Справа № 274/5234/21 Провадження № 2/0274/196/23
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
(ЗАОЧНЕ)
16.05.23 р.м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі - Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 , представником якого є ОСОБА_2 ,
доОСОБА_3
провизнання недійсним заповіту подружжя,
ОСОБА_1 звернувся з позовом, у якому просить недійсним заповіт подружжя від 30.03.2009 р., складений ним та його дружиною - ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком І.М. та зареєстрований у реєстрі за № 490.
Позов обґрунтований тим, оспорюваний заповіт не відповідає внутрішній волі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки останній у березні 2009 р. було встановлено діагноз "рак шлунку ст. IV", і та вважала себе приреченою, так як лікарі не рекомендували робити операцію з видалення пухлини і це була остання стадія захворювання. Складення заповіту відбулось на третій день після її виписки з лікарні. Будучи в пригніченому стані від звістки про діагноз дружини, ОСОБА_1 , не маючи можливості хоч якось зарадити їй, намагався в усьому її підтримати, тому і погодився на складення оспорюваного заповіту, не маючи дійсної волі на вчинення такого правочину. Через п'ять місяців після складення оспорвюаного заповіту ОСОБА_4 померла. ОСОБА_1 , будучи літньою людиною, яка має ряд захворювань та потребує матеріальної та моральної підтримки, вирішив розпорядитись майном, про яке йдеться в оспорюваному заповіті, шляхом складання іншого заповіту на користь надавача допомоги, проте нотаріусом йому було роз'яснено, що на частину майна (квартиру), зазначеного у заповіті, накладено арешт і що у зв'язку зі смертю дружини скасувати заповіт подружжя в позасудовому порядку неможливо.
ОСОБА_3 своєї позиції щодо позову у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України, не повідомила.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 одружились 24.05.1996 р., що підтверджується свідоцтвом від 24.05.1969 р. про одруження (а. с. 7).
У них на праві спільної сумісної власності перебувала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом від 13.09.1993 р. на право власності на житло (а. с. 8).
30.03.2009 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склали заповіт подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком І.М. та зареєстрований у реєстрі за № 490, за умовами якого належну їм квартиру АДРЕСА_1 , а також ощадні внески з відповідними компенсаціями, дотаціями, що знаходяться у всіх відділеннях Ощадного банку України у м. Бердичеві, вони заповіли свої онуці - ОСОБА_3 (а. с. 9).
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом від 04.06.2021 р. про смерть (а. с. 13).
У зв'язку зі смертю ОСОБА_4 22.04.2010 р. нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Пашинським О.М. на підставі статті 1243 Цивільного кодексу України накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (зворотній бік а. с. 9).
Відповідно до статті 1243 Цивільного кодексу України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Таким чином після смерті ОСОБА_4 її частка у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , перейшла до ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 ОСОБА_1 не має права відмовитися від оспорюваного заповіту, через накладення заборони відчуження цієї квартири ОСОБА_1 позбавлений права заповісти її іншій особі.
Судом також встановлено, що ОСОБА_4 поступила у реанімаційне відділення Бердичівської ЦМЛ 10.03.2009 р., 18.03.2009 р. її було переведено до хірургічного відділення, в результаті проведеного обстеження їй було встановлено діагноз "захворювання шлунку T4 N3 M1 (рак шлунку) ст. IV", проводилося її лікування, вона була виписана 27.03.2009 р., що підтверджується епікризом та довідкою від 28.07.2021 р. № 131 КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради Житомирської області (а. с. 11, 12), а також оригіналом медичної карти № 2779 стаціонарного хворого.
Ухвалою від 30.05.2022 р. було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради, на вирішення експертизи поставлено такі питання:
- чи могли вплинути на свідомість та свободу волевиявлення ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час підписання заповіту від 30.03.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 490 та посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком М.І. (а. с. 9), наявні у неї захворювання та призначені медичні препарати?
- якщо так, то якій ступінь такого впливу і чи була ОСОБА_4 позбавлена можливості повною мірою розуміти значення своїх дій, їх наслідків і керувати ними на час підписання заповіту від 30.03.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 490 та посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком М.І. (а. с. 77)?
На виконання ухвали від 30.04.2022 р. надійшов висновок судово-психіатричного експерта № 345-2022 від 28.10.2022 р. (далі - Висновок) а. с. 82 - 84), згідно з яким:
- ОСОБА_4 по даним представленої медичної документації та матеріалів цивільної справи на час підписання оспорюваного заповіту на будь-яких психічний розлад, який міг вплинути на її свідомість та свободу волевиявлення, не страждала, відомості про призначені медичні препарати, які могли вплинути на свідомість та свободу волевиявлення ОСОБА_4 , відсутні;
- у комісії немає підстав вважати, що ОСОБА_4 на час підписання оспорюваного заповіту страждала на будь-якій психічний розлад та не могла би усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином, Висновок не містить відповідей на поставлені в ухвалі від 30.04.2022 р. питання щодо впливу наявних у ОСОБА_4 захворювань (будь-яких, а не лише психічних) на її свідомість та свободу волевиявлення на момент підписання нею оспорюваного заповіту, та містить відповіді на питання, які не ставились, а саме - щодо ОСОБА_4 на час підписання оспорюваного заповіту на будь-яких психічний розлад, який міг вплинути на її свідомість та свободу волевиявлення, не страждала, і що відсутні підстава вважати. що у цей же час вона страждала на будь-якій психічний розлад та не могла би усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Однак підставами позову не є страждання ОСОБА_4 на будь-якій психічний розлад та не усвідомлення у через це нею значення своїх дій та керування ними на момент підписання (складення) оспорюваного заповіту.
