10 травня 2023 року м. Київ
Справа №752/20133/21
Провадження № 22-ц/824/5193/2023
Резолютивна частина постанови оголошена 10 травня 2023 року
Повний текст постанови складено 11 травня 2023 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Карпенка В.Р.
сторони: позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Державне підприємство «Українське державне аерогеодезичне підприємство»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, ухваленого у складі судді Хоменко В.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.
Позов мотивований тим, що з 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 працювала в ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на посаді інспектора відділу кадрів та юрисконсульта.
Наказом від 29 липня 2020 року № 78-к позивачку звільнено із займаної посади за її заявою про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 зазначала, що при звільненні з нею не було проведено повний розрахунок, заборгованість по заробітній платі погашена не була.
ОСОБА_1 просила стягнути з ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на її користь заробітну плату у розмірі 77 697,33 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.
Вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року відкладено судовий розгляд справи.
Витребувано у відповідача ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» довідку про середню місячну заробітну плату ОСОБА_1 та довідку про невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві та до моменту звільнення.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2022 року відкладено судовий розгляд справи.
Витребувано у відповідача ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» довідку про середню місячну заробітну плату ОСОБА_1 та довідку про невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві та до моменту звільнення.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2022 року відкладено судовий розгляд справи.
Витребувано у відповідача ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» довідку про середню місячну заробітну плату ОСОБА_1 та довідку про невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві та до моменту звільнення.
Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив, з огляду на те, що позивач займала одночасно дві посади, провідного юрисконсульта та інспектора кадрів відділу по роботі з персоналом за внутрішнім сумісництвом, тому за положеннями підпункту «ї» пункту 4 розділу 3 порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується заробітна плата на роботі за сумісництвом.
Також вказав, позивачу на підставі наказів від 25 березня 2020 року № 38-к, від
27 квітня 2020 року № 45-к, від 28 травня 2020 року № 56-к, від 24 червня 2020 року
№ 68-к, від 29 липня 2020 року № 77/1-к «Про встановлення надбавок за складність, напруженість у роботі» було виплачено одноразові надбавки на загальну суму
6 572,94 грн та на підставі наказів від 22 листопада 2019 року та від 15 грудня 2019 року № 141-к «Про преміювання працівників» - премію на зальну суму 37 680,00 грн.
Наказом виконуючого обов'язків генерального директора ДП Українське державне аерогеодезичне підприємство» від 19 липня 2021 року № 63, який видано на виконання рекомендацій аудиторського звіту щодо планового комплексного внутрішнього аудиту ефективності здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою «Загальнодержавні типографічні та картографічні роботи, демаркація та делімітація державного кордону, окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП Українське державне аерогеодезичне підприємство» за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня
2020 року накази «Про встановлення набавок за складність, напруженість у роботі» від
22 листопада 2019 року та від 15 грудня 2019 року № 141-к «Про преміювання працівників» визнано такими, що суперечить діючому законодавству України, та скасовано, тому виплачені суми не підлягають врахуванню при обчисленні заробітку.
Підприємство частково не виплатило ОСОБА_1 заробітну плату, її залишок складає 26 922,73 грн.
Окрім того відповідач, просив застосувати строки позовної давності, оскільки вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду, з огляду на це просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку задоволено.
Стягнено з ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати розмірі 77 697,33 грн.
Стягнено з ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 195 900,00 грн.
Стягнено з ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» судовий збір в дохід держави в розмірі 2 735,97 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не здійснив виплату нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати, а тому остання підлягає стягненню в судовому порядку. Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив із положень статті 117 КЗпП України та наявністю підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, оскільки відповідачем не здійснено виплату нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати. Виходячи із принципів справедливості та співмірності, принципу диспозитивності цивільного судочинства, врахувавши розмір заборгованості по заробітній платі позивача, за затримку виплати якої відповідач несе відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП України, суд вважав за необхідне визначити до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 195 900,00 грн.
11 січня 2023 року ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з?ясував обставини справи, оскільки позивачка займала одночасно дві посади, що вказано у відзиві на позовну заяву. Суд безпідставно взяв до уваги витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Під час стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом порушено норми матеріального права. Заявник також звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 11 січня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.
Витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 752/20133/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.
06 лютого 2023 року матеріали цивільної справи № 752/20133/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2023 року суд вирішив перейти з письмового провадження на спрощене провадження з викликом учасників справи в судове засідання.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» явку вс удове засідання свого представника не забезпечив, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 10 квітня 2019 року по 31 липня 2020 року працювала в ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на посаді інспектора відділу кадрів та юрисконсульта.
Відповідно до наказу від 29 липня 2020 року № 78-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін, трудову книжку позивач отримала 31 липня
2020 року.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем у день звільнення з позивачем не був проведений повний розрахунок, відповідач не виплатив позивачу заробітну плату, що не оспорюється самим відповідачем.
З наданого позивачем витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сума не виплаченої заробітної плати позивачеві становить 77 697,33 грн, зокрема, відповідно до витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, на момент її звільнення заборгованість з заробітної плати становила:
- за другий квартал 2019 року борг - 17 981,37 грн;
- за третій квартал 2019 року переплата - 4 810,93 грн;
- за четвертий квартал 2019 року переплата - 1 181,24 грн;
- за перший квартал 2020 року борг - 46 656,16 грн;
- за другий квартал 2020 року борг - 19 607,42 грн;
- за третій квартал 2020 року борг - 19 665,97 грн;
- за четвертий квартал 2020 року переплата - 20 221,42 грн.
