вище підстав означає повну реабілітацію обвинуваченого та підтверджує його непричетність до кримінального правопорушення.

Дослідивши зібрані докази, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК України умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків та, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, суд дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190 КК України та наявність підстав для його виправдання, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

7.2. Щодо цивільного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність в діях обвинуваченого інкримінованого йому складу кримінального правопорушення, то позов потерпілого слід залишити без розгляду.

7.3. Щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.п. 12-14 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Строк обраного обвинуваченому запобіжного заходу сплив.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, тому підстави для вирішення долі речових доказів не виникли.

Застосовані ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна обвинуваченого, підлягають скасуванню.

Процесуальні витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 17, 368, 370, п. 3 ч. 1 ст. 373, ст. 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Виправдати ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.

Скасувати арешт майна, застосований ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року щодо майна:

Гаража загальною площею 162 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 992099771225, що належить ОСОБА_7 на підставі дубліката договору купівлі-продажу серія та номер 1389, виданого 28 липня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30800993 від 05 серпня 2016 року, номер запису про право власності 15761222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 30996199;

Житлового будинку загальною площею 214,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 815447171225, що належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності номер НОМЕР_6 , виданого 23 грудня 2015 року Корсунь-Шевченківським РУЮ Черкаської області, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27417843 від 23 грудня 2015 року, номер запису про право власності 12705304;

Квартири під номером АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 22687289, що належить ОСОБА_7 на підставі договору дарування № 1553 від 13 травня 2008 року, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 13 травня 2008року.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня його оголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя підпис ОСОБА_1

Згідно з оригіналом

Суддя ОСОБА_1