При цьому посилання у Висновку на те, що відомості про призначені медичні препарати, які могли вплинути на свідомість та свободу волевиявлення ОСОБА_4 , відсутні, Суд оцінює критично, так як у медичній карті № 2779 стаціонарного хворого, яка також направлялась в розпорядження експертів, міститься листок призначень лікарями наркотичних і психотропних лікарських засобів та виконання цих призначень, з якого вбачається, що з 15.03.2009 р. по 17.03.2009 р. ОСОБА_4 були призначені та вводились відповідні засоби, посилання про вплив яких на свідомість та свободу волевиявлення ОСОБА_4 у Висновку відсутні.
Свідок ОСОБА_5 , яка є онукою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , дала показання про те, що їй не говорили нічого з приводу заповіту. Ніхто їй не повідомляв, що буде заповіт. Це вона вже потім дізналась від родичів, що склався заповіт на користь ОСОБА_3 . У 2009 р. їй було 12 років. Бабуся на той час хворіла, їй було погано, вживала таблетки, уколи коли. Бабуся вдома лежала, до неї медсестра приходила. Вона (свідок) приходила на вихідні, свята, не кожний день. Бабуся нічного не казала, що хоче щось комусь залишили після смерті. У бабусі були прикраси, вона дала частину їй (свідку), а частину сестрі - ОСОБА_3 . Дідусь на тему квартири та її залишення ОСОБА_3 нічого не повідомляв. Після того, як вона дізналась про заповіт, вона з дідусем не спілкувалась. Коли пройшло багато років, тоді дідусь сказав, що він жалкує, що вони зробили заповіт, що хоче щось зробити, бо получається, що ОСОБА_3 декілька років не спілкувалась з ним взагалі, і він казав, що хочеш щось поміняти. Вона телефонувала ОСОБА_3 і казала про це, що дідусь хоче щось зробити з заповітом, а ОСОБА_3 сказала, що він нічого не зробить, хай не видумує, квартира буде її. Їй не відомо, хто ОСОБА_3 повідомив про заповіт.
Допитаний як свідок ОСОБА_1 дав показання про те, що пояснення, які він надавав як позивач, підтримує. Його спонукало підписати заповіт те, що він прожив з жінкою сорок років. Коли вона захворіла і вони дізналися про її важкий діагноз, він проти неї не міг сказати навіть півслова, щоб не ранити її, бо він знав, що вона приречена. Він робив все, що вона казала. Його волевиявлення щодо складання заповіту - це насправді волевиявлення його дружини. В душі він був проти укладення цього заповіту, але, враховуючи всі обставини і хворобу його дружини, він робив все, що вона казала, щоб не ранити її.
Під час вступного слова ОСОБА_4 дав пояснення про те, що прожив з дружино сорок років, потім виявилося, що вона захворіла. Сказала " ОСОБА_6 підемо до нотаріуса і зробимо заповіт". Він не мав бажання робити заповіт відносно тієї внучки, але дружина була в такому стані, що він не хотів її якось ображати. Внучка то вийшла заміж, то розвелася, вона не цікавилася ним, чи він голодний, чи у нього все випране. Але він має другу онучку, яка живе в ОСОБА_7 . Вона йому допомагає, коли він хворіє, приносить ліки. Тому він хоче цей заповіт розірвати і щоб його частину переписати на другу онучку. Він особисто не бажав укладати заповіт, ініціатором цього була його покійна дружина. Вона мала онкологічне захворювання, захворіла десь за місяць до написання цього заповіту. 15 березня їй сказали, що вона хвора, а десь у квітні вони зробили та підписали заповіт. Коли вони були у нотаріуса, той дуже швидко все оформив. Нотаріус у нього запитував, чи це його дійсне волевиявлення, але дружина була біля нього , тому він не міг сказати, що він цього не хоче, щоб не ранити її. Нотаріус йому не роз'яснював наслідки укладення заповіту.
З наведених вище встановлених обставин, показань свідка ОСОБА_5 та показань допитаного як свідка ОСОБА_1 випливає, що волевиявлення ОСОБА_1 на складення оспорюваного заповіту не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Згідно зі статтею 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тобто оспорюваний заповіт є правочином.
Частиною третьою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 1215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1257 Цивільного кодексу України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 в момент складення оспорюваного заповіту (вчинення оспорюваного правочину) не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат (сплаченого за подання позовної заяву судового збору) підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 - 265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , відомості про РНОКПП на момент ухвалення рішення у матеріалах справи відсутні), задовольнити.
2. Визнати недійсним заповіт подружжя від 30.03.2009 р., складений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Манелюком І.М. та зареєстрований у реєстрі за № 490.
3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат грошові кошти у розмірі 908,00 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя В.В. Корбут
Повне рішення складено 18.05.2023 р.