Головуюча-суддя у першій інстанції: Борщовський Т.І.
16 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/85/23 пров. № А/857/5207/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого- судді : Бруновської Н.В.
суддів : Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 300/85/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
09.01.2023р. ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 092850016249 від 07.09.2022р. про відмову в призначенні пенсії;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до трудового стажу періоди роботи в російській федерації у ЗАТ “Самотлортранс-строй” на посаді водія автомобіля з 05.02.2000р. - 30.06.2000р. та у ТзОВ “Самотлортранс” на посаді водія автомобіля з 01.07.2000р. - 11.05.2016р., та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 09.08.2022р.
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 092850016249 від 07.09.2022р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 10.08.2022р. пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004р. - 31.03.2011р., з 20.06.2011р. - 06.02.2014р., з 26.03.2014р. - 05.02.2015р., з 28.03.2015р. - 11.05.2016р.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023р. скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
п.3 ч.1 ст.311 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 01.09.2022р. через веб-портал до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою та доданими документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку з впровадженням екстериторіальності, заява позивача щодо призначення пенсії по віку, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скерував в Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області для опрацювання.
07.09.2022р. Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняв рішення № 092850016249 про відмову в призначенні пенсії.
Із змісту рішення видно, що страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 10 днів. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди роботи на території російської федерації з 2004р. - 2016р., оскільки відсутня інформація від відповідного фонду РФ про сплату страхових внесків.
13.09.2022р. листом № 0900-0205-8/31486 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направив позивачу рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 092850016249 від 07.09.2022р. про відмову в призначенні пенсії за віком.
21.12.2022р. листом № 4926-4784/Й-02/8-0900/22 пенсійний орган повідомив ОСОБА_1 , що до страхового стажу не враховано періоди роботи на території російської федерації з 2004 - 2016 рр., оскільки спірні періоди з 2004р. зараховуються до страхового стажу за умови підтвердження компетентними органами сплати страхових внесків, відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
ч.2 ст.19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України, видно, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
ст.11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.4, ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років - 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
ч.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В ст.9 Конституції України видно, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992р.).
29.11.2022р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно п.1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992року у м. Москві.
В п.3 ч.1 ст.244 КАС України, видно, що визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. закріплено принцип територіальності, згідно яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992р. є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
ст.5 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Із змісту ч.ч.2,3 ст.6 цієї Угоди від 13.03.1992р. видно, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992р. визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а тому і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008р. №01-1/2-07 визначено, що норма п.3 ст.6 Угоди встановлює правило, згідно якого розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Те, що за іноземних осіб, які працювали на території Російської Федерації, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи.
Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018р. в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Із змісту записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 22.10.1979р., копія якої наявна в матеріалах справи, видно, що позивач: 05.02.2000р. прийнятий на посаду водія на всі види автомобілів вахтовим методом у ЗАТ “Самотлортранс-строй”; 30.06.2000р. звільнений у зв'язку з переводом в ТзОВ “Самотлортранс”; 01.07.2000р. прийнятий на посаду водія автомобіля вахтово-експедиційним методом в ТзОВ “Самотлортранс” по переводу із ЗАТ “Самотлортранс-строй”; 31.03.2011р. звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору; 20.06.2011р. прийнятий на посаду водія автомобіля (Камаз - 6522, Камаз - НОМЕР_2 ) вахтовим методом в ТОВ “Самотлортранс”; 10.09.2012р. переведений на посаду водія автомобіля МАN ТGS 40.430, ТGА 40.410, вахтовим методом; 06.02.2014р. звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору; 26.03.2014р. прийнятий на посаду водія автомобіля МАN ТGS 40.430, ТGА 40.410, вахтовим методом роботи в ТОВ “Самотлортранс”; 05.02.2015р. звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору; 28.03.2015р. прийнятий на посаду водія автомобіля МАN ТGS 40.430, ТGА 40.410, 7 розряду, вахтовим методом роботи в ТОВ “Самотлортранс”; 11.05.2016р. звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.
ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991р. № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 заповнена відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Крім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Стосовно доводів апелянта про несплату страхових внесків суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
Одночасно із заявою про призначення пенсії від 01.09.2022р. ОСОБА_1 надав органу Пенсійного фонду України, крім трудової книжки, додатково документи про періоди роботи на території російської федерації:
- довідку ТзОВ “Самотлортранс” від 12.07.2016р. №310 про заробітну плату, яка враховується для обрахунку пенсії за період з серпня 2000 року - грудень 2004 року, яка містить відомості про те, що із заробітної плати проведено відрахування до Пенсійного фонду російської федерації 01.01.2004р. - 31.12.2007р., за решту років відрахування проводились до федерального бюджету ;
-довідку ТзОВ “Самотлортранс” від 12.07.2016р. №311 про заробітну плату, яка враховується для обрахунку пенсії за період з січня 2005 року - грудень 2009 року, яка містить відомості про те, що із заробітної плати проведено відрахування до Пенсійного фонду російської федерації 01.01.2004р. - 31.12.2007р., за решту років відрахування проводились до федерального бюджету;
-довідку ТзОВ “Самотлортранс” від 12.07.2016р. №312 про заробітну плату, яка враховується для обрахунку пенсії за період з січня 2010 року - грудень 2012 року, яка містить відомості про те, що із заробітної плати проведено відрахування до Пенсійного фонду російської федерації 01.01.2004р. - 31.12.2007р., за решту років відрахування проводились до федерального бюджету;
- довідку ТОВ “Самотлортранс” від 12.07.2016р. № 313 про заробітну плату, яка враховується для обрахунку пенсії за період з січня 2013 року - грудень 2015 року, яка містить відомості про те, що із заробітної плати проведено відрахування до Пенсійного фонду російської федерації 01.01.2004р. - 31.12.2007р., за решту років відрахування проводились до федерального бюджету;
-відомості форми 2-НДФ пенсійного фонду російської федерації про сплату податків ТзОВ “Самотлортранс” з доходів за січень-травень 2016 року.
Зважаючи на вищевикладені обставини, а також враховуючи записи в трудовій книжці НОМЕР_1 від 22.10.1979р. та довідки роботодавця, відомість форми 2-НДФ, колегія суддів зазначає, що вказані докази спростовують доводи апелянта про несплату страхових внесків у спірний період, а отже підтверджують факт офіційного працевлаштування позивача в періоди: 05.02.2000р. - 30.06.2000р., 01.07.2000р. - 31.03.2011р., 20.06.2011р. - 06.02.2014р., 26.03.2014р. - 05.02.2015р., 28.03.2015р. - 11.05.2016 та факт сплати роботодавцями ОСОБА_1 податків та обов'язкових платежів згідно законодавства російської федерації.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправної відмови пенсійного органу в зарахуванні до страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком, вищевказаних періодів його трудової діяльності в російській федерації, а саме: 01.01.2004р. - 31.03.2011р., 20.06.2011р. - 06.02.2014р., 26.03.2014р. 05.02.2015р., 28.03.2015р. - 11.05.2016р.
Стосовно покликань апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2022р. у справі № 300/3542/21, колегія суддів зазначає про таке.
Апелянт вважає, якщо пенсійний орган України не може звернутися до пенсійного органу російської федерації щодо перевірки фактів сплати страхових внесків страхувальником, то позивач, як застрахована особа, вправі самостійно звернутися до органів Пенсійного фонду російської федерації щодо отримання даних, які містяться в його індивідуальному особовому рахунку, а відповідь на таке звернення, в разі наявності відповідної інформації, що підтверджує сплату роботодавцем страхових внесків може бути підставою для призначення пенсії. До отримання такої інформації щодо підтвердження сплати страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації, в пенсійного органу немає підстав для призначення пенсії.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що ч.5 ст. 242 КАС України чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р., основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені даним Порядком, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018р. у справі № 559/484/17, від 07.11.2019р. у справі № 686/19477/16.
Отже, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що пенсійний орган не вчинив всіх передбачених, можливих, нормативно регламентованих заходів щодо перевірки трудової діяльності позивача.
Зважаючи на те, що пенсійний орган в оспорюваному рішенні, та апеляційній скарзі не вказав причини не врахування всього наявного трудового стажу ОСОБА_1 при обрахунку страхового стажу для призначення пенсії за віком, а тому наявні обґрунтовані підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області № 092850016249 від 07.09.2022р.
ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70).
ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014р. дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
ст.13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
ч.2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Встановлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Отже, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити останньому з 10.08.2022р. пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004р. - 31.03.2011р., 20.06.2011р. - 06.02.2014р., 26.03.2014р. - 05.02.2015р., 28.03.2015р. - 11.05.2016р.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 300/85/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 16.05.2023р.