м. Вінниця
16 травня 2023 р. Справа № 120/10499/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення №023830007381 від 08.08.2022 про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Ухвалою від 19.12.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі №120/3704/22 до страхового стажу ОСОБА_1 зараховані період навчання з 01.09.1983 року по 16.07.1984 рік, період отримання допомоги по безробіттю з 23.05.2000 року по 17.11.2000 рік; до пільгового стажу роботи по Списку №2 - період роботи з 18.07.1984 року по 09.02.1993 рік. За результатами розгляду документів до загального та пільгового страхового стажу роботи не враховано період роботи з 14.06.2016 року по 15.02.2018 рік, оскільки відсутні довідки з пенсійних фондів Російської Федерації про сплату внесків за даний період, наявність яких передбачено п.п. 2 п. 2.1 Порядку №22-1.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 20.01.2022 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області листом від 31.03.2022 року № 0200-0206-8/18008 повідомило позивача, що пенсійний вік відповідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" складає 60 років та при досягненні відповідного віку необхідний стаж має складати 33 років.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду.
Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.07.2022 по справі №127/3704/22 адміністративний позов задовольнив частково та, окрім іншого, зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 період навчання у Вінницькому ПТУ № 7 з 01.09.1983 року по 16.07.1984 року; зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 18.07.1984 року по 09.02.1993 рік до загального та спеціального стажу; та з 23.05.2000 року по 17.11.2000 року зарахувати до загального стажу. Крім того, суд також зобов'язав головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.01.2022 року з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
За наслідком повторного розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач прийняв рішення №023830007381 від 08.08.2022, яким відмовив в призначенні позивачу пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також у рішенні відповідач вказав на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу роботи період з 14.06.2016 по 15.02.2018, оскільки органами Пенсійного фонду Російської Федерації не підтверджена інформація про сплату страхових внесків за вказані періоди.
Не погоджуючись із також відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830007381 від 08.08.2022 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області призначити і виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 20.01.2022 згідно ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” шляхом зарахування до загального стажу періоду роботи позивача з 14.06.2016 по 15.02.2018.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
За змістом ч. 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно абзацу 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як передбачено ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як визначено ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом ч. 1, 10, 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 16 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Виходячи з заявлених позовних вимог, предметом судового розгляду у межах цих спірних правовідносин є оцінка правомірності дій відповідача в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи на території РФ з 14.06.2016 по 15.02.2018.
Як слідує із матеріалів справи, єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території РФ з 14.06.2016 по 15.02.2018 на посаді муляра (каменщика), слугувала обставина не підтвердження факту сплати страхових внесків за даний період роботи до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18) та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Згідно із п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч. 1 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 цього Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (далі - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1 Інструкції №58).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_2 із записами про період її роботи з 14.06.2016 по 15.02.2018 на посаді муляра (каменщика).
При цьому, відповідачем не заперечується автентичність записів трудової книжки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмова у зарахуванні стажу роботи позивача на території РФ з 14.06.2016 по 15.02.2018 на посаді муляра (каменщика), у зв'язку із не підтвердженням компетентними органами даної країни сплати внесків до Пенсійного фонду є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача, звужує її законне право на зарахування вказаного періоду до страхового стажу.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного у даній справі рішення №023830007381 від 08.08.2022 та наявність підстав для його скасування.
Крім того, з метою належного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду її роботи з 14.06.2016 по 15.02.2018 на посаді муляра (каменщика).
Також, в межах даного позову позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області призначити і виплачувати позивачу пенсію з 20.01.2022 згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З приводу даної вимоги позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, як слідує із змісту оскаржуваного у даній справі, відповідач вказав на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період з 14.06.2016 по 15.02.2018.
При цьому, оскаржуване у даній справі рішення не містить жодних застережень щодо неможливості чи/або відсутності підстав для зарахування періоду роботи позивача з 14.06.2016 по 15.02.2018 до її пільгового стажу.
Суд наголошує, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Таким чином, питання наявності чи/або відсутності підстав для зарахування періоду роботи позивача з 14.06.2016 по 15.02.2018 до її пільгового стажу не є спірним.
В той же час, в межах даного позову позивач просить суд призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Втім, варто зазначити, що 20.01.2022 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідна заява позивача від 20.01.2022 наявна в матеріалах справи, однак із її змісту не вбачається, що позивач зверталась до відповідача сама за призначенням пільгової пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», адже позивач просила призначити пенсію за віком.
Більше того, відмова відповідача, яка була предметом оскарження в межах адміністративної справи №120/3704/22, також стосувалась виключно питання призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Поряд із цим, процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку 22-1).
З огляду на викладені вище положення, суд приходить до висновку, що вирішення питання про можливість призначення позивачу саме пільгової пенсії на підставі поданої нею заяви від 20.01.2022 належить до компетенції саме Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а тому суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій).
В той же час, для належного захисту прав позивача, суд вважає за належне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.01.2022 з урахуванням викладеної позиції суду.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 661,60 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830007381 від 08.08.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 14.06.2016 по 15.02.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.01.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 661 (шістсот шістдесят одну) гривню 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено 16.05.2023.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна