20 квітня 2023 року м. Київ
Справа №754/18910/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/5536/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Зотько Т.А. 20 грудня 2022 року у м. Києві, повний текст рішення складений 27 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив зобов'язати відділ з реєстрації місця проживання Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 жовтня 2021 року позивач отримав відмову в реєстрації місця проживання його доньки ОСОБА_2 . Підставою відмови є відсутність письмової згоди іпотекодержателя, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року визнано незаконною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. Однак, не зважаючи на постанову суду йому повторно було відмовлено у реєстрації місця проживання його дочки за його місцем проживання, в чому він вбачає невиконання судового рішення та порушення конституційних прав його доньки, а відтак він звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити дії - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не подав до органу реєстрації документи або інформацію, передбачену пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №207, так само вказана інформація не долучена до позовної заяви при зверненні з нею до суду, а відтак відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 за адресою спірної квартири АДРЕСА_2 , що перебуває в іпотеці та під забороною.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій він зазначає про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин справи.
Позивач вказує на те, що відмова в реєстрації місця проживання дитини була надана на підставі нормативно-правового акту, який втратив чинність ще до дати подання позивачем заяви про реєстрацію місця проживання новонародженої дитини. Письмова згода відповідного іпотекодержателя згідно постанови Кабінету Міністрів України №481 на дату подання заяви не входила в перелік документів для реєстрації місця проживання дитини.
Однак, суд першої інстанції не тільки застосував скасовані положення Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», як і саму постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до правил реєстрації місця проживання» від 27 травня 2020 року № 481 згідно якої були внесені зміни, але й встановив, що вони є чинними як на момент подання позивачем заяви про реєстрацію місця проживання, так і на момент розгляду цієї справи, та не скасовувались у судовому порядку, що означає і визнання судом першої інстанції чинності Постанови №481, що є неприпустимим, тим самим, піддавши сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. А тому вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та має бути скасованим.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказував на те, що доводи апеляційної скарги позивача зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, а також до тлумачення норм права на власний розсуд та жодним чином не спростовують висновків суду. Також вказує на те, що ухвалення рішення про зобов'язання відповідача здійснити ті чи інші дії, є таким, що призведе до втручання в реалізацію суб'єктом владних повноважень його дискреційних повноважень. Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.
В судовому засіданні, яке відбулось 11 квітня 2023 року представник відповідача - ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, однак після оголошення перерви в судове засідання не з'явилась.
Від представника третьої особи ТОВ «ОТП Факторинг» - Череди Т.М. надійшла заява, в якій вона просила розглядати справу за їх відсутності, щодо задоволення апеляційної скарги заперечували в повному обсязі.
Інші особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що 21 жовтня 2021 року позивач звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).
У відповідь на заяву, 21 жовтня 2021 року відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання дитини, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року № 481 «Про внесення змін до Правил реєстрації місця проживання», оскільки відсутня письмова згода відповідного іпотекодержателя.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити дії, в якому просив зобов'язати відділ з реєстрації місця проживання Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 28 жовтня 2021 року позивач отримав відмову в реєстрації місця проживання його доньки ОСОБА_2 . Підставою відмови є відсутність письмової згоди іпотекодержателя, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року визнано незаконною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. Однак, не зважаючи на постанову суду йому повторно було відмовлено у реєстрації місця проживання його дочки за його місцем проживання, в чому він вбачає невиконання судового рішення та порушення конституційних прав його доньки, а відтак він звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до приписів ч.1 ст.18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктами 1, 2 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач у своєму позові просив суд зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції вважав, що такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції із цим висновком щодо предметної юрисдикції суду не погоджується, виходячи з такого.
У спірних правовідносинах, відповідач, є суб'єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства, зокрема, реєстрацію місця проживання особи.
Позивач оскаржуючи дії відповідача, а саме відмову в реєстрації місця проживання його дочки, мотивував позов тим, що підставою відмови є відсутність письмової згоди іпотекодержателя, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року визнано незаконною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №481. Проте, не зважаючи на постанову суду від 28 вересня 2021 року, йому все одно було відмовлено у реєстрації місця проживання його дочки за його місцем проживання. Тобто, з матеріалів справи вбачається, що даний спір стосується оскарження рішення суб'єкта владних повноважень саме з процедурних питань та не пов'язаний із спором про будь-яке речове право, а відтак підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 296/8597/16-а, від 27 квітня 2020 року у справі № 642/5375/17.
Вказане не враховане судом першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не дослідив належним чином питання юрисдикції спору, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розгляду справи по суті.
В порядку визначеному ч.ч.1,2,4 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. ст. 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. ст. 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В силу ч. ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Виконуючи вимоги ст. 256 ЦПК України апеляційний суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення суду та закриття провадження, апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково, так як апеляційним судом встановлено порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, 374, 377, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку адміністративного судочинства і відноситься до юрисдикції Київського окружного адміністративного суду.
Апеляційний суд також роз'яснює позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: В.А. Нежура
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 15 травня 2023 року.