справа №755/4212/22 Головуючий у 1 інстанції: Хромова О.О.
провадження №22-ц/824/3167/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
02 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий орган Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, -
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 2008 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 від 1963 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю мамою - ОСОБА_3 .
Зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися у 1997 році, а від 2008 року почали проживати разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу у вказаній вище квартирі, яку ОСОБА_2 успадкував у 2011 році після смерті своєї матері. Разом вони вели спільне господарство, мали спільний побут, заявник доглядала за хворою матір'ю ОСОБА_2 , яка в останні роки життя була прикута до ліжка.
На даний час вона продовжує проживати у цій квартирі.
Померлим за життя заповіт не був складений.
У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено з тих підстав, що не підтверджено факт її проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року заяву задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 2008 року по день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі Київської міської ради з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні заяви відмовити в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що судом не залучено до розгляду справи відповідача - територіальну громаду міста Києва в особі Київської міської ради. В результаті чого Київська міська рада була позбавлена можливості брати участь у справі та надати докази, пояснення, міркування, які могли вплинути на рішення суду. Київська міська рада не була залучена до справи в якості відповідача, отже надати належну оцінку наданих заявником доказів є неможливим.
Як вбачається з рішення суду заявник від 2008 року по день смерті спадкодавця проживав разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет.
Відповідно до ч.3 ст.156 ЖК України повнолітні члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.
Заявником не надано доказів на підтвердження того, що вона брала участь у витратах з утримання квартири АДРЕСА_2 .
Також з рішення суду не вбачається доказів щодо нарахування плати за комунальні послуги на ім'я ОСОБА_1 за вказану квартиру.
Таким чином, вказані обставини та норми законодавства України спростовують факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, доказом проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 є показання свідків.
Вимоги ОСОБА_1 у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України не доведені.
Враховуючи вищевикладене, твердження суду першої інстанції, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на жодних належних доказах.
Враховуючи вищевикладене, Київська міська рада вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та обставини, які суд вважав встановленими, недоведені, у зв'язку з чим поставлене рішення не відповідає вимогам статті 3 Сімейного кодексу України, статті 156 Житлового кодексу України, статтей 76, 77, 79, 80, 81, Цивільного процесуального кодексу України, абзацу 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7 та підлягає скасуванню.
Крім того, слід звернути увагу Суду на те, що за правилами частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, (частина третя статті 1277 Цивільного кодексу України).
Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви, оскільки у заявника права на спадкування не має, а у випадку встановлення даного факту Київська міська рада після спливу встановленого законом строку буде позбавлена права на визнання спадщини відумерлою.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Заявник претендував на майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_2 .
Оскільки право на нього оспорюється Київською міською радою, вбачається, що при розгляді справи в порядку окремого провадження виник спір про право цивільне - визнання права власності в порядку спадкування, який має вирішуватись в порядку позовного провадження.
З огляду на наведене, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Факти, викладені в апеляційній скарзі, вважає надуманими та такими, що не відповідають обставинам справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 від 2008 року, вони вели спільне господарство та мали спільний побут, надавали один одному взаємну допомогу, а тому вважав за можливе встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті від 08 листопада 2021 року №020.3234, виданих Лівобережним відділенням Відділу судово-медичної експертизи, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Смерть настала вдома за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 січня 2011 року та Витягу про державну реєстрацію прав від 02 лютого 2011 року ОСОБА_2 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів спадкової справи №3/2022, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло О.Г. звернулася ОСОБА_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 . Інших спадкоємців до майна померлого немає.
З постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 19 травня 2022 року вбачається, що Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., розглянувши заяву ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , подані до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовив заявнику ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем до майна померлого, з тих підстав, що заявником не надано документів, які б підтверджували факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем.
Факт проживання однією сім'єю встановлений виключно на одних показаннях свідків.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із частинами першою та другою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статей 5, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування.
Згідно статті 189 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішує питання про склад учасників судового процесу.
Відповідно до пункту п'ятого Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Проте, судом не залучено до розгляду справи відповідача - територіальну громаду міста Києва в особі Київської міської ради. В результаті чого Київська міська рада була позбавлена можливості брати участь у справі та надати докази, пояснення, міркування, які могли вплинути на рішення суду.
Київська міська рада не була залучена до справи в якості відповідача, а тому не могла надати належну оцінку наданих заявником доказів.
Пунктом 9 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, судам роз'яснено, що при встановленні судами факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до дня смерті (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати положення статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, а також те, що сім'я створюється на підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99).
Отже, необхідною умовою для встановлення факту спільного проживання позивача разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період від 2008 року до 06.11 2021 року.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2019 року у справі №554/14633/15-ц.
Як вбачається з рішення суду, заявник від 2008 року по день смерті спадкодавця проживав разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет.
Відповідно до частини третьої статті 156 Житлового кодексу України повнолітні члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.
Заявником не надано доказів на підтвердження того, що вона брала участь у витратах з утримання квартири АДРЕСА_2 .
Також з рішення суду не вбачається доказів щодо нарахування плати за комунальні послуги на ім'я ОСОБА_1 за вказану квартиру.
Таким чином, вказані обставини та норми законодавства України спростовують факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, доказом проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 є показання свідків.
За статтею 90 Цивільного процесуального кодексу України показання свідків - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Тобто, виключно покази свідків та пояснення позивача не можуть бути належним доказом проживання однією сім'єю.
Покази свідка підтверджують лише те, що заявник була знайома з ОСОБА_6 , але не містять інформації на підтвердження реальних сімейних відносин.
Враховуючи положення вказаного Закону - показання свідків не можуть бути належним доказом, що посвідчує місце проживання особи.
Відповідно до частини другої статті 78 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Тобто, показання свідків, які судом оцінено як належний доказ, не може підтверджувати місце проживання заявника та спадкодавця однією сім'єю понад п'ять років від 2008 року по день смерті ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою, другою статті 77 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно із частиною другою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Вимоги ОСОБА_1 у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України не доведені.
Враховуючи вищевикладене, твердження суду першої інстанції, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на жодних належних доказах.
За частиною четвертою пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, ним неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та обставини, які суд вважав встановленими, недоведені, у зв'язку з чим поставлене рішення не відповідає вимогам статті 3 Сімейного кодексу України, статті 156 Житлового кодексу України, статтей 76, 77, 79, 80, 81, Цивільного процесуального кодексу України, абзацу 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 та підлягає скасуванню.
Також, за правилами частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, (частина третя статті 1277 Цивільного кодексу України).
Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви, оскільки у заявника права на спадкування не має, а у випадку встановлення даного факту Київська міська рада після спливу встановленого законом строку буде позбавлена права на визнання спадщини відумерлою.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 Цивільного процесуального кодексу України).
Пунктом п'ятим частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту, а саме, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
У пункті першому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Заявник претендував на майно, зокрема, на квартиру АДРЕСА_2 .
Так як право на нього оспорюється Київською міською радою, то вбачається, що при розгляді справи в порядку окремого провадження виник спір про право цивільне - визнання права власності в порядку спадкування, який має вирішуватись в порядку позовного провадження.
З огляду на наведене, заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду.
З огляду на вищенаведене, оскільки вбачається спір про право, колегія суддів приходить до висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги Київської міської ради, скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий орган Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий орган Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем залишити без розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали складено 16 травня 2023 року.
Головуючий:
Судді: