Справа № 697/894/23
№ пров. 2/697/352/2023
про відмову у відкритті провадження у справі
15.05.2023 р. м. Канів
Суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області Скирда Б.К., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори про скасування арешту, -
До Канівського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори про скасування арешту. Позивач просить зняти арешти з усього належного йому майна і заборону на його відчуження, яке йому належить за реєстраційними номерами обтяжень: №7227149, виданий на підставі постанови 362/14 від 20.05.2008, постанова видана Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві; №7343359, виданий на підставі постанови 781/19 від 03.06.2008, постанова видана Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві; №6108856, виданий на підставі постанови АВ 674890 від 20.11.2007 ВДВС Солом'янського РУЮ м. Києва, державний виконавець Саліженко М.В. Зобов'язати Дев'яту Київську державну нотаріальну контору та Дванадцяту Київську державної нотаріальну контору виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вищевказані номера реєстраційних обтяжень.
Перевіривши матеріали позовної заяви, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, на виконанні у Святошинському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-380 від 16.05.2008 виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 190730,00 грн. 13.07.2012 виконавче провадження завершено, виконавчий документ повернуто стягувачу згідно п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім цього, на виконанні у Солом'янському відділі державної виконавчої служби у місті Києві МЦУ МЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1247 від 20.07.2007 виданого приватним нотаріусом КМНО про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 137612,00 грн., шляхом стягнення на її користь майна, а саме: автомобіль марки TOYOTA PRADO 3.4, 1999 року випуску, р.н. НОМЕР_1 Під час виконання державним виконавцем було внесено запис про арешт реєстраційний № 6108856. 25.05.2008 виконавче провадження завершено, виконавчий документ повернуто.
З метою зняття арешту з майна позивач у січні 2023 року звернувся до відділів ДВС із заявою про зняття арешту з майна, однак отримав відмови, у зв'язку з відсутністю для цього підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Законодавець у частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з статтею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт може бути знятий за рішенням суду, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону України "Про виконавче провадження", в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття арешту з нього може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Тобто, у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить вказане майно. При цьому з матеріалів справи не вбачається існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім ОСОБА_1 , особи. Тобто посилання останнього у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки ним не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.
Натомість, варто зазначити про право ОСОБА_1 звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Оскільки позивач є боржником у виконавчих провадженнях, суд приходить висновку про те, що він не може пред'являти позов про скасування арешту майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України до суду, який видав виконавчий документ чи в порядку ст. 287 КАС України, зокрема, і у випадку, якщо виконавче провадження закінчено.
Такі висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) та у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року по справі №712/12136/18.
Зокрема, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Виходячи з вищевикладеного, оскільки позивач ОСОБА_1 є боржником у вищезазначених виконавчих провадженнях, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
З урахуванням наведеного, дані вимоги підлягають розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження, та роз'яснити право на звернення в порядку Розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права чи свободи, а також в порядку ст. 287 КАС України, зокрема, у випадку, якщо виконавче провадження закінчено.
Крім цього, згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до положень пункту 1 частини 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).
Суд звертає увагу позивача ОСОБА_1 на вищенаведені положення ЦПК України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами шляхом повторного подання до Канівського міськрайонного суду Черкаської області позовної заяви з одних і тих самих підстав та з одними й тими ж вимогами, оскільки вказані дії носять характер зловживання позивачем процесуальними правами, що суперечить завданню цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 4, 186, 258, 260, 261, 353 ЦПК України, суд, -
У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори про скасування арешту - відмовити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення в порядку Розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права чи свободи, а також в порядку ст. 287 КАС України, зокрема, у випадку, якщо виконавче провадження закінчено.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Б . К . Скирда