вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" травня 2023 р. Справа№ 910/7388/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Коротун О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Кулініченко Г.В.
від відповідача: Лопатнікова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Галайда Сергія Васильовича
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.12.2022 ( повний текст рішення складено 13.12.2022)
у справі №910/7388/22 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Галайда Сергія Васильовича
до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
про усунення перешкод в отриманні платежів, -
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про про усунення перешкод в отриманні платежів, які надходять на рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль".
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з проведення платежів клієнтів позивача з рахунків, відкритих в установі відповідача, на рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд вказав, що фактично позовна заява Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича направлена на захист прав та інтересів клієнтів Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", які одночасно є споживачами/замовниками послуг Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича, а отже судом встановлено, що у позивача відсутнє порушене право, тому, позовні вимоги про усунення перешкод в отриманні платежів, які надходять на рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/7388/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що судом не було встановлено обставин справи, тим самим, суд не встановив спірних правовідносин між сторонами, що є порушенням норм процесуального права. Вказує, що його позов обгрунтовувався відсутністю у відповідача правових підстав для неперерахування останнім коштів, які надходять на його рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль".
Також апелянт вважає, що висновок суду суперечить нормам матеріального права, а саме відповідач своїми діями, які виразились у неперерахуванні коштів за придбаний в нього товар його клієнтами, порушив такі фундаметальні засади цивільного права, як добросовісність та розумність.
Скаржик також зазначає, що відповідач ні при подачі відзиву, ні при розгляді справи по суті не пояснив та не довів обгрунтованість його відмови у неперерахуванні коштів. Тим самим належними доказами не було спростовано порушення відповідачем його права на здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку. Судом не прийнято до уваги, фактично не оцінено та з формальних підстав відмовлено, виходячи з невірно обраного позивачем способу захисту.
Крім того, апелянт стверджує, що банк позивача, будучи відносно нього суб'єктом первинного фінансового моніторингу будь-яких зауважень з часу блокування відповідачем переказів на його рахунок не пред'являв, що, на його думку, свідчить про порушення відповідачем прав позивача. Відповідачем також не було розірвано договорів з його клієнтами, які не змогли з вини останнього перерахувати кошти йому, що також свідчить про незаконність рішення суду.
Узагальнені доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 18.04.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, позивач, ФОП Галайда С.В. посилається на невиконання АТ КБ "ПриватБанк" платежів своїх клієнтів та просить усунути перешкоди в їх перерахуванні, посилаючись на ст. 29 Закону України "Про платіжні послуги" та зазначає, що виконання чи невиконання АТ КБ "ПриватБанк" платіжних операцій власних клієнтів стосується правовідносин між банком з відповідними клієнтами. Зазначене підтверджується нормами матеріального права, на які посилається апелянт, зокрема ст. 1066 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про платіжні системи га переказ коштів в Україні».
Відповідач наголошує, що всі посилання апелянта на норми матеріального права, які за його твердженням порушені судом першої інстанції є необгрунтованими та безпідставними. Вказані апелянтом норми закону стосуються правовідносин між банком та його клієнтами, в той час ФОП Галайда С.В. не є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк". Отже, у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем згідно зі ст. 1066 ЦК України. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, у зв'язку з порушенням яких права та інтереси ФОП Галайди С.В. підлягали б захисту у даній справі.
Також відповідач вказує, що фактично позовна заява ФОП Галайди С.В. направлена на захист прав та інтересів третіх осіб, які обслуговуються в АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договорів банківського обслуговування, що суперечить вимогам закону та завданню судочинства. Водночас, позивачем не надано суду жодного, належного та достатнього доказу на підтвердження заявлених позовних вимог.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 справу №910/7388/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., суддів Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 відкладено вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/7388/22 або про повернення апеляційної скарги ФОП Галайда Сергія Васильовича до направлення справи №910/7388/22 до Північного апеляційного господарського суду міста Києва.
27.02.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/7388/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2023, у зв'язку зі звільненням головуючого судді Пашкіної С.А. у відставку 08.02.2023, для розгляду справи №910/4508/20 проведено перерозподіл та сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Галайда Сергія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/7388/22 та справу призначено до розгляду на 08.05.2023.
Позиції учасників справи
Представник апелянта в судовому засіданні 08.05.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.05.2023 заперечувала проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Позивач є Фізичною особою-підприємцем, зареєстрований із присвоєнням ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 3111921156, яким було відкрито рахунок IBAN НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль".
За твердженням позивача, при здійсненні торгівлі через Інтернет, позивач як продавець, виставляв покупцям товару рахунок із зазначенням товару, його кількості та рахунку для здійснення оплати. Споживачі послуг Фізичної особи-підприємця, які є клієнтами Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" звернулися до позивача з повідомленням про неможливість здійснити оплату на розрахунковий рахунок останнього. Починаючи з 20.06.2022 на адресу позивача, почали надходити скарги від покупців інтернет-магазину (які є клієнтами Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"), через який позивач веде підприємницьку діяльність, про неможливість оплатити рахунок за його реквізитами в банку.
У зв'язку з відмовою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у здійсненні прийому платежів на адресу позивача, останнім 15.07.2022 було направлено банку претензію №15/7/22.
Листом від 18.07.2022 № 20.1.0.0.0/7-220715/14249 відповідач у відповідь на вказану претензію повідомив позивача, що відповідно до внутрішніх документів банку, які регулюють питання фінансового моніторингу та управління ризиками банком прийнято рішення про повернення без виконання документів на перекази, одержувачами за якими є Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович. Водночас зазначив, що чинне законодавство України не встановлює обов'язку для банку надавати більш детальні пояснення щодо зазначених дій.
