Справа № 562/2656/22
"16" травня 2023 р.
Здолбунівський районний суд Рівненської області
у складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,
секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У поданій 16 листопада 2022 року заяві представник позивача просить стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 17196,42 доларів США, що еквівалентно 628701 грн. 12 коп. та судові витрати по справі.
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 04 липня 2006 року між сторонами укладено договір №ROZ0GK00000700, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 87300 доларів США на термін до 01 липня 2021 року та зобов'язувався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитом в строки та порядку, встановлених договором. Відповідач взяті по договору зобов'язання не дотримався, а тому за позовом банку рішенням суду від 03 червня 2015 року стягнуто з позичальника заборгованість, у тому числі за простроченим тілом кредиту в сумі 75450,08 доларів США. На даний час боржником борг не погашено, а тому за період з 10 лютого 2015 року відповідач має сплатити 3% річних від простроченої суми.
У відзиві на позов відповідач просить застосувати до позовних вимог позовну давність, а також зазначає, що у період воєнного стану, який введений у країні з 24 лютого 2922 року позичальник звільняється від визначеної ст.625 ЦК України відповідальності, просить в задоволені позову відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача з доводами відповідача не погодився, мотивуючи тим, що кредитним договором визначено строк його дії до 01 липня 2021 року, а тому позивачем строки позовної давності не пропущено.
Письмових заперечень на викладені позивачем у відповіді на відзив відповідач не подавав.
Ухвалою суду від 27 квітня 2023 року вирішено розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття з поважних причин не надходило та відзиву на позов відповідач не подав. Згідно поданих заяв представник позивача позовні вимоги підтримує повністю, а відповідач позов не визнає, просять розглянути справу без їх участі.
З'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Установлено, що 04 липня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ROH0GF00000450, за яким останній отримав кредит у розмірі 75000 доларів США на термін до 01 липня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом тазобов'язувався здійснювати погашення кредиту згідно графіку погашення кредиту та відсотків за користування кредитом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно до ст.530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Створення заборгованості та порушення вимог правочину відповідно ст.1050,1054 України надало можливість позивачу вимагати дострокового повернення всієї суми.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 червня 2015 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 88526,13 доларів США, що еквівалентно 1234939,51 грн. та судові збір в розмірі 3654 грн.
Указаним судовим рішенням підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника ОСОБА_1 перед банком та його порушення, заборгованість якого за кредитним договором №ROZ0GK00000700 станом на 06 листопада 2014 року по тілу кредиту становила 75450,08 доларів США.
А відповідно до ч.4 ст.81 КПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст.625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16-ц вбачається, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України.
Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року в справі №916/190/18.
Таким чином, з ухваленням рішення від 03 червня 2015 року про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. А тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст.257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, однак доказів виконання зобов'язань за кредитним договором від 04 липня 2006 року відповідач не надав.
З правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року в справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року в справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року в справах № 905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року в справі № 924/312/18, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року в справі №127/15672/16-ц вбачається, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Крім того, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався та діє на даний час.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Отже, вказаний вище Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
З позовом про стягнення боргу позивач звернувся 16 листопада 2022 року, а наданий позивачем розрахунок заборгованості (3% річних за ч.2 ст.625 ЦК України) починаючи з 10 лютого 2015 року.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про сплив позовної давності за вимогами банку про стягнення 3% річних у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, лише за період з 10 лютого 2015 року по 15 листопада 2019 року.
У решті позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми за період з 16 листопада 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 5147,14 доларів США (75450,08х3%х46:365:100 + 75450,08х3%х366:366:100 + 75450,08х3%х419:365:100) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При постановлені рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 2822,56 грн. пропорційно розміру задоволених вимог (29,93%).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.258-273, 280-284, 351 - 355 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк” задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 3% річних від простроченої суми за кредитним договором №ROZ0GK00000700 від 04 липня 2006 року в сумі 5147 (п'ять тисяч сто сорок сім) доларів США 14 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2822 (дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 56 коп. судових витрат.
У решті вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: