ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.05.2023Справа № 910/3525/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»
про стягнення 12082,06 грн
Без виклику представників сторін
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення 12082,06 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем несвоєчасно вносилась плата за поставлену теплову енергію, внаслідок чого у відповідача в період з серпня 2019 року по грудень 2021 року виникла заборгованість у розмірі 10206,70 грн. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1361,88 грн та 3% річних у розмірі 513,48 грн. Позивач зазначає, що факт постачання та обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період підтверджується, зокрема, довідками про нарахування за теплову енергію, рахунком-факторую №321004-04/2021-12 від 31.12.2021, обліковими картками споживача та актами приймання-передавання товарної продукції.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що в наданих позивачем документах не ідентифіковано об'єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказано його опалювальну площу та правові підстави для надання цієї послуги. Крім того, відповідач вказав, що між сторонами договір на постачання теплової енергії не укладався, рахунки-фактури не виставлялись, а акти приймання-передавання товарної продукції не підписувались.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 Комунальному підприємству «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
29.01.2021 позивач направив на адресу відповідача лист №30/5/3/1235 від 27.01.2021 про укладення договору, з проектом договору на постачання теплової енергії від 25.01.2021 №321004-04 (з додатками).
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, проект договору №321004-04 від 25.01.2021 (з додатками) не був підписаний відповідачем.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно з пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Як встановлено ч. 1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про теплопостачання» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання»).
Таким чином, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
На підтвердження факту постачання теплової енергії за період з серпня 2019 року по грудень 2021 року в спірне нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Золотоворітська, буд. 8/4, площею - 23,0 кв.м., а також її обсягу позивач надав до матеріалів справи, зокрема, довідки про нарахування за теплову енергію КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», рахунок-фактуру №321004-04/2021-12 від 31.12.2021 на суму 10206,70 грн, облікові картки, акти приймання-передавання товарної продукції з серпня 2019 року по квітень 2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, по вул. Золотоворітська, буд. 8/4 знаходиться житловий будинок, загальною площею - 1530 кв.м., нежилі приміщення - 143,90 кв.м.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
В той же час, з наданих позивачем документів та пояснень неможливо дійти висновку про те, плату за постачання теплової енергії у яке саме нежитлове приміщення позивач просить стягнути з відповідача, так як позивачем не зазначено ні призначення такого приміщення, ні його розташування, ні номеру приміщення, а також не надано доказів фактичної наявності у будинку №8/4 по вул. Золотоворітська, у м. Києві нежитлового приміщення площею, саме 23,0 кв.м.
Суд також зазначає, що за загальним правилом вартість послуги з постачання теплової енергії встановлюється за формулою: кількість спожитої теплової енергії по конкретному житловому будинку ділиться щомісячно пропорційно опалювальній площі житлових та нежитлових приміщень (при відсутності індивідуальних приладів обліку) між її споживачами, яким належить нерухомість, що знаходиться у цьому будинку, та множиться на тариф, затверджений в установленому порядку та спосіб. Отже, складовими такого розрахунку є: опалювальна площа приміщення, в яке здійснюється теплопостачання; вартість (тариф) одиниці поставленого теплоносія; кількість спожитої теплової енергії.
Натомість, відсутність інформації хоча би по одній зі складових розрахунку унеможливлює встановлення кількості та вартості спожитої теплової енергії.
Суд зазначає, що жоден доказ, наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, не містить інформації про те, яка опалювальна площа приміщення враховувалась позивачем при здійсненні розрахунку суми боргу.
Надані позивачем облікові картки, акти приймання-передавання товарної продукції за період з серпня 2019 року по квітень 2021 року з обліковим записом №321004-04 та рахунок-фактура №321004-04/2021-12 від 31.12.2021 не містять даних про об'єкт, якому позивачем надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа та його місцезнаходження.
Також, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження споживання відповідачем послуг з теплопостачання, їх обсяг та вартість за період з травня 2021 року по грудень 2021 року (включно).
Крім того, з довідки про нарахування за теплову енергію вбачається, що заборгованість за серпень 2019 року складається з урахуванням доборів за січень-квітень 2019 року, листопад-грудень 2018 року.
В той же час, позивачем не зазначено правових підстав здійснення таких нарахувань (донарахувань), вирахувань за вказаний місяць.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг теплопостачання, оскільки позивачем не доведено споживання цих послуг та їх обсягу саме відповідачем та саме у вказаному позивачем приміщенні. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги.
Згідно із ч.2 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 16.05.2023
Суддя Я.В. Маринченко