Справа № 465/434/21 Головуючий у 1 інстанції: Гладишева Х.В.
Провадження № 22-ц/811/420/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
15 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
адвоката Жарського І.Р. - представника АТ КБ «ПриватБанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 грудня 2022 року,
У січні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (в подальшому - «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 з позовом, в кінцевій редакції позовних вимог якого просило суд стягнути зі згаданого відповідача на користь Банку 261 833 грн. заборгованості за кредитним договором (з яких 240 342 грн. 24 коп. - заборгованість за тілом кредиту, а 21 491 грн. 07 коп. - «заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625»), а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до укладеного 01.10.2019 року кредитного договору № б/н відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у Анкеті-заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця Анкета-заява з умовами надання кредиту складає між ним і Банком Договір. Взяті на себе за згаданим Договором зобов'язання відповідач не виконує, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед Банком, яка і є предметом позовних вимог (а.с. 1-12, 92).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 01 жовтня 2019 року у розмірі 261 833 грн. 31 коп. та 3 927 грн. 50 коп. судового збору (а.с. 177-183).
Дане рішення оскаржив представник відповідача.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права (а.с. 186-191).
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника позивача (Банку), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).
Задоволення позовних вимог у повному обсязі суд мотивував тим, що «позивачем належним чином обґрунтовано та доведено позовні вимоги».
Колегія суддів вважає, що вищезгаданий висновок судом зроблено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак такий не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовних вимог у їх первісній редакції (а також долученого в їх обґрунтування розрахунку), предметом позову Банку було стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, який було укладено між сторонами 01.10.2019 року, станом на 16.12.2020 року у розмірі 271 521 грн. 86 коп., яка складалася:
-237 185 грн. 06 коп. - заборгованість за кредитом;
-10 834 грн. 37 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками;
-23 502 грн. 43 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
При цьому слід зауважити те, що як у мотивувальній частині позовної заяви (а.с. 4), так і у розрахунку позовних вимог (а.с. 12), зазначено, що «заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625» становить «0,00 грн.».
18.05.2021 року Банк подав до суду Заяву про зменшення розміру позовних вимог, «оскільки (відповідач) частково погашав заборгованість», у якій згаданий позивач вже просив стягнути з відповідача «заборгованість за Договором в розмірі 261 833, 31 грн.», з яких 240 342 грн. 24 коп. - заборгованість за тілом кредиту, а 21 491 грн. 07 коп. - «заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625» (а.с. 92)
При цьому уточнені позовні вимоги жодного розрахунку, як 240 342 грн. 24 коп. заборгованості за тілом кредиту, так і 21 491 грн. 07 коп. «заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625», не містять.
Так само, як і не містять пояснень з приводу того, як за період з 16.12.2020 року (коли «заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625» становила «0,00 грн.») по 18.05.2021 року ця заборгованість виросла до 21 491 грн. 07 коп.: і це при тому, що відповідач «частково погашав заборгованість».
Як вбачається з доводів апеляційної скарги, відповідач (апелянт) заперечує наявність у нього будь-якої заборгованості перед Банком за кредитним договором від 01.10.2019 року.
За вищенаведених обставин в їх сукупності (зокрема - за відсутності розрахунку 21 491 грн. 07 коп. «заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625» та вищезгаданих суперечностей у позовних вимогах Банку) позовна вимога про стягнення з відповідача на користь Банку 21 491 грн. 07 коп. «заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625» аж ніяк до задоволення не підлягає.
Розрахунок заборгованості, долучений до первісної редакції позовних вимог, складається з 31 графи, однак така графа, як загальна сума коштів, які були отриманими відповідачем на підставі кредитного договору від 01.10.2019 року, у цьому розрахунку відсутня.
В судовому засіданні в ході апеляційного розгляду справи представник Банку також не зміг назвати загальну суму коштів, які були отриманими відповідачем саме на підставі кредитного договору від 01.10.2019 року.
Згідно вищезгаданого Розрахунку заборгованості, сумарно відповідач вніс на погашення заборгованості за кредитним договором від 01.10.2019 року 254 060 грн. 65 коп. (графа «Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості»; а.с. 9-12), тобто: більше, ніж 240 342 грн. 24 коп. заборгованості за тілом кредиту, які є предметом уточнених позовних вимог.
Єдиним документом, який містить підпис відповідача про ознайомлення та погодження з цим документом (серед документів, які були долученими Банком до матеріалів справи в обґрунтування заявлених ним позовних вимог), є Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписана сторонами 01.10.2019 року, у якій процентна ставка не зазначена.
В той же час, як вбачається з Розрахунку заборгованості (а також первинних позовних вимог), частина «коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» йшла на погашення процентів нарахованих Банком за користування кредитом, хоча розмір цих процентів з відповідачем узгоджено не було: докази про це, які можна було б визнати належними та допустимими, у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
За вище наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 жовтня 2019 року, укладеного у вигляді Анкети-заяви, підписаної згаданими сторонами.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 18 травня 2023 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.