Остаточна заборгованість становить 77 697,33 грн.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника
у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви
й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені
в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата»
і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини,
є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення
у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня
1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що однією
з підстав припинення трудового договору є угода сторін. Така підстава для звільнення працівника від виконання трудових обов'язків вимагає наявності домовленостей та погодження усіх сторін цього трудового договору на його припинення, однак
з дотриманням усіх гарантій щодо оплати виконаної працівником роботи до моменту звільнення.
Київський апеляційний суд зазначає, що в разі домовленості між працівником
і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Ураховуючи викладене, сторони досягли згоди про те, що трудові правовідносини між ними припинилися 31 липня 2020 року і саме до цієї дати підприємство мало виплатити позивачу заробітну плату.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Як встановлено судом та підтверджується наданим витягом з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сума не виплаченої заробітної плати позивачеві становить, 77 697,33 грн, зокрема, відповідно до витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, на момент її звільнення заборгованість
з заробітної плати становила (а. с. 20-21):
- за другий квартал 2019 року борг - 17 981,37 грн;
- за третій квартал 2019 року переплата - 4 810,93 грн;
- за четвертий квартал 2019 року переплата - 1 181,24 грн;
- за перший квартал 2020 року борг - 46 656,16 грн;
- за другий квартал 2020 року борг - 19 607,42 грн;
- за третій квартал 2020 року борг - 19 665,97 грн;
- за четвертий квартал 2020 року переплата - 20 221,42 грн.
Остаточна заборгованість відповідача перед позивачем із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить77 697,33 грн.
Таким чином, оцінюючи належність допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, Київський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідач не здійснив виплату нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати, а тому остання підлягає стягненню в судовому порядку.
Подана відповідачем довідка про середню заробітну плату від 04 жовтня 2022 року № 1/189 вказаних висновків суду не спростовує з огляду на те, видана лише з посади, яку обіймала позивач, провідний юрисконсульт за умови, що остання також обіймала посаду й інспектора відділу кадрів. Й до того ж, вказана довідка не містить відомостей про те, станом на яку дату та за який період відповідач має заборгованість перед позивачем. При цьому, суд зауважує, що відповідач не виконав вимоги ухвал суду щодо надання довідки про невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві на момент звільнення.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку
Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив із положень статті 117 КЗпП України та наявністю підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, оскільки відповідачем не здійснено виплату нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати. Виходячи із принципів справедливості та співмірності, принципу диспозитивності цивільного судочинства, врахувавши розмір заборгованості по заробітній платі позивача, за затримку виплати якої відповідач несе відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП України, суд вважав за необхідне визначити до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 195 900,00 грн.
Проте Київський апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від
31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статі 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Київський апеляційний суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі
№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство»
з 10 квітня 2019 року по 31 липня 2020 року.
Наказом від 29 липня 2020 року № 78-к позивачка звільнена із займаної посади за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, трудову книжку позивачка отримала 31 липня 2020 року
У день звільнення відповідач не провів з позивачкою розрахунок у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.
За викладених вище обставин, висновок суду першої інстанції про право позивачки на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України є правильним.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 31 липня 2020 року по день ухвалення рішення у справі.
Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з такого.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 77 697,33 грн.
Вказана сума є більш ніж у два разів меншою, ніж визначена судом сума середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні (195 900,00 грн).
Київський апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_1 звільнено 31 липня 2020 року, а з позовними вимогами вона звернулася лише 05 серпня 2021 року. Жодних дій щодо отримання нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з моменту обізнаності (31 липня 2020 року) порушення свого права до моменту звернення до суду (05серпня 2021 року), позивачка не вчиняла.
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості із виплати нарахованої, але не виплаеної заробітної плати, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Київський апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 77 697,33 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Тому у відповідній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні який підлягає до стягнення з 195 900,00 грн до 77 697,33 грн.
Щодо строків позовної давності
Однією із гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин є строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати не обмежені будь-яким строком.
У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі
№ 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, викладено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у постанові від 18 березня 2020 року у справі
№ 711/4010/13-ц, провадження № 14-429цс19, Верховний Суд України у постановах від
26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі
№ 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернулася 05 серпня 2021 року, тобто більш ніж через рік з дня звільнення.
Оскільки відповідач заперечував проти заборгованості перед позивачкою з не виплати заробітної плати, то факт порушення цього права та розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати встановлено лише під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження
№ 14-623цс18.
Враховуючи зазначене, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропустила тримісячний строк на звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21).
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає до стягнення слід змінити, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 195 900,00 грн до 77 697,33 грн.
В іншій частині Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада
2022 року слід залишити без змін.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» та зміну рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 195 900,00 грн до 77 697,33 грн, судові витрати в розмірі 1 773,04 грн понесені відповідачем за подання апеляційної скарги, підлягають стягненню з позивача.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, також підлягає зміні розмір судових витрат, стягнених судом першої інстанції з 2 735,97 грн до 1 553,94 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в частині стягнення з Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 195 900,00 грн змінити, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 195 900,00 грн до 77 697,33 грн.
Зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню з Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» судовий збір в дохід держави в розмірі з 2 735,97 грн до 1 553,94 грн.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від
21 листопада 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства«Українське державне аерогеодезичне підприємство» 1 773,04 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна