Дата документу 16.05.2023 Справа № 332/1267/23
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 332/1267/23 Головуючий у 1-й інстанції Погрібна О.М.
Пр. № 22-ц/807/1038/23 Суддя-доповідач Гончар М.С.
16 травня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Крилової О.В., Полякова О.З.
за участі секретаря Ільїної Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна Сергія Вікторовича на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою адвоката Рощупкіна Сергія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рощупкін С.В. звернувся до суду із заявою (а.с. 1-29) в порядку окремого провадження, зазначивши в якості заінтересованих осіб: Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області та ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4 у зв'язку з прийняттям ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
В обґрунтування своєї заяви заявник посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув син заявника - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть. На дату загибелі ОСОБА_4 був членом добровольчого формування - Громадської організації «Загін народної самооборони Гуляйпільської громади» (надалі - Добровольче формування), яке було утворене з метою захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується протоколом установчих зборів Добровольчого формування від 25.02.2022, протоколом № 1 зборів членів Добровольчого формування від 28.02.2022, заявою про вступ ОСОБА_4 до складу членів Добровольчого формування, а також протоколом № 2 зборів членів Добровольчого формування від 28.02.2022 про прийняття ОСОБА_4 до складу членів цієї організації (копії додаються). З дати набуття членства у Добровольчому формуванні, ОСОБА_4 разом з іншими членами Добровольчого формування здійснювали дії, направлені на захист Гуляйпільської об'єднаної територіальної громади від російського вторгнення, шляхом облаштування захисних фортифікаційних споруд, здійснювали нагляд за дотриманням громадського порядку, і забезпечували такий порядок шляхом цілодобового патрулювання міста Гуляйполе, у тому числі з метою виявлення підозрілих осіб, техніки та предметів. Безпосередньо у день своєї загибелі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_4 разом з іншими членами Добровольчого формування ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), а також з військовослужбовцем Збройних сил України ( ОСОБА_8 ), здійснював аеророзвідку безпосередньо в районах бойових дій (неподалік села Мирне Пологівського району Запорізької області), з метою виявлення місцезнаходження ворожої техніки та особового складу, і, внаслідок підриву автомобіля на протитанковій міні, загинув.
На сьогоднішній день заявниця має намір звернутись до Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області (надалі - заінтересована особа), який є структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної держадміністрації, з клопотанням про надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України. Однак, без надання заявницею заінтересованій особі документів або письмових свідчень свідків, як того вимагає абзац 3 підпункту 3 пункту 4 Порядку надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2016 № 740, заявниця буде позбавлена можливості отримати статус члена сім'ї загиблого Захисника України. Беручи до уваги той факт, що у заявниці відсутні будь-які документи та/або письмові свідчення осіб, які підтверджують участь її сина ОСОБА_4 у здійсненні заходів, направлених на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України), остання змушена звернутись до суду з заявою про встановлення відповідного факту, оскільки інший порядок встановлення цього факту законодавством не визначений.
У подальшому, після ухвалення рішення про встановлення відповідного юридичного факту, заявниця має намір подати його заінтересованій особі 1 як додаток до клопотання про надання їй статусу члена сім'ї загиблого Захисника України.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Погрібну О.М. (а.с. 30).
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2023 року (а.с. 32-35), з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 13 квітня 2023 року про виправлення описки (а.с. 64), у відкритті провадження за заявою адвоката Рощупкіна С.В. в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що відмова у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України може бути оскаржена до адміністративного суду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, заявник ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна С.В. у своїй апеляційній скарзі (а.с. 38-50), просила ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кухаря С.В., суддів Крилову О.В., Полякова О.З. (а.с. 51).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року заяву головуючого судді (судді-доповідача) Запорізького апеляційного суду Кухаря С.В. про самовідвід у цій справі задоволено (а.с. 55), дану справу передано у відділ забезпечення діяльності судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду для визначення відповідно до вимог ЦПК України іншого суддю-доповідача у цій справі (а.с. 56).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06 квітня 2023 року суддею Гончар М.С. замінено головуючого суддю (суддю-доповідача) Кухаря С.В. у цій справі у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід останнього.
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 18 квітня 2023 року (а.с. 68), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 69).
Учасники цієї справи не скористались правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У дане судове засідання повідомлений апеляційним судом з додержанням вимог ЦПК України про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 73-76) представник заінтересованої особи - Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області не з'явився, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду вказана заінтересована особа не подавала, про причини неявки свого представника у дане судове засідання апеляційний суд не сповістила.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності представника заінтересованої особи, що не з'явився, за присутністю всіх інших учасників цієї справи, а саме: заявника ОСОБА_1 , представника останньої - адвоката Рощупкіна С.В. (а.с. 42-43), заінтересованої особи - ОСОБА_3 .
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з'явились, які у тому числі на запитання апеляційного суду визнали, що раніше дочка загиблого - ОСОБА_10 також через адвоката Рощупкіна С.В. вже зверталась до іншого суду із аналогічною заявою в окремому провадженні і їй також було відмовлено у відкритті провадження за її заявою з тих самих підстав і ухвала суду першої інстанції в іншій справі набрала законної сили, оскільки була залишена без змін постановою апеляційного суду, яку заявник та її представник у касаційному порядку не оскаржували, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна С.В. у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити ухвалу суду без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу суду з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В силу вимог ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішення є: … ухвали, постанови…
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі за вищезазначеною заявою заявника, керувався ст.ст. 19, 186, 293, 315, 353 ЦПК України та виходив із такого.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ст. 315 ЦПК України).
Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з рекомендаціями, наданими у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
З роз'яснень, викладених в листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
05 лютого 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання учасниками бойових дій та особами з інвалідністю внаслідок війни, членами сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та інших питань» (№2864-IX), відповідно до якого внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Прийнятий Закон унормовує питання надання добровольцям статусу учасника бойових дій, а також розширює коло осіб, які визнаються особами з інвалідністю внаслідок війни та сім'ями загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
Частину першу статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено пунктом 25 такого змісту: Учасниками бойових дій визнаються:
«25) особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, а також райони проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
У разі відсутності довідки, передбаченої абзацом п'ятим цього пункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є:
свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;
особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
До періоду безпосередньої участі особи, зазначеної в абзаці першому цього пункту, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками»;
Також у частині першій статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пункт 2 викладено в такій редакції:
«2) сім'ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність), та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів»;
Та доповнено пунктом 6 такого змісту: До сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать:
«6) сім'ї осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».
В прикінцевих положеннях Закону №2864-IX зазначено, що відповідний порядок надання статусу учасника бойових дій має визначити Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з набрання чинності цим Законом.
Отже, законодавством встановлено позасудовий порядок отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України (який має визначити Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з набрання чинності Законом №2864-IX), що є підставою для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2021 у справі 695/867/17-ц тощо.
Вимога заявниці у цій справі пов'язана з доведенням наявності у неї підстав для надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України і не пов'язана з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, у зв'язку з відмовою Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області надати заявниці вищевказаний статус.
В той же час, приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Так, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. З урахуванням викладеного, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків, зроблених Касаційним цивільним судом у постановах: від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19) та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22) щодо юрисдикції цієї категорії спорів.
Встановити факт загибелі ОСОБА_4 у зв'язку з прийняттям ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб'єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18) зазначено, що: «якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю. Таким чином, якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.
За встановлених обставин питання про встановлення факту загибелі ОСОБА_4 у зв'язку з прийняттям ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.
Встановлення факту загибелі ОСОБА_4 у зв'язку з прийняттям ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України заявниця пов'язує з виникненням у неї права надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України. В той же час рішення про відмову у наданні такого статусу може бути оскаржені у встановленому законом порядку в порядку адміністративного судочинства.
Також суд першої інстанції звернув увагу заявниці на таке.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
За положеннями ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас має значення зареєстроване місце проживання.
Місцем проживання заявниці у даному випадку являється зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень ст. 29 ЦК України та ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Як вбачається з заяви, заявницею ОСОБА_1 була зазначена адреса свого проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 1).
В той же час, доказів на підтвердження реєстрації заявниці за вищевказаною адресою матеріали заяви не містять, що позбавляє суддю визначитися територіальною підсудністю заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно із ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до частин 2-5 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена із додержанням вимог закону, є правильною та законною.
Доводи апеляційної скарги заявника ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна С.В. дублюють доводи її заяви про встановлення юридичного факту у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі на час постановлення оскаржуваної ухвали, а лише відображають позицію заявника у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, останні ґрунтуються на припущеннях.
В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб у спосіб, визначений законом (ст. 5 ч.1 ЦПК України).
Суд правильно не відкрив провадження у цій справі за вищезазначеною заявою заявника, якщо для вирішення порушеною нею питання передбачений інший - позасудовий порядок.
Крім того, про це було достовірно відомо заявникові ОСОБА_1 та представникові останньої - Рощупкіну С.В. з іншої аналогічної справи ЄУН 336/92/23 (а.с.81-85), в якій тільки за апеляційною скаргою ОСОБА_10 , як дочки загиблого, в особі того самого представника - адвоката Рощупкіна С.В., але на ухвалу іншого - Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2023 року, постановлену у м. Запоріжжі за заявою адвоката Рощупкіна С.В., який діяв тоді в інтересах іншої особи - ОСОБА_10 , заінтересована особа: Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, про встановлення аналогічного факту, що має юридичне значення, та в задоволенні якої Запорізькім апеляційним судом було відмовлено постановою від 01 березня 2023 року, залишено без змін ухвалу суду першої інстанції, та яку заявник і її представник, навіть, не оскаржували у касаційному порядку, що визнав адвокат Рощупкін С.В. у даному судовому засіданні у цій справі (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).
В силу вимог ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами (у цій справі це право адвоката, як особи, обізнаної у галузі права, у тому числі із судовою практикою та нормативною базою щодо вирішення даної категорії справ, на подачу аналогічної заяви у цій справи вже в інтересах матері, а не дочки загиблого, до іншого суду про встановлення аналогічного факту); зловживання процесуальними правами не допускається.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна С.В. не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, ухвала суду першої інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою, постановленою з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі, або ж її зміни.
Крім того, заявник (апелянт) ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна С.В. не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Рощупкіна Сергія Вікторовича залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2023 року про відмову у відкритті провадження у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 17.05.2023 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Крилова О.В.Поляков О.З.