17 травня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/2086/23
Провадження № 22-ц/4820/981/23
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року, суддя Колієв С.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Верховний Суд, про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до держави Україна в особі Верховного Суду, про стягнення моральної шкоди в сумі 5000000 грн., завданої йому 15.12.2022 року умисним та тривалим невиконанням судового рішення у справі №686/4032/21.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок невиконання рішення суду у справі №686/4032/21, було порушено його право на судовий захист, чим заподіяно моральну шкоду в розмірі 5000000 грн., яку просив стягнути з держави Україна.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у період 15.12.2022 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування скарги вказав, що саме на відповідача покладено обов'язок довести фактичне виконання рішення суду у справі №686/4032/21, натомість відшкодування шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Крім того, його не було повідомлено судом про судове засідання, що є самостійною підставою для скасування рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив розгляд справи провести без його участі.
В судове засідання учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи у передбаченому процесуальним законом порядку, не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2021 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 10.11.2021 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500грн. моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10.11.2021 року залишено без змін.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року в справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 року у справі №686/10710/18 (провадження №61-125св19), від 20.09.2021 року у справі №686/8422/20 (провадження №61-2846св21), від 25.10.2021 року у справі №686/27099/20 (провадження №61-6880ск21), від 15.11.2021 року у справі №686/24617/20 (провадження №61-10922св21).
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди) (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №686/27961/19).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
Відтак, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №761/35803/16-ц (провадження №14-316цс19).
З урахуванням наведеного, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №686/21800/21).
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Посилання в апеляційній скарзі на різну судову практику Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у цій категорії справ є необґрунтованими, оскільки беззаперечно, що для доведення позову про відшкодування шкоди позивач має довести наявність складових цивільно-правової відповідальності і в конкретній справі процес доказування, а отже, і правозастосування буде різним (постанова Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі №686/29042/21).
Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо заподіяння йому посадовими особами відповідача моральної шкоди 15.12.2022 року у зв'язку із невиконанням судового рішення від 26.05.2021 року у справі №686/4032/21.
За встановлених вище обставин, правових підстав для задоволення позовних вимог в даному випадку не встановлено.
Посилання апелянта на необхідність скасування судового рішення у зв'язку із неповідомленням його про дату, час та місце засідання суду (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України), є необґрунтованим, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, про судове засідання в даній справі, яке відбулося 21.03.2023 року, ОСОБА_1 був повідомлений судом належним чином, шляхом проставлення 07.03.2023 року у поштовому повідомленні відмітки про відсутність ОСОБА_1 за адресою свого місця проживання повідомленого суду, що підтверджується даними, які містяться в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та підтверджено повідомленням про відстеження рекомендованого повідомлення про вручення 2900802840410.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування або зміни з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 травня 2023 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
О.І. Ярмолюк