Справа № 559/3105/22
Провадження № 1-в/559/25/2023
"11" травня 2023 р. м. Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника органу пробації ОСОБА_4 ,
розглянувши клопотання начальника Дубенського районного відділу філії Державної установи «Центр пробацїї» в Рівненській області ОСОБА_4 про вирішення питань пов'язаних з виконанням вироку суду відносно ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК України, -
До суду надійшло клопотання уповноваженого органу з питань пробації (УОзПП) вирішити питання, пов'язані з виконанням вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 31.01.2023, саме: вирішити протиріччя, що, за версією УОзПП, містить вирок суду в частині покладання на засудженого до покарання у виді громадських робіт за ст. 126-1 КК України ОСОБА_5 обов'язку пройти пробаційну програму. Клопотання обґрунтовано наступними доводами: 16.03.2023 до УОзПП надійшов на виконання вирок Дубенського міськрайонного суду від 31.01.2023 відносно ОСОБА_5 , де в резолютивній частині вироку при призначенні покарання у виді 240 (двохсот сорока) годин громадських робіт було застосовано обмежувальні заходи згідно ст.91-1 КК України терміном на 2 (два) місяці, поклавши на нього обов'язок проходження пробаційної програми. Порядок здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 №272/5, визначає, що обов'язок «виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою» може бути покладено лише на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відповідно ч. 1 ст.6 Закону України «Про пробацію» завданнями пробації є, зокрема, виконання певних видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та реалізація пробаційних програм відносно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Такі покарання як штраф (ст.53 КК України) та громадські роботи (ст.56 КК України) належить до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Водночас, їх призначення не передбачає покладання на засуджених осіб обов'язків, визначених ст.76 КК України. УОзПП повідомляє суду, що покладання обов'язку пройти пробаційну програму також закріплено в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, ч.10 ст. 28 якого передбачено, що у разі притягнення кривдника до кримінальної відповідальності судом на нього може бути покладено обов'язок пройти пробаційну програму відповідно до пункту 4 частини другої статті 76 КК України, тобто як обов'язок, покладений на особу звільнену від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
В судовому засіданні представник УОзПП підтримує клопотання і пояснює, що відомчий наказ і профільний закон не передбачає програму пробації до осіб, що не звільненні за ст. 75 КК України і навіть якщо будуть виконувати програму пробації, а особа ухилятиметься, то не мають заходів реагування на такий випадок. Просить: спочатку виправити описку в вироку, потім роз'яснити як виконати вирок, а зрештою просить роз'яснити чи покладено вироком обов'язок на засудженого ОСОБА_5 пройти програму пробації і чи дійсно її виконувати по ст. 76 КК України?
Прокурор в судовому засіданні звертає увагу, що суд може покласти обов'язок на засудженого за ч.2 ст. 76 КК України із заборонами за ст. 91-1 КК України, а п.5 ст. 91-1 КК України передбачає такий обмежувальний захід як пробаційна програма, контроль за виконанням якої покладається саме на УОзПП. У вироку написано все правильно, дослівно з норми КК України, тому описки немає, протиріч не існує, про обов'язок ОСОБА_5 і хто має контролювати його виконання зазначено в резолютивній частині. Вирок треба добросовісно виконувати. Просить відмовити в задоволенні клопотання.
Належно повідомлений засуджений ОСОБА_5 до суду не з'явився без пояснення причин, що не перешкоджає судовому розгляду згідно ч.5 ст. 539 КПК України.
Заслухавши учасників, дослідивши докази, суд робить висновок, що клопотання УОзПП безпідставне і задоволенню не підлягає.
