Провадження № 11-сс/803/721/23 Справа № 202/6843/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 травня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
представника третьої особи, щодо
майна якого вирішується питання
про арешт, адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою представника третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040540000022,-
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області та накладено арешт шляхом позбавлення права його відчуження, з забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на об'єкт нерухомого майна - будівлю літ. А-2 поз. 1-19, ганок - а на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1397803012101), який відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_8 .
Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що клопотання прокурора є законним, обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України та підлягає задоволенню, а накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - будівлю літ. А-2 поз. 1-19, ганок - а на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1397803012101), з позбавленням права відчуження, є необхідне з метою забезпечення збереження речового доказу, а саме запобіганню можливості подальшого незаконного відчуження.
В апеляційній скарзі представник вказує, що оскаржувану ухвалу винесено за відсутності апелянта та без його виклику, про існування оскаржуваного рішення стало відомо 03 лютого 2023 року з ЄДРСР, по суті апеляційної скарги просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про накладення арешту відмовити.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги представник вказує на те, що прокурор у клопотанні не зазначив конкретні підстави і мету відповідно до положень ст.171 КПК України, з якими пов'язує необхідність у накладенні арешту. Вважає, що об'єкт нерухомого майна, на який накладено арешт, не відповідає критеріям речового доказу. Зазначає, що ані апелянт, ані власник майна не є підозрюваними або обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, а тому до їх майна не може бути застосовано конфіскацію або спеціальну конфіскацію як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру.
Прокурор у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду провадження, клопотань про відкладення розгляду провадження не надходило, у зв'язку з чим провадження розглянуто за відсутності вказаної особи.
Заслухавши доповідь судді, думку представника третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт, перевіривши надані матеріали та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Вирішуючи питання про дотримання строку апеляційного оскарження, апеляційний суд виходить з наступного.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що в суді першої інстанції ТОВ “ОТП Факторинг України” чи його представники не були учасниками судового провадження, копію оскаржуваної ухвали слідчого судді не отримували, при цьому за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.
Доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією України (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України).
Згідно зі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому.
Апеляційну скаргу мають право подати, у тому числі інші особи у випадках, передбачених КПК України ( п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене (Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Висновок про правозастосування норм ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України щодо права на оскарження судового рішення до суду вищого рівня міститься в постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року в справі № 5-347кс15 щодо ОСОБА_9 , прийнятій за результатами розгляду справи з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, передбачених КПК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Зокрема, у постанові зазначено, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України.
Відповідно до цієї норми закону кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Як слідує з наданого до апеляційної скарги договору іпотеки №РМ-SME300/096/2006 28 листопада 2006 року слідує, що предметом іпотеки, укладеного міжнародним ТОВ “ОТП Факторинг України” та ОСОБА_10 , є нежитлова будівля - адміністративна будівля літ. А-2 поз. 1-19, ганок - а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, на вказану житлову будівлю відповідно до оскаржуваної ухвали суду було накладено арешт.
Оскільки з наданих матеріалів провадження слідує, що копія ухвали слідчого судді від 20 листопада 2019 року апелянту не направлялась та доводи останнього про те, що про наявність оскаржуваної постанови вона дізналась 03 лютого 2023 року з ЄДРСР матеріалами провадження не спростовано, а також враховуючи, що ТОВ “ОТП Факторинг України” в особі її представника вважає, що оскаржуваною ухвалою було порушено його право на майно, апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про пропущення строку апеляційного оскарження, необхідність розгляду і вирішення питання про його поновлення, а також вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040540000022.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально- протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як слідує з матеріалів провадження СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12018040540000022 від 11 січня 2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.358, ч.1 ст.362, ч.1 ст.364, ч.2 ст.364, ч.1 ст.365-2, ч.3 ст.365-2, ч.1 ст.366 КК України, за фактами зловживання службовим становищем, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, незаконного проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснення несанкціонованих дій з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах, комп'ютерних мережах, державним реєстратором Маломихайлівської сільської ради Покровського району (у подальшому Чумаківської селищної ради Дніпровського району) Дніпропетровської області ОСОБА_11 .
Постановою прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області від 22 жовтня 2019 року об'єкт нерухомого майна - будівлю літ. А-2 поз. 1-19, ганок - а на вул. Динамо, 120 у м. Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1397803012101), визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12018040540000022.
На переконання апеляційного суду вказаний об'єкт нерухомого майна відповідає критеріям ст.98 КПК України, є предметом, що був об'єктом кримінально протиправних дій, та є матеріальним об'єктом, який зберіг на собі сліди кримінального правопорушення та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому тільки заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зазначеного об'єкту нерухомого майна може запобігти його приховуванню, пошкодженню, зникненню, втраті, знищенню, використанню, перетворенню, передачі майна.
Враховуючи те, що вказаний об'єкт нерухомого майна визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказане майно може бути використано як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, може містити відомості про обставини вчинення цього кримінального правопорушення, тобто має суттєве значення при розслідуванні кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що слідчим суддею обґрунтовано накладено арешт на зазначене майно.
Вказаний захід забезпечення кримінального провадження є крайнім та необхідним, а також найбільш ефективним у зв'язку із тим, що іншими наявними заходами, окрім як накладення арешту, забезпечити схоронність вказаного об'єкту нерухомого майна, не допущення його відчуження неможливо, у зв'язку з чим незастосування вказаного заходу може призвести до зазначених ризиків.
Отже, слідчим суддею належним чином дотримані вимоги ст. 173 КПК України, а саме враховані правова підстава для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідків арешту майна для третіх осіб і обраний належний спосіб такого арешту. З таким рішенням погоджується і суд апеляційної інстанції та вважає, що застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження не становить надмірний тягар для ОСОБА_8 і не порушує баланс між завданнями кримінального провадження та обмеженням права власності останнього.
Так, арешт на майно, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, за правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, може бути накладений незалежно від суб'єкту, що є його власником, процесуального статусу останнього, розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, можливості застосування спеціальної конфіскації або конфіскації майна як виду покарання.
Доводи апеляційної скарги про те, що арештоване майно належить ОСОБА_10 , не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки з наявних у матеріалах провадження доказів, наданих слідчому судді на час розгляду клопотання прокурора про арешт майна, зокрема, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та договору купівлі-продажу майна №3 від 10 серпня 2018 року, слідує, що об'єкт нерухомого майна - будівлю літ. А-2 поз. 1-19, ганок - а на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1397803012101) на праві власності на час винесення оскаржуваного судового рішення належав ОСОБА_8 .
Всупереч доводам представника в апеляційній скарзі клопотання прокурора відповідає вимогам ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України та містить підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч.6 ст.170 КПК України. Також до клопотання бути додані копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Що стосується посилань представника ОСОБА_7 на недостатню обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт майна, то вони є її особистою суб'єктивною оцінкою та не обґрунтовують необхідності скасування вірного по суті судового рішення.
Крім того, слід зазначити, що у випадку, якщо у подальшому наявність зв'язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.
Таким чином, з урахуванням вище наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на речі та документи, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040540000022 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
______________ _________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4