Справа № 2-163
2010 р.
12 серпня 2010 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Должко С. Р., при секретарі Дігтяр О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зінькові справу за позовом Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, -
В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 3 666 грн. 31 коп., витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн., юридичних послуг в сумі 600 грн.
Судом встановлено, що між позивачем Зіньківським виробничим управлінням житлово-комунального господарства та відповідачем ОСОБА_2 12.03.2003 року було укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.
Представник позивача пояснила, що відповідно до п. 6. даного договору він складений на строк з 12.03.2003 р. по 12.03.2008 р.
Згідно з п. 5. даного договору, якщо ні одна зі сторін в строк за 30 днів до закінчення даного договору не заявила про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на 5 років.
Суд встановив, що жодна зі сторін до закінчення строку договору не заявила про наміри його розірвати чи переглянути.
У відповідності до п. 2.2.3. договору від 12.03.2003 року співвласник, а саме ОСОБА_2 не пізніше останнього дня поточного місяця зобов'язана вносити плату на рахунок власника будинку, а саме Зіньківського ВУЖКГ за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будинку, технічне обслуговування будинку відповідно загальної площі квартири, комунальні та інші послуги.
Оскільки ОСОБА_2 неналежно виконувала свої обов'язки по оплаті житлово-комунальних послуг утворилась заборгованість перед Зіньківським ВУЖКГ в сумі 3 666,31 грн.
Правовідносини у сфері надання населенню житлово-комунальних послуг регулюються спеціальними нормативними актами, а саме ст. 162 ЖК України, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», постановою КМУ № 630 від 21 липня 2005 року, постановою КМУ № 572 від 28 жовтня 1992 року.
За змістом наведених нормативних актів не укладання між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від сплати вартості житлово-комунальних послуг. Споживач звільняється від сплати послуг лише у разі їх фактичного неотримання.
Представник ОСОБА_2 не заперечує проти того, що відповідач як споживала так і споживає комунальні послуги в повному об'ємі, не сплачуючи за них.
Внаслідок чого утворилась заборгованість ОСОБА_2 за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 3 666 грн. 31 коп. станом на 01.02.2010 р. і борг продовжує зростати.
Відповідно до вказаних нормативних актів надання споживачеві житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі договору. Обов'язок з укладання договору на надання житлово-комунальних послуг покладається як на споживача, так і на виконавця цих послуг відповідно до ст. 16, ст. 19, ст. 20, ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно п.п. 3.1., 3.5., 3.8. ст. 20 вищевказаного закону споживач зобов'язаний: 1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; 5) оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; 8) дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщення або їх частини, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Судом встановлено що боржник не вносила плату за спожиті житлово-комунальні послуги чим перешкоджала законним правам співвласників на своєчасне та якісне отримання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до постанови КМУ № 572 від 08.10.1992 року «Про механізм впровадження ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» із змінами та доповненнями в ст. 2 даної Постанови говориться, «якщо в будинку приватизовано декілька квартир і їх власники не виявили бажання створити товариство (об'єднання) власників квартир, кожний власник квартири укладає з власником будинку договір про участь у витратах на утримання (обслуговування та ремонт) будинку та прибудинкової території. Договором визначається розмір щомісячних внесків власником квартири на розрахункових рахунок власника будинку на майбутні ремонти».
В статті 6 Постанови КМУ № 572 вказано: «розмір щорічних внесків власників квартир на ремонт будинку встановлюється власником будинку, угодою власників будинку і не повинен бути меншим за розмір витрат на ремонт будинків, встановлених для державного житлового фонду».
Представник відповідача заперечує проти вартісних показників тарифу на що представник позивача пояснила, що дане питання не є в компетенції підприємства, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» органи місцевого самоврядування: « - встановлюють ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; - затверджують норми споживання та якості житлово-комунальних послуг; - здійснюють контроль за їх дотриманням; - інформують населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам» .
Згідно з п. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/ тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Діючі тарифи з утримання будинків споруд та прибудинкової території сформовані згідно Постанови КМУ від 12 липня 2005 р. № 560, оприлюднені через засоби масової інформації та затверджені рішенням виконавчого комітету Зіньківської міської ради .