Перш за все, суд зауважує, що описок в призначенні покарання і застосування обмежувального заходу згідно п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України вирок суду, яким 31.01.2023 засуджено ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК України, не містить. Суд дослівно вказав відповідні норми кримінального закону, вирішивши призначити остаточне покарання саме в виді 240 год. громадських робіт, як про це і просив прокурор, що підтримував публічне обвинувачення, а також додатково застосував обмежувальний захід в виді обов'язку пройти саме пробаційну програму, а не програму для кривдників, а контроль поклав на правильний орган згідно буквального значення ч.4 ст. 91-1 КК України. Пояснюється це українськими реаліями загалом і конкретним випадком, зокрема. Відповідальним за те, щоб дійсно людина була направлена і пройшла програму для кривдників є територіальна громада, але, враховуючи масштабність домашнього насильства як дрібного адміністративного правопорушення, суду відомо, що не скрізь в територіальних громадах є відповідні спеціалісти навіть для допомоги дрібним правопорушникам. А от щодо пробаційної програми, то контролює її виконання засудженим УОзПП, де точно наявні фахівці, які мають досвід роботи із засудженими, це орган спеціально створений державою, щоб забезпечувати і виконання вироків суду. Як і контроль за виконанням засудженим покарання в виді громадських робіт здійснює теж УОзПП. В цьому конкретному випадку, враховуючи особу ОСОБА_5 , його життєві обставини, характер правопорушення, міру покарання, суд розумів, що для належного впливу на засудженого і досягнення мети ч.2 ст. 50 КК України, що полягає не лише в покаранні, а й виправленні засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим, необхідно контроль одного органу як за виконанням громадських робіт, так і за пробаційною програмою, що саме там є фахівець і в комплексі це допоможе досягти мети покарання. Сторони погодились із вироком суду. Судове рішення набрало законної сили 03.03.2023. Проте, вирок не виконується в частині обов'язку ОСОБА_5 бути направленим на проходження пробаційної програми.
По-друге, безпосередньо вирок не містить протиріч, що виникли при його виконанні і які би необхідно було вирішувати в розумінні п.14 ч.1 ст. 537 КПК України. Є невиконання вироку суду в частині внаслідок неправильного трактування чинного законодавства УОзПП. УОзПП навіть не намагався проконтролювати виконання ОСОБА_5 обов'язку щодо пробаційної програми, пояснюючи це відсутністю "важелів впливу" на особу в випадку ухилення, що є абсолютно нелогічним і суперечить положенням КК України. Очевидно, що ухилення від виконання пробаційної програми неможливо в принципі, якщо її не почати. Крім того, за умисне невиконання вироку суду, що набрав законної сили, або перешкоджання його виконанню, в тому числі службовою особою, передбачена кримінальна відповідальність ст. 382 КК України. Більше того, ст. 390-1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 цього Кодексу. Враховуючи, що ст. 390-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання обмежувального заходу, в тому числі за п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України, а контроль за поведінкою засудженого, до якого застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого і згідно ч. 4 ст. 91-1 КК України, і згідно вироку суду від 31.01.2023, то більшого «важелю впливу» в випадку невиконання засудженим програми пробації як застосованого обмежувального заходу, - не існує.
УОзПП правильно посилається на правовий порядок, що діє в Україні згідно ст. 19 Конституції України. Проте, суд з сумом констатує, що очевидно неправильним є поняття сили дії нормативно-правових актів, і відсутнє розуміння, що таке загальна та спеціальна норми, а це є частиною теоретичною підготовки правників.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Законодавство України про кримінальну відповідальність визначено ст. 3 КК України, яку суд наводить тут дослівно:
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
3. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
6. Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Також суд повністю цитує нижче ст. 76 КК України, що передбачає:
1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
2. На осіб, засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов'язки та заборони, передбачені ст. 91-1 цього Кодексу
3. На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти такі обов'язки:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
3) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);
4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;
5) пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб;
6) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.
Суд звертає увагу на формулювання, що вжив законодавець в ст. 76 КК України: в ч.1 та ч.3 - «У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням» та «На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням» відповідно, тобто на всіх засуджених, яких суд звільняє від виконання покарання з випробуванням, незалежно від характеру кримінального правопорушення, тож це загальна норма. Проте в ч.2 ст. 76 КК України законодавець вжив інше формулювання: «На осіб, засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов'язки та заборони, передбачені ст. 91-1 цього Кодексу», тобто, це бланкетна норма, що відсилає до спеціальної ст. 91-1 і застосовується лише до засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством.
Тобто, це випадок, що мав місце і згідно вироку від 31.01.2023, яким засуджено ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК України за вчинення домашнього насильства.
Згідно спеціальної норми ст. 91-1 КК України :
1. В інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.
2. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку.
3. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
4. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини.
