ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 травня 2023 року Справа № 918/812/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Петухов М.Г.
при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.03.2023 у справі №918/812/21 (суддя Романюк Ю.Г., повний текст ухвали складено 14.03.2023)
за поданням приватного виконавця Лановенко Людмили Олегівни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку
стягувач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав"
стягувач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Акватон"
боржник: ОСОБА_2
за участі представників:
приватного виконавця - не з'явився,
стягувача 1 - ОСОБА_3
стягувача 2 - не з'явився,
боржника - не з'явився,
апелянта ОСОБА_1 - Курганської О.В.,
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.03.2023 подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, площа 0.0990 га. цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010. Надано дозвіл приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилі Олегівні на звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, площа 0.0990 га. цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010.
В обґрунтування ухвали суд першої інстанції зазначив, зокрема, що боржник є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, натомість самостійно не вчиняє дій, спрямованих на реєстрацію права власності на таку. У зв'язку з тим, що дана земельна ділянка (майно) боржника не зареєстроване в установленому порядку, у приватного виконавця виник обов'язок звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Судом першої інстанції встановлено, що приватним виконавцем проведені в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження». У процесі здійснення виконавчого провадження встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, як і відсутні кошти на рахунках для погашення заборгованості; добровільно рішення суду боржник не виконує.
Наведені вище обставини в своїй сукупності свідчать про те, що спірне нерухоме майно на праві власності належить боржнику, проте таке право в установленому законом порядку не зареєстровано; як наслідок враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про виконавче провадження» можливим є звернення стягнення на таке майно під час виконання судових рішень, а тому господарський суд задоволив подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ОСОБА_1 (як особа, що не брала участь у справі) звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні подання приватного виконавця Лановенко Л.О. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку відмовити. Стягнути з приватного виконавця Лановенко Людмили Олегівни судові витрати на користь апелянта.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 разом із розміщеним на ній житловий будинком за адресою: АДРЕСА_2 набуті в шлюбі та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому щодо цього майна існує спір про право і на вказану земельну ділянку не може бути проведене стягнення за боргами ОСОБА_2 до вирішення судом спору про поділ майна подружжя.
Також не погоджуючись з винесеною ухвалою, до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_2 , в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні подання приватного виконавця Лановенко Л.О. відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги боржник зазначив, що в порушення ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» даних про те, що приватний виконавець вживав заходів щодо розшуку належного боржнику рухомого майна, коштів боржника, матеріали справи не містять. Боржник зазначає, що оцінка вартості земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 в матеріалах справи також відсутня. Приватним виконавцем не надано суду доказів, що боржник обізнаний про наявне виконавче провадження та умисно ухиляється від виконання рішення.
З огляду на зазначене, оскільки приватним виконавцем не здійснені всі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для належного виконання судового рішення, скаржник ОСОБА_2 приходить до висновку, що подання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку задоволенню не підлягає.
ТОВ «Завод «Екосплав» надав суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначено, зокрема, що ухвала суду першої інстанції від 14.03.2023 року є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає.
Приватний виконавець Лановенко Л.О. також надала суду відзиви на апеляційні скарги, в яких заперечує проти доводів скаржників та просить суд залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 14.03.2023 року - без змін. Також приватний виконавець подала клопотання про розгляд справи без її участі в судовому засіданні.
В судове засідання, що відбулося 11.05.2023 року з'явились представники апелянта ОСОБА_1 та стягувача-1 ТОВ «завод Екосплав», інші учасники справи не забезпечили явку своїх повноважних представників, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг.
Враховуючи наведене, приписи ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представників боржника, стягувача-2 та приватного виконавця.
Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги ОСОБА_1 , проаналізувавши її доводи, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 не є учасником даної справи в розумінні ст. 41 ГПК України, не брала участі під час розгляду справи в позовному провадженні та винесенні рішення суду. Також ОСОБА_1 не є стороною зведеного виконавчого провадження №69398703 в розумінні ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що ухвала суду першої інстанції, якою задоволено клопотання приватного виконавця про звернення стягнення на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, порушує її права, оскільки на вказаній земельній ділянці розміщений житловий будинком за адресою: АДРЕСА_2 набутий в шлюбі та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Щодо вказаного майна існує спір про поділ майна подружжя, до вирішення якого не може бути проведено стягнення на вказану земельну ділянку за боргами ОСОБА_2 ..
Оцінюючи наведені доводи апелянта ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірна земельна ділянка була безоплатно набута ОСОБА_2 у власність за рішенням Рівненської міської ради №3088 від 24.12.2009 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і передачу їх у власність та в користування».