Суд дійшов висновку, що претензії ОСОБА_2 до Зіньківського ВУЖКГ до кількісних та вартісних показників тарифу безпідставні так як дані тарифи перевірені Державною Інспекцією з контролю за цінами в Полтавській області згідно Акту № 000158 від 13 травня 2009 р., Контрольно-ревізійним управління в Полтавській області Акт № 01-21/10 від 06.04.2010 р., Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту, Звіт від 17 серпня 2009 р.. Порушень при формуванні тарифів та їх приміненні не встановлено.
У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 20 та ст. 21 ЗУ «По житлово-комунальні послуги» споживач звільняється від сплати послуг лише в разі їх фактичного неотримання.
Відповідачу, ОСОБА_2, відповідно до копії опису відправленої кореспонденції, від 9.06.2009 року направлявся договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території Зіньківським ВУЖКГ, для заключення.
Суд встановив, що ОСОБА_2 споживала і продовжує споживати комунальні послуги в повному об'ємі, не сплачуючи за їх споживання. Документальних доказів неотримання комунальних послуг представник відповідача суду не надав. Таким чином суд дійшов висновку що між сторонами існують договірні та склалися фактичні правовідносини, в межах яких у ОСОБА_2 виник обов'язок щодо сплати вартості спожитих комунальних послуг.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виконання цивільних прав та обов'язків є юридичні факти.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частини в майні будинку.
П. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України «квартира як об'єкт права власності» визначено, що Власникам квартири у дво - або багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування; опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або в середині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
У ст. 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Власність дає не тільки права, а й відповідно до п. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України прямо вказано на те, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 2.1. ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Суд встановив, що позивач, а саме Зіньківське ВУЖКГ надавало відповідачу, а саме ОСОБА_2 житлово-комунальні послуги відповідної кількості та якості, які ОСОБА_2 споживала в повному об'ємі, але не сплачувала за них, посилаючись на те, що її не задовольняє вартість діючих тарифів і вона оплачуватиме житлово-комунальні послуги за своїми власними розрахунками та на свій розсуд.
Представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Зіньківське виробниче управління житлово-комунального господарства у липні 2007 року зверталося у Зіньківський районний суд про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 758,92 грн. ОСОБА_2 подала заву про скасування даного наказу так як вона заперечувала проти вимог стягувача, тим самим підтверджуючи факт того, що вона знає про свій борг перед ВУЖКГ за спожиті послуги.
25 липня 2007 р. судовий наказ був скасований. 06.08.2007 р. Зіньківське ВУЖКГ отримало повідомлення про скасування судового наказу, таким чином позивач дізнався про порушення свого права, а отже у позивача виникло право на позов із чого слідує, що початком перебігу строку позовної давності є 06.08.2007 р.
Виходячи із норм ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.
Позивач 06.08.2007 р дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, а отже 06.08.2007 р. виникло право на позов із чого слідує, що початком перебігу строку позовної давності є 06.08.2007 р.
Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Виходячи із норм ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов'язано його початок.
Згідно ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Із вищезазначеного слідує, що строк позовної давності для захисту порушеного права, який почався 06.08.2007 р. закінчується 06.08.2010 р.
Представник відповідача визнав що ОСОБА_2 є власницею приватизованої квартири, користується житлово-комунальними послугами в повній мірі, але її не задовольняє тариф та його складові. Жодних документальних доказів того, що Зіньківське ВУЖКГ не надавало їй житлово-комунальних послуг в повному об'ємі, на які він посилався в судовому засіданні, суду не надав.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» утримання приватних квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів власників згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків та прибудинкових територій.
Заслухавши позивача, відповідача та дослідивши матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦК України про розподіл судових витрат, стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 11, 316, 317, 319, 322, 509, 547 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 30, 60, 88, 212-221 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 3 666 грн 31 коп., витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, за юридичні послуги в сумі 600 грн. задовольнити повністю.
Стягти із ОСОБА_2, жительки АДРЕСА_1 на корить Зіньківського виробничого управління житлово-комунального господарства, яке розташоване в м. Зіньків вул. Дзержинського, 117 Полтавської області, розрахунковий рахунок № 2600813094 в ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805, код 03351585 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 3666,31 грн., витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн. та юридичних послуг в сумі 600 грн, а всього 4296,31 грн.
На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення, апеляційну скаргу може бути подано на протязі 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду С. Р. Должко