Отже, обмежувальний захід згідно ч.1 ст. 91-1 КК України може бути застосований судом до особи: 1) і одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (що узгоджується з ч.2 ст. 76 КК України, 2) і зі звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання (що узгоджується з ч.1. 3 ст. 76 КК України). А п.5 ч.1 ст. 91 КК України надає суду право обирати направити засудженого для проходження програми для кривдників або пробаційної програми, тобто це дискреція суду і будь-який варіант вирішення є законним. Обмежувальний захід має бути строковим (ч.3 ст. 91-1 КК України), а контроль здійснює УОзПП чи командир військової частини, якщо засуджений військовослужбовець (ч.4 ст. 91-1 КК України, тобто як і в випадку з наглядом за ч.4 ст. 76 КК України).
І суд поклав на ОСОБА_5 обов'язок (згідно ч.2 ст. 76 КК України «суд може покласти обв'язки»), застосувавши обмежувальні заходи згідно ст. 91-1 КК України терміном на 2 (два) місяці, в тому числі, «- направити для проходження пробаційної програми» (п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України); «контроль за поведінкою засудженого ОСОБА_5 , до якого застосовано обмежувальні заходи, згідно ч.4 ст. 91-1 КК України здійснювати органу пробації за місцем проживання засудженого». Вирок набрав законної сили.
В резолютивній частині вироку прямо вказано на обов'язок ОСОБА_5 пройти програму пробації. Тому відповідь на питання чи є необхідність пройти програму пробації покладеним на засудженого обов'язком - ствердна, і міститься безпосередньо в резолютивній частині вироку в формулюваннях, застосованих законодавцем у вищезазначених нормах КК України, а тому роз'яснень не потребує.
Також суд звертає увагу УОзПП на профільний Закону України «Про пробацію», зокрема на ст. 6, що визначає :
1. Завданнями пробації є:
підготовка досудових доповідей щодо обвинувачених;
здійснення нагляду за засудженими до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, особами, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт, особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей віком до трьох років;
виконання певних видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів;
реалізація пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;
проведення соціально-виховної роботи із засудженими;
здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;
реалізація інших заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.
Навіть за вищезазначеною ст. 6 Закону визначено не лише завдання «реалізація пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням», що відповідає загальному правилу (за ч.3 ст. 76 КК України), а й «реалізація інших заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень», що відповідає спеціальному правилу (ч.2 ст. 76 КК України) застосування обмежувальних заходів згідно ст. 91-1 КК України. Згідно ч.1 ст. 5 Закону пробація ґрунтується, зокрема, і на принципі невідворотності виконання покарань. Тобто, згідно системного аналізу вищезазначених положень ст. 8, 19, 129-1 Конституції України, ст. 3, 76, 91-1, 382, 390-1 Кримінального кодексу України, ст. 5, 6 Закону України «Про пробацію», перешкод для виконання вироку суду від 30.01.2023 немає, а УОзПП має необхідні повноваження.
Отже, суд наголошує: згідно прямої норми Конституції України вирок суду має бути виконано, при цьому кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом України, а решта законодавства в цій сфері має відповідати йому, а не навпаки. Вирок базується на положеннях Кримінального кодексу України, в тому числі спеціальній нормі саме для домашнього насильства, а не на положеннях відомчого наказу. Держава, в особі уповноваженого спеціально створеного державного органу, має обов'язок виконати вирок суду, що набрав законної сили. При цьому, посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, що суперечить КК України, чи закон, що не становить законодавства про кримінальну відповідальність, не заслуговує на увагу. Відповідний державний орган, згідно ієрархії управління, здатен змінити і відомчий наказ, і організувати виконання рішення суду, адже саме для цього система пробації і була створена, для чого має завдання, фахівців та матеріально-технічну базу. Як правильно зауважив прокурор і з чим погоджується суд: вирок треба добросовісно виконувати.
Враховуючи все вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні безпідставного клопотання УОзПП.
На підставі викладеного, керуючись ст. 537-539 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання начальника Дубенського районного відділу філії Державної установи «Центр пробацїї» в Рівненській області ОСОБА_4 про вирішення питань пов'язаних з виконанням вироку суду, - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом 7 днів з дня її оголошення до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд.
Повний текст виготовлено 12.05.2023.
Суддя ОСОБА_1