На підставі вказаного рішення було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010, згідно якого ОСОБА_2 (ідентифікацій номер НОМЕР_1 ) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, площа 0.0990 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 .
Згідно п.5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У постанові КЦС ВС від 12 червня 2019 року у справі N 409/1959/15-ц зазначено, що з урахуванням внесення змін до Сімейного кодексу України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому, тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка надавалась в особисту приватну власність чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 набута ОСОБА_2 в процесі приватизації 01.04.2010 та у відповідності до ст. 57 Сімейного кодексу України є його особистою приватною власністю, вказана земельна ділянка у відповідності до ст. 69 Сімейного кодексу України не може бути предметом поділу майна подружжя, оскільки не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Окрім того, зі змісту копії позовної заяви ОСОБА_1 у справі №569/7279/18 та копії вступної та резолютивної частини рішення у справі №569/7279/18 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 не була предметом вказаного спору про поділ майна подружжя.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про те, що предметом поділу майна подружжя у справі №569/7279/18 є, зокрема, набутий під час шлюбу будинок і у випадку визнання у вказаній цивільній справі права особистої приватної власності на такий будинок за ОСОБА_1 , звернення стягнення на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, на якій розміщений вказаний будинок, буде порушувати принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку визначений ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічні за своєю суттю положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, пункт 37 постанови КГС ВС від 21.03.2023 року у справі №910/1562/22).
Отже, власник або співвласник житлового будинку, який розташований на земельній ділянці, що належить іншій особі, вправі врегулювати правовідносини користування земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди, сервітуту тощо.
При цьому, для такого власника (співвласника) житлового будинку не має будь-якого правового значення те, яка саме особа є власником земельної ділянки, у даному випадку боржник чи стягувач у виконавчому провадженні.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, колегія суддів не вбачає наявність порушеного права або цивільного інтересу ОСОБА_1 в оформлені права на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 у разі виникнення права власності на житловий будинок в майбутньому, а тому наведене у відповідності до приписів п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
За змістом ст. 1, 3, 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
07.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною за заявою стягувачів відкрито зведене виконавче провадження №69398703 (виконавчі провадження: ВП69398236, ВП 69397806, ВП 70025287, ВП 70024799, ВП 70025322) по примусовому виконанню:
- наказу Господарського суду Рівненської області від 11.07.2022 у справі № 918/812/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" грошових коштів у розмірі 38 844 807 грн. 52 коп. та 584 942 грн. 11 коп. - судового збору;
- наказу Господарського суду Рівненської області від 11.07.2022 у справі № 918/812/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" 113 095 грн. 25 коп. - понесених судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи;
- наказу Господарського суду Рівненської області від 30.09.2022 у справі № 918/685/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон" 53 951,59 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги;
- наказу Господарського суду Рівненської області від 30.09.2022 у справі № 918/685/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон" 26 975 грн 79 коп. судового збору;
- наказу Господарського суду Рівненської області від 30.09.2022 у справі № 918/685/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон" 1 798 385 грн. 82 коп. збитків.
12.07.2022 разом із відкриттям зведеного виконавчого провадження № 69398703 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною винесено наступні постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника. Всі вищевказані постанови у відповідності до вимог чинного законодавства України направлено сторонам виконавчого провадження.
Зокрема, 12.07.2022 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною було направлено:
- виклик на ім'я боржника з вимогою надати декларацію про доходи та відомості щодо майнового стану боржника. Вказана вимога не виконана боржником;
- електронні та письмові запити до ДФС, МВС, ДМС. ДПС, Київського БТІ з метою перевірки майнового стану боржника. Виявити достатніх коштів чи рухомого майна для задоволення вимог стягувачів в повному обсязі не вдалося.
Приватним виконавцем з метою отримання додаткової інформації про зареєстроване право власності на земельні ділянки за боржником направлено запит до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області надано відповідь приватному виконавцю вих. № 8-17-0.2-2855/2-22 від 18.08.2022 та надіслано копії наступних документів:
- Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010, виданий на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 (ідентифікацій номер НОМЕР_1 ), який є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, площа 0.0990 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 ;
- Рішення Рівненської міської ради № 3 088 від 24.12.2009 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і передачу їх у власність та в користування», на підставі якого було видано вищевказаний Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010.
Поряд з цим, у листі Головного управління Держгеокадастр у Рівненській області вих. № 8- 17-0.2-2855/2-22 від 18.08.2022 зазначено: «Відповідно до інформації отриманої в порядку взаємодії інформаційних систем Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 на даний час відсутні».
14.11.2022 приватним виконавцем накладено арешт на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
За змістом абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ст. 1, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема право власності, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 08.05.2023 відомості щодо власника та форми власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416 у вказаних реєстрах відсутні. В інформаційній довідці містяться лише відомості про наявність обтяжень (накладення арешту) на вказану земельну ділянку.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, боржник є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 765940 від 01.04.2010, натомість самостійно не вчиняє дій, спрямованих на реєстрацію права власності на таку.
Відповідно до ч. 10, 11 ст. 336 ГПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Згідно абз. 3 ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення па таке майно.
З аналізу ч.10 ст. 336 ГПК України та абз. 3 ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі виявлення під час виконавчого провадження нерухомого майна, яке належить боржнику, однак яке не зареєстроване у визначений законом порядок, приватний виконавець вправі звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на таке нерухоме майно.
Враховуючи викладене, а також те, що приватним виконавцем під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому проваджені №69398703 виявлено майно боржника (земельну ділянку), що належить йому на праві приватної власності згідно державного акту серії ЯИ №765940 від 01.04.2010, однак вказане майно не зареєстроване за боржником у визначеному законом порядком, колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець правомірно на підставі ч.10 ст. 336 ГПК України та абз. 3 ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на вказане нерухоме майно.
При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що приватним виконавцем не дотримано вимог ст. 48, 50 Закону України "Про виконавче провадження", а тому подання приватного виконавця про звернення стягнення на спірну земельну ділянку задоволенню не підлягає, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч.2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
При цьому, матеріалами зведеного виконавчого провадження підтверджується, що приватним виконавцем проведені в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема, матеріали оскарження ухвали у справі №918/812/21 містять копії наступних документів: постанови про арешт коштів боржника від 12.07.2022 року (а.с. 22, т.1), постанови про арешт майна боржника від 12.07.2022 (а.с. 24, т.1), виклик приватного виконавця від 12.07.2022 року, яким зобов'язано ОСОБА_2 з'явитись до виконавця, запити приватного виконавця спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника (а.с.27-34, т.1). Однак, у процесі здійснення виконавчого провадження встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, як і відсутні кошти на рахунках для погашення заборгованості, добровільно рішення суду боржник не виконує.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про недотримання приватним виконавцем вимог ч.2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
При цьому, визначення вартості об'єкта нерухомого майна, на яке звертається стягнення виконавцем в рахунок погашення боргу є процесуальним елементом виконавчого провадження.
Наявність або відсутність оцінки земельної ділянки станом на звернення приватного виконавця до суду не є обов'язковою умовою для такого звернення у відповідності до ч.10 ст. 336 ГПК України.
Необхідність звернення виконавця до суду в порядку ч.10 ст. 336 ГПК України обумовлена лише бездіяльністю фактичного власника об'єкта нерухомого майна щодо здійснення державної реєстрації права власності на такий об'єкт.
Таким чином, визначений ч.10 ст. 336 ГПК України процесуальний порядок звернення виконавця до суду було спеціально розроблено законодавцем виключно для забезпечення виконання судового рішення з урахуванням положень ч.2 ст. 331 ЦК України, за яким саме судом, а не виконавцем, має бути зроблений висновок про належність боржникові об'єкта нерухомого майна, на яке звертається стягнення.
Окрім того, посилання апелянта на ч.1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» щодо неможливості звернення стягнення на земельну ділянку на якій розташований житловий будинок та в якому фактично проживає боржник, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту апеляційної скарги останнього вбачається, що він проживає за межами України.
Доводи апелянта про неможливість звернення стягнення на нерухоме майно, на яке накладено арешт ухвалою суду у цивільній справі №569/7279/18, також не заслуговують на увагу, оскільки фактичне виконання ухвали про задоволення подання приватного виконавця у даній справі та звернення стягнення на нерухоме майно покладене на приватного виконавця. Тому, саме останній зобов'язаний оцінити наявність чи відсутність підстав для фактичного звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна боржника за наслідками чого право власності на земельну ділянку перейде до нового набувача такого права.
Отже, наявність судового рішення про забезпечення позову шляхом арешту земельної ділянки у іншій судовій справі не є перешкодою для розгляду судом відповідного подання приватного виконавця.
Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що земельна ділянка на праві власності належить боржнику, проте таке право в установленому законом порядку не зареєстровано; як наслідок враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про виконавче провадження» можливим є звернення стягнення на таке майно під час виконання судових рішень, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено подання приватного виконавця про звернення стягнення на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга ОСОБА_2 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Керуючись ст. 264, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.03.2023 у справі №918/812/21 - закрити.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.03.2023 у справі №918/812/21 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "17" травня 2023 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.