м. Вінниця
17 травня 2023 р. Справа № 120/2228/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови здійснити нарахування та виплату позивачеві компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні); зобов?язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних. матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні) за період з 29.01.2020 року по дату фактичної виплати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що в період з 2008 року по 27.09.2021 року проходив службу в органах податкової міліції, зокрема працював у відповідача. Наказом відповідача №68-о від 10.09.2021 року позивача звільнено із займаної посади. На день звільнення позивачеві не проведено виплату грошового забезпечення за період проходження служби з 29.01.2020 року по 31.05.2021 року та з 01.06.2021 по 27.09.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704. На виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/5786/21-а та №120/13852/21-а відповідач 26.11.2021 року та 31.12.2021 року провів виплату належних позивачеві сум, однак при цьому не нарахував і не виплатив позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату зазначених сум. У лютому 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату вказаної компенсації, однак відповідач надав відмову, аргументуючи її відсутністю правових підстав. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.05.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
04.04.2023 року за вх.№15024/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву,в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що ним, на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах №120/5786/21-а та №120/13852/21-а, 21.11.2021 року та 30.12.2021 року проведено перерахунок та виплату позивачеві його грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення) за період проходження служби з 29.01.2020 року по 31.05.2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, а також його грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні) за період проходження служби з 01.06.2021 року по 27.09.2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум. На переконання відповідача у випадку нарахування сум за рішенням суду, підстава для виплати компенсації виникає саме у зв?язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А відтак визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Таким чином, оскільки вищевказані рішення суду виконані відповідачем своєчасно, підстави для задоволення позовних вимог об?єктивно відсутні, адже для застосування положень Закону №2050-ІІІ не дотримано передумову у вигляді порушення строків виплати нарахованих доходів. Крім того відповідач наголошує, що на сьогоднішній день здійснюються заходи, пов'язані із ліквідацією Головного управління ДФС у Вінницькій області як юридичної особи публічного права у зв'язку Державним бюджетом на 2022, 2023 року не передбачено видатки на Державну фіскальну службу та, відповідно, Головне управління ДФС у Вінницькій області. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відзиві відповідачем заявлено клопотання про розгляду справи з викликом сторін.
Ухвалою суду від 16.05.2023 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Наказом відповідача №68-о від 10.09.2021 року позивача звільнено зі служби в податковій міліції.
Однак при звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку, що зумовило його звернутись за захистом своїх прав до суду.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду 02.08.2021 року по справі №120/5786/21-а, залишеним без змін постановою Сього апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 року, відповідача зобов'язано провести перерахунок та виплату позивачеві його грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення) за період проходження служби з 29.01.2020 року по 31.05.2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 року відповідача зобов'язано провести перерахунок та виплату позивачеві його грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні) за період проходження служби з 01.06.2021 по 27.09.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
26.11.2021 року та 31.12.2021 року відповідач на виконання вищевказаних рішень суду здійснив виплату позивачеві належних сум грошового забезпечення.
20.02.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати.
Листом від 03.03.2023 року за вих.№13/02-97 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті позивачі зазначеної компенсації, мотивуючи таку відмову відсутністю порушення строків виплати грошового забезпечення.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто ст. 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем, на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду по справам № 120/5786/21-а та №120/13852/21-а, здійснено виплату позивачеві грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.05.2021 року та з 01.06.2021 року по 27.09.2021 року в належному розмірі.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулись у зв'язку з неправомірним обрахунком таких сум відповідачем, тобто з його вини, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні) є протиправною, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправною. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання відмови суб'єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання відмови суб'єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.
З огляду на те, що судом визнано протиправною відмову відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні), відповідно з метою відновлення порушених прав та інтересів позивача суд вбачає за необхідне зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних. матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні) за період з 29.01.2020 року по дату фактичної виплати.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо відмови здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні).
Зобов'язати Головне управління ДФС у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, відпускних та лікарняних. матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні) за період з 29.01.2020 року по дату фактичної виплати.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39402165)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.05.2023 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна