Справа № 464/5294/22
пр.№ 2/464/356/23
17 травня 2023 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
у складі: судді Шашуріної Г.О.,
секретаря судового засідання Гелеш Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 464/5294/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, вчинених дорожньо-транспортною пригодою,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, якій просить стягнути з відповідача на свою користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 89 698,61 грн, з яких: 82 498,61 грн різниця між отриманими страховими виплатами та реальними витратами; 2 200,00 грн - витрати на експерта для оцінки вартості збитків, покликаючись на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
Ухвалою судді від 10 листопада 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просить відмовити, покликаючись, що позивачем не надано жодних доказів про реальні понесені збитки, зазначає, що наданий звіт № 503/22 про оцінку вартості (розміру збитків), заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 09 квітня 2022 року не може служити доказом фактично понесених витрат на ремонтно-відновлювальні роботи. Вважає, що в його діях відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою (визнання його винним у порушенні правил ПДР) та шкідливими наслідками, що настали, а також відсутня його вина в настанні шкідливих наслідків для потерпілих у ДТП, оскільки згідно з висновком експерта ЛНДІСЕ (Рівненське відділення) встановлено, що в дорожній ситуації 27.01.2022 в діях водія автомобіля «Volkswagen Gole», ОСОБА_3 вбачається невідповідність дій вимогам п.п.10.1; 10.4; 12.1; 12.3 ПДР України, адже водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Jeep Wrangler», що в свою чергу не призвело б до зіткнення на задню частину автомобіля позивача.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що відзив відповідача є необґрунтований та таким, що покликаний на введення учасників процесу в оману та відведення їх уваги від предмета спору, а тому не заслуговує на врахування при розгляді судової справи.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому фактично повторно наводить аргументи, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою суду від 27 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про об'єднання позовних вимог, розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та зупинення провадження у справі.
Сторони у судове засідання призначене на 12:00 год 12 травня 2023 року не з'явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення такого.
Позивач бере участь у справі через свого представника адвоката Богданова О.В., який скористався правом, наданим ч.3 ст.211 ЦПК України, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує та просить задоволити. Відповідач не з'явився, причини неявки суду не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надходило, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось за вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12, 81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2022року по справі № 569/2027/22, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення.
У порядку ст.294 КУпАП постанова суду першої інстанції набрала законної сили, якою установлено, що 7 січня 2022 року о 13:50 год в м.Львів на вул. Ч. Калини, 9, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Nissan д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, під час перестроювання, не переконався в безпеці, не був уважний та скоїв зіткнення з транспортним засобом Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , який в результаті інерційного руху здійснив зіткнення з транспортним засобом Jeep д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 , який в свою чергу здійснив зіткнення внаслідок інерційного руху з транспортним засобом КІА д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Досліджуючи позицію відповідача щодо відсутності в його діях провини у вчиненні ДТП із спричиненням шкоди, суд дійшов наступного.
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У постанові Верховного Суду у справі від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц сформульовано правовий висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Зважаючи на викладене, суд не бере до уваги висновок експерта Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 514-Е, складений 12 березня 2022 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи за заявою відповідача щодо ДТП, яка мала місце 27 січня 2022 року. Також не підлягає до задоволення клопотання відповідача про виклик експерта, так як доцільність у роз'яснення такого висновку експерта відсутня (ст.72 ЦПК України). До того ж указаний висновок був предметом перевірки Рівненським апеляційним судом у постанові від 20 квітня 2022 року, який оцінив його критично та вважав його необ'єктивним, оскільки експерту не ставилися питання щодо оцінки дій та дотримання ОСОБА_2 правил дорожнього руху, якому інкримінується вчинення ДТП.
Наявність преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, встановлює вину відповідача у вчиненні ДТП, а тому зумовлює відхиленню заяви відповідача, поданої у порядку ст.ст.91, 92 ЦПК України, про виклик свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (учасників пригоди) та ОСОБА_7 (свідка події), щодо фактичних обставин ДТП. Такі докази (показання свідків) не є допустимими, як це передбачено ч.2 ст.78 ЦПК України, адже обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Окремо суд наголошує, що наявність справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст.124 КУпАП (учинення дорожньо-транспортної пригоди 27 січня 2022 року) не спростовує достеменно установлені у справі № 569/2027/22 порушення відповідачем правил дорожнього руху із пошкодженням транспортних засобів (причинно-наслідковий зв'язок).
Оскільки наведена постанова набрала законної сили, відтак доказуванню не підлягає факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди з підстав порушення відповідачем правил дорожнього руху.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18 (провадження № 61-10773св20), визначено, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Сторонами не заперечується, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль марки «Nissan» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач цивільно-правова відповідальність застраховано ТДВ «СГ «ОБЕРІГ», яка у межах ліміту відповідальності за страховим полісом сплатила позивачу на відшкодування майнової шкоди 130 000,00 гривень.
Згідно із звітом суб'єкта оціночної діяльності оцінювача ОСОБА_8 за № 503/22 від 09 квітня 2022 року за зверненням позивача вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу КІА реєстраційний номер НОМЕР_4 становить 212 498,61 гривень.
Досліджуючи наданий доказ, суд виходить з того, що оцінку проведено у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а звіт за результатами виступає письмовим доказом, як це передбачено ст.76 ЦПК України.
Заперечуючи розмір збитків за згаданим звітом, відповідачем, незважаючи на його процесуальний обов'язок, жодних аргументованих тверджень не висловлено, доказів на його спростування не надано, інший розмір збитків жодним чином не підтверджений (клопотань про витребування доказів чи проведення експертизи не заявлено). З огляду на наведене, у суду немає підстав сумніватися у достовірності розрахунку завданих збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який береться до уваги. Доводи відповідача зводяться до голослівного припущення, на чому доказування ґрунтуватися не може.
Підтвердження використання звіту як належного і допустимого доказу визначення завданого збитку у вигляді витрат, які особа мусить зробити, для відновлення свого майна та необхідність спростування такого стороною, яка про це стверджує, висловлено Верховним Судом у постановах від 24 січня 2022 року у справі № 753/20088/19, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.
Ураховуючи те, що різниця між фактичним розміром шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, виплаченою позивачу ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» та матеріального збитку становить 82 498,61 грн (212 498,61 грн - 130 000 грн) та витрати для оцінки вартості збитків у розмірі 2 200 грн, тому таку слід стягнути з відповідача.
Відповідно до принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, за якими суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів, оцінюючи аргументи сторін та докази за своїм внутрішнім переконанням, дослідивши всі зібрані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з відповідача як винної особи підлягає стягненню 84 698,61 грн матеріальної шкоди, що становить різницю між фактичним розміром шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та страховим відшкодуванням, а також витрати для оцінки вартості збитків. Позивачем не доведено належними доказами стягнення відшкодування шкоди в більшому розмірі. З урахуванням наведеного, заявлений позов підлягає частковому задоволенню. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
Також, позивачем заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 6 900 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У підтвердження понесення судових витрат позивач надає акт виконаних робіт про надання правової (професійної правничої) допомоги ОСОБА_1 у вказаній справі та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 26 від 27.03.2023 про суму сплати у розмірі 6 900,00 гривень.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу .
За умовами ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи - у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України).
Верховний Суд у Постанові від 12 січня 2023 року (справа № 908/2702/21), здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, (вказані статті за своїм змістом є ідентичними до ст.137 та 141 ЦПК України) дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України /ч.4 ст.137 ЦПК України/ (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України /ч.ч.3,5 ст.141 ЦПК України/ (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України (ч.ч.3-5 ст.141 ЦПК України). При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України (ч.4 ст.137 ЦПК України), де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Водночас, Верховний Суд у Постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Вказаний спір належить до категорій малозначних справ, щодо вирішення вказаного спору існує безліч судової практики, зокрема Верховного Суду, яка є сталою, збір доказів, вивчення матеріалів справи, підготовка та подання позовної заяви, для професійного досвідченого адвоката не складає дуже багато часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, відтак суд дійшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 3 000 гривень. Отже заява підлягає частковому задоволенню.
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 938 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 206, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою та витрати для оцінки вартості збитків у розмірі 84 698,61 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 938 гривень сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2
Повне рішення суду складено 17 травня 2023 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Г.О.Шашуріна