Спір між сторонами у справі виник у зв'язку з неправомірними, на думку позивача, діями Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" щодо відмови у проведенні платежів на рахунок Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича, який відкритий у Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль".
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на порушення банком приписів частини 3 статті 1066 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Позивач зазначає, що не підпадає під перелік клієнтів, відповідно до яких суб'єкт первинного фінансового моніторингу (відповідач) зобов'язаний встановити високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин), а тому дії банку, на думку позивача, в неперерахуванні, фактичному блокуванні платежів на його рахунок є порушенням прав Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича.
Крім того, за доводами позивача, Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (обслуговуючий банк позивача), здійснюючи відносно Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича первинний фінансовий моніторинг, будь-яких зауважень щодо грошових переказів на рахунок позивача не пред'являв. Вказані обставини, на думку позивача, додатково підтверджують порушення відповідачем прав Фізичної особи-підприємця.
Не погоджуючись з діями відповідача, Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович звернувся із даним позовом до суду, в межах якого просив зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» усунути перешкоди в отриманні суб'єктом підприємницької діяльності Галайди Сергія Васильовича шляхом перерахування (розблокування) платежів на рахунок в АТ «Райффайзен Банк» від клієнтів Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до Закону України "Про платіжні послуги" визначено поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлено виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначено загальні засади функціонування платіжних систем в Україні.
Частиною 1 статті 29 Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, що надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.
Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 2 статті 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що метою цього Закону є правове забезпечення захисту законних інтересів вкладників та інших клієнтів банків, сталого розвитку і стабільності банківської системи, а також створення сприятливих умов для розвитку економіки України і належного конкурентного середовища на фінансовому ринку.
Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович з Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не укладав договори, фактично не користувався його послугами, а отже, не є клієнтом у розумінні статті 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Доказів протилежного сторонами суду не представлено.
Частиною 3 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Оскільки, як встановлено судом першої інстанції, Фізична особа-підприємець Галайда Сергій Васильович не є клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", як встановлено судом вище, на нього не розповсюджуються законом визначені обмеження, на відміну від клієнтів банку, які є споживачам послуг позивача.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2805/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 21.07.2020 у справі № 905/1609/19, Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 923/876/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16- ц, виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Отже, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі № 910/15453/17 викладено наступні висновки: "Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду; визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача".
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 висловив наступну правову позицію щодо суті правосуддя: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
У Постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15 зазначено: "Верховний Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав".
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України визначені способи судового захисту.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьев проти Украни" вд 05.04.2005).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14- 338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач ФОП Галайда С.В. посилається на невиконання АТ КБ "ПриватБанк" платежів своїх клієнтів та просить усунути перешкоди в їх здійсненні.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про платіжні послуги" надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.
Отже, виконання чи невиконання АТ КБ "ПриватБанк" платіжних операцій власних клієнтів стосується правовідносин між Банком з відповідними клієнтами.
Зазначене підтверджується і тими нормами матеріального нрава, на які посилається апелянт, а саме: ст. 1066 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні.
Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з ст. 8.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що всі посилання апелянта на норми матеріального права, які за його твердженням порушені судом першої інстанції, є необгрунтованими та безпідставними.
Вочевидь вказані апелянтом норми закону стосуються правовідносин між банком та його клієнтами, тоді як ФОН Галайда С.В. не є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк".
Отже, у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем у відповідності до ст. 1066 ЦК України. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у зв'язку з порушенням яких права та інтереси ФОП Галайди С.В. підлягали б захисту в даній справі.
Фактично позовна заява ФОП Галайди С.В. направлена на захист прав та інтересів третіх осіб, які обслуговуються в АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договорів банківського обслуговування, що суперечить вимогам закону та завданню судочинства.
Водночас, позивачем не надано суду жодного належного та достатнього доказу на підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Додана до позову "копія скріншоту про відмову в проведенні платежу відповідачем" не містить інформації про особу-платника, обслуговування платника саме в АТ КБ "ПриватБанк", здійснення платежу з рахунку, відкритого в АТ КБ "ПриватБанк", дату відмови, тощо.
Отже, наданий скріншот взагалі не є інформативним в розрізі заявлених позовних вимог у справі, інші докази в матеріалах справи відсутні.
Крім того, зобов'язання АТ КБ "ПриватБанк" перераховувати будь-які платежі своїх клієнтів на рахунок ФОП Галайди С.В. № НОМЕР_1 в AT "Райффайзен Банк Аваль" суперечить вимогам законодавства, які стосуються переказу коштів та фінансового моніторингу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично позовна заява Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича направлена на захист прав та інтересів клієнтів Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", які одночасно є споживачами/замовниками послуг Фізичної особи-підприємця Галайди Сергія Васильовича, а отже, судом встановлено, що у позивача відсутнє порушене право, з огляду на що, позовні вимоги про усунення перешкод в отриманні платежів, які надходять на рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" не підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними належними доказами, та спростовуються наведеним вище, а тому відхиляються колегією суддів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Галайда Сергія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/7388/22 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/7388/22 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Галайда Сергія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/7388/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/7388/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Фізичну особу-підприємця Галайда Сергія Васильовича.
4. Матеріали справи №910/7388/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, порядку та строку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 16.05.2023.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Коротун
В.В. Сулім