Справа № 459/3394/20 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.
Провадження № 22-ц/811/314/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
15 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
Невелич Ю.В. - представника Головного управління
Національної поліції у Львівській області;
прокурора Слиш Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 грудня 2022 року,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області та Держави України в особі Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, у якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на його користь 60 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач 02.05.2012 року у Польщі придбав у свою власність за 8 000 доларів США автомобіль марки «Audi А6» д.н.з. НОМЕР_1 , 2000 року випуску (в подальшому - «автомобіль»), який він вирішив розмитнити та зареєструвати його за собою в Україні. Для цього він звернувся за допомогою до ОСОБА_2 , який (як йому було відомо) був компетентним у вирішенні цих питань, якому з цією метою він 28.02.2013 року у м. Червонограді і передав згаданий автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу в Польщі, а також кошти необхідні для виконання ним вказаної роботи, і всі ці речі до цього часу знаходяться у ОСОБА_2 . Зазначає, що звернувся із заявою в Червоноградський ВП ГУНП у Львівській області з приводу заволодіння ОСОБА_2 автомобілем та іншим його майном і 03.06.2013 року вказаним підрозділом поліції в ЄРДР внесено відомості за № 12013150150000733 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Крім цього, 15.05.2015 року він звернувся із заявою про вчинення ОСОБА_2 також кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 289 КК України. 10.06.2015 року він звернувся із скаргою до суду щодо бездіяльності слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР по його заяві від 15.05.2015 року. 18.06.2015 року ухвалою Червоноградського міського суду скаргу було задоволено та зобов'язано слідчого внести до ЄРДР відомості по факту вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, що і було зроблено 01.07.2015 року. 19.11.2015 року матеріали кримінального провадження № 12013150150000733 за ч.2 ст. 190 ККУ та № 1201514015000261 за ч.3 ст. 289 ККУ об'єднано в одне провадження, у якому він залучений, як потерпілий. Однак, кримінальне провадження неодноразово закривалося постановами слідчого, які у подальшому скасовувалися. На сьогоднішній день кримінальне провадження триває, однак підозри нікому не пред'явлено, що свідчить про неефективність розслідування кримінального провадження вже протягом 7-х років і результатом чого є його моральні страждання, які призводять до психологічного напруження та розчарувань в діях державних органів. Позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків уповноважені особи відповідачів не вживають заходів ддя завершення кримінального провадження та притягнення винного до відповідальності. З урахуванням характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких він зазнав, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позивач визначив розмір завданої йому моральної шкоди в загальній сумі 60 000 грн. (том 1, а.с. 1-12).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 3, а.с. 57-62).
Дане рішення оскаржив позивач.
Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права (том 3, а.с. 76-78).
Позивач (апелянт) подав до суду заяву про апеляційний розгляд справи у його та його представників відсутності (том 3, а.с. 105).
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони прокурора та представника Головного управління Національної поліції у Львівській області,перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).
Згідно з роз'ясненням, викладеним у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» (зі змінами), спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ст. ст. 7, 440-1 ЦК УРСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди наступає лише у випадках, передбачених законодавством.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на статті 1173, 1174 та 1176 (ч.6) ЦК України.
Особливості, що встановлені ст. 1176 ЦК, стосуються шкоди, завданої діями, що перелічені у частинах 1 та 5 цієї статті. У решті випадків шкода, заподіяна незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Стосовно норм, що формулюються в статті 1176 ЦК, загальними є норми, що формулюються в статтях 1173 та 1174 ЦК України.
В свою чергу, стосовно статей 1173 та 1174 ЦК України (якщо їх розглядати, як спеціальні норми), загальними є норми, що формулюються в стаття 1166 та 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відтак, формулювання ч.6 ст. 1176 ЦК означає, що відповідальність несе держава за наявності підстав, установлених статтями 1166 та 1167 ЦК України, з урахуванням статей 1173, 1174 ЦК України.
У відповідності до роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3) і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - п.9).
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається самим позивачем (апелянтом) те, що останній 28.02.2013 року добровільно та без жодного примусу сам передав ОСОБА_2 автомобіль марки «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 , 2000 року випуску, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу в Польщі, а також кошти необхідні для розмитнення цього автомобіля ОСОБА_2 .
Як також стверджується матеріалами справи, в ході слідчих дійОСОБА_2 вищенаведені обставини повністю визнав, а також пояснив, що в свою чергу передав цей автомобіль для розмитнення ще іншій особі, оскільки в цих «операціях» по розмитненню автомобілів «на замовлення» фактично виступав посередником. Повністю визнає свої боргові зобов'язання перед ОСОБА_1 (позивачем) та обіцяє у повному обсязі розрахуватися з останнім шляхом відшкодування йому вартості згаданого автомобіля.
Матеріалами справи також стверджується, що кримінальні провадження неодноразово закривалися: з підстав відсутності у діях ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190 та 289 КК України.
Зокрема, ОСОБА_1 у березні 2020 року вже звертався до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого та прокурора, у якій просив (зокрема) зобов'язати слідчого повідомити за погодженням з прокурором про підозру ОСОБА_2 за статтями 190 та 289 КК України, а прокурора зобов'язати погодити таке повідомлення про підозру (том 1, а.с. 96-97), однак ухвалою суду від 06 березня 2020 року (яка залишається в законній силі) у задоволенні цієї скарги було відмовлено, оскільки суд прийшов до висновку про те, що правові підстави для зобов'язання слідчого та прокурора повідомити про підозру ОСОБА_2 відсутні (том 1, а.с. 98).
Як також стверджується матеріалами справи, як орган досудового слідства, так і прокуратура приходили до висновку про відсутність достатніх доказів для пред'явлення ОСОБА_2 підозри у вчиненні злочинів, передбачених статтями 190 та 289 КК України, що аж ніяк не може розцінюватися, як бездіяльність згаданих органів. Навпаки, задоволення позовних вимог за наведених обставин може бути розцінено, як тиск на органи досудового слідства та прокуратури з метою пред'явлення особі підозри у вчиненні злочинів за відсутності кваліфікуючих ознак цих злочинів, що є неприпустимим.
Матеріали справи також свідчать про те, що позивач щонайменше частково погодився з позицією органів досудового слідства та прокуратури про те, що взаємовідносини позивача та ОСОБА_2 , в ході яких позивач добровільно та без примусу передав ОСОБА_2 автомобіль та гроші для його розмитнення (достовірно знаючи про те, що ОСОБА_2 офіційно жодного відношення до процедури розмитнення автомобілів не має), носять цивільно-правовий характер, оскільки в порядку цивільного судочинства звернувся до суду з відповідними позовами до ОСОБА_2 про витребування в останнього автомобіля марки «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 , 2000 року випуску, ключів від нього та свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу, а також 2 100 доларів США, переданих в якості авансу для придбання цього автомобіля, які (згадані позови) рішеннями судів від 29 квітня 2020 року та від 05 травня 2020 року були у повному обсязі задоволеними (том 1, а.с. 220-226) і ці судові рішення перебувають на виконанні у Червоноградському міському ВДВС (том 1, а.с. 211-212).
За вищенаведених обставин в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, ухваливши при цьому рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 грудня 2022 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 18 травня 2023 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.