Україна
провадження № 2/361/376/23, cправа № 361/2232/21
20.04.2023
«20» квітня 2023 року м.Бровари Київської області
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Василишина В.О.,
за участю секретаря судових засідань - Степанюк А.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Усенко Микола Миколайович,
представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сімутін Роман Вікторович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати житловий будинок, загальною площею 88,2 кв.м, та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «SKODA», модель «Oktavia», 2000 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 88,2 кв.м, та земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину автомобіля марки «SKODA», модель «Oktavia», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію за 1/2 частку вищевказаного автомобіля у розмірі - 60 000 грн. 00 коп., а також стягнути понесені судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначається, що 23 жовтня 2004 року Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 681, зареєстровано шлюб між сторонами.
Від спільного подружнього життя у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 29 жовтня 2020 року подружні стосунки між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться.
За період перебування у шлюбі подружжям придбано наступне майно: житловий будинок, загальною площею 88,2 кв.м, земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «SKODA», модель «Oktavia», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Далі зазначається, що спірний будинок був отриманий матір'ю відповідача у спадок, після чого подарований своїм двом синам по 1/2 частці кожному. Старий будинок побудований з дерева та обкладений цеглою. За умовами договору дарування відповідачу у власність відійшло дві житлові кімнати, площею 8,3 кв.м та 12,5 кв.м, інші кімнати відійшли у власність його рідного брата.
Після набуття у власність частини нерухомого майна у період з 2007 по 2010 роки позивач та відповідач за допомогою батьків побудували прибудови до вищевказаних кімнат, а саме кімнати, площею 37,5 кв.м, 17,4 кв.м, 5,3 кв.м, 1,8 кв.м, 7,7 кв.м, та мансардний поверх, замінили повністю підлогу у всій частині будинку, вікна, двері, стіни, повністю зроблений дах, проведено нові комунікації, також збудовано новий гараж для автомобіля.
27 серпня 2019 році між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю.
Наразі вартість житлового будинку складає 700 000 грн. 00 коп. вартість автомобіля становить - 120 000 грн. 00 коп. З підстав поділу майна подружжя позивач звернулася до суду.
Ухвалою суду від 06 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 14 червня 2021 року витребувано у комунальному підприємстві Київської обласної ради «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації» належним чином завірену копію технічної документації на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
12 серпня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
21 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду додаткові пояснення до справи.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення аналогічні фабулі позовної заяви. Додав, що вартість автомобіля у розмірі - 120 000 грн. 00 коп., визначена виходячи з аналізу інтернет видання «Авто Ріа».
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснили, що земельна ділянка, площею 0,750 га, належала матері відповідача, ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 660557. 05 листопада 2010 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування передала у власність відповідача вказану земельну ділянку.
Згідно з договором дарування від 05 листопада 2010 року відповідач набув у власність частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно з даними експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку від 27 квітня 2010 року, площа житлового будинку становить 88,2 кв.м. Після підписання договору поділу житлового будинку площа будинку також становить 88,2 кв.м, таким чином площа житлового будинку після реконструкції не змінилася. Участі у реконструкції житлового будинку та проведенні ремонтних робіт ні позивач, ні відповідач не приймали, всі матеріальні витрати несла мати відповідача ОСОБА_7 . Здійснена реконструкція не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Спірний транспортний засіб був придбаний у кредит, виплата значної суми кредиту відбулася завдяки матеріальній допомозі матері відповідача. Просять у позові відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення відповідача та його представника, покази свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
З копії свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 23 жовтня 2004 року, про що Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис № 681. Прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_9 , дружини - ОСОБА_9 .
Від спільного подружнього життя у сторін народився син, ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 березня 2021 року право власності на житловий будинок, загальною площею 88,2 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю від 27 серпня 2019 року, посвідченого Броварською районною державною нотаріальною конторою Київської області, зареєстрований у реєстрі № 2-2522, зареєстровано за ОСОБА_2 , розмір частки 1/1, форма власності приватна.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Броварським РЕВ ДАІ при УДАІ ГУМВС України в Київській області, 14 квітня 2010 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки «SKODA», модель «Oktavia», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Заявляючи вимогу про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку й земельну ділянку, позивач посилається на ті обставини, що у період шлюбу з відповідачем здійснено прибудови житлових кімнат до будинку, мансардного поверху, замінено підлогу у всій частині будинку, проведено нові комунікації та дах.
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на ті обставини, земельна ділянка та житловий будинок є його особистою власністю, оскільки набуті на підставі договорів дарування, загальна площа будинку з часу його дарування та до моменту поділу не змінилася, реконструкція будинку проведена за рахунок коштів його матері ОСОБА_7 .
З матеріалів справи вбачається, що 01 квітня 2010 року, ОСОБА_7 видано державний акт серії ЯК № 660557 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0750 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу
Попович Л.С., зареєстрованого у реєстрі № 2886, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0750 га, кадастровий номер: 3221289501:01:028:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстрований у Книзі записів Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області за № 03 від 18 лютого 2011 року, зареєстрований у погосподарській книзі № 2 особовий рахунок № НОМЕР_3 .
Згідно з договором від 05 листопада 2010 року, посвідченого приватний нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Попович Л.С., зареєстрованого у реєстрі № 2882, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель під номером АДРЕСА_1 . Зі змісту договору вбачається, що житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, позначений на плані літерою «А-1», 1948 року побудови, має 55 % зносу, розмір житлової площі становить 89,6 кв.м, загальною площа становить 171,4 кв.м, з надвірними будівлями: сарай «Б», погріб «Б», сарай «Г», сарай «Д», колодязь «К», огорожа «N». Згідно з рішеннями виконкому Шевченківської сільської ради від
30 травня 2002 року № 24 та від 28 травня 2004 року № 21 дозволено добудову житлової прибудови, веранди, будівництво гаража, добудови веранди та тамбура.
Відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану від 27 квітня 2010 року (до укладення договору дарування) житловий будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир, загальна площа по будинку становить 171,4 кв.м, житлова - 89,6 кв.м, загальна площа квартири АДРЕСА_2 становить 88,2 кв.м, житлова - 56 кв.м, кількість житлових кімнат - 3, загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить
83,2 кв.м, житлова - 33,6 кв.м. Квартира № 1 у вказаному будинку містить наступні приміщення: 1-І веранда, площею 7,7 кв.м, 1-1 вітальня, площею 35,2 кв.м, туалет 1-2, площею 1,8 кв.м, 1-3 санвузол, площею 5,3 кв.м, 1-4 кухня, площею 17,4 кв.м, 1-5 житлова, площею 12,5 кв.м, 1-6 житлова, площею 8,3 кв.м.
27 серпня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю, посвідчений державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Куценком Є.О., зареєстрований у реєстрі № 2-2522, за яким співвласники домовляються про поділ в натурі між собою житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею
244,5 кв.м, житловою площею 141,4 кв.м.
Відповідно до пункту 2 вказаного договору житловий будинок належить співвласникам на праві спільної часткової власності: ОСОБА_4 частка на підставі договору дарування, посвідченого Броварською районною державною нотаріальною конторою 20 травня 1992 року за реєстровим номером № 1-3315, ОСОБА_2 частка на підставі договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Попович Л.С. 05 листопада 2010 року за реєстровим № 2882.
Пунктом 3 договору визначено, що за домовленістю співвласників у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2 знаходяться: 1-І веранда, площею 7,7 кв.м, 1-1- вітальня, площею 35,2 кв.м, 1-2 кухня, площею 17,4 кв.м, 1-3 санвузол, площею 1,8 кв.м, 1-4 санвузол, площею 5,3 кв.м, 1-5 кімната, площею 8,3 кв.м, 1-6 - кімната, площею 12,5 кв.м та господарські будівля та споруди: гараж «Д», споруди - № 1-2.
Згідно з пунктом 5 за домовленістю співвласників, а також згідно з висновком, виданим 12 серпня 2019 року за № 17/1/19, ТОВ «Укрінвентарексперт» щодо технічної можливості поділу в натурі об'єкта нерухомого майна, житловий будинок позначений на плані літерою «А-1», загальною площею 88,2 кв.м, житловою площею 56,0 кв.м, а саме приміщення 1-І веранда, площею 7,7 кв.м, 1-1- вітальня, площею 35,2 кв.м, 1-2 кухня, площею 17,4 кв.м, 1-3 санвузол, площею 1,8 кв.м, 1-4 санвузол, площею 5,3 кв.м, 1-5 кімната, площею 8,3 кв.м, 1-6 - кімната, площею 12,5 кв.м та господарські будівля та споруди: гараж «Д», споруди - № 1-2, які утворюють новий один цілий об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору від 27 серпня 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , мати відповідача, показала, що спірний будинок будувала особисто вона, у подальшому подарувала його сину. Для здійснення будівництва брала кредити та сама їх погашала. ОСОБА_2 допомагав їй у будівництві власним трудом, так як коштів не мав. У 1998 році вона почала здійснювати добудову та реконструкцію будинку. Відповідач спільно з сім'єю переїхав до будинку у 2010-2011 роках, коли вже все було побудовано. Позивач участі у будівництві не приймала.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У частині сьомій вказаної статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України).
Отже, за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому змісті статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Таким чином, як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя,
ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України мала б довести, що збільшення вартості спірного майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При розгляді даної справи по суті встановлено, що на підставі договору дарування від
05 листопада 2010 ОСОБА_2 набув право власності на 1/2 частину житлового будинку
АДРЕСА_1 . На момент набуття права власності на частину житлового будинку загальна площа (набутої частини) становила 88,2 кв.м, житлова - 56 кв.м, склад приміщень: 1-І веранда, площею 7,7 кв.м, 1-1 вітальня, площею 35,2 кв.м, туалет 1-2, площею 1,8 кв.м, 1-3 санвузол, площею 5,3 кв.м, 1-4 кухня, площею 17,4 кв.м, 1-5 житлова, площею 12,5 кв.м, 1-6 житлова, площею 8,3 кв.м. На час укладення договору про поділ житлового будинку від 27 серпня 2019 року загальна площа 1/2 частини житлового будинку ОСОБА_2 становила 88,2 кв.м, житлова - 56,0 кв.м. Відповідно до пункту 3 договору дарування від 05 листопада 2010 року вартість 1/2 частини житлового будинку становила 197 648 грн. 50 коп., що в еквіваленті на долари США на той час становило понад 25 000 доларів США. Позивач ОСОБА_1 доказів щодо вартості будинку станом на момент його поділу до суду не надала, її посилання на істотне збільшення вартості майна є голослівним. При розгляді даної справи по суті позивачем не доведено понесення нею грошових чи трудових затрат при здійсненні реконструкції будинку, а також наявності у неї будь-якого доходу, що би міг бути використаний для істотного збільшення вартості спірного майна. У даному випадку, сам факт перебування у шлюбі не є підставою для визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З витребуваної інвентаризаційної справи вбачається, що фундамент будинку бетонний, стіни обкладені цеглою, перегородки з піноблоку, підлога бетонна, вікна металопластикові, дах двосхилий, опалення водяне, будинок має електропостачання, газопостачання, водопостачання та каналізацію. Вказані обставини підтверджені оціночним актом від 27 квітня 2010 року, рік житлової прибудови значиться 2004.
Таким чином, стороною позивача не доведено збільшення вартості спірного нерухомого майна у період перебування у шлюбі, а також тих обставин, що збільшення вартості відбулося саме за рахунок внесення нею її власних коштів у значному розмірі чи власних трудових затрат та що саме її внесок є, у розумінні статті 62 СК України, суттєвим для можливості визнання спірного нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При розгляді даної справи по суті позивач клопотання щодо призначення експертизи на предмет дослідження вартості майна внаслідок добудов, прибудов, перепланувань, спрямованих на поліпшення житла та збільшення його вартості, а також часу виконання будівельних робіт, не заявляла. Судом враховується, що ОСОБА_2 набув право власності на частину будинку та земельну ділянку, на якій він розміщений на підставі договору дарування, отже майно набуте на підставі договорів дарування є його особистою власністю відповідно до статті 57 СК України.
З огляду на викладене вимоги у цій частині є недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за
частку автомобіля, то суд керується наступним.
Транспортний засіб є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та відповідно підлягає поділу. Заперечення наведені відповідачем щодо придбання вказаного рухомого майна за рахунок кредитних коштів та погашення значної частини зобов'язань його матір'ю, не змінюють режиму спільної сумісної власності щодо нього. З матеріалів справи вбачається, що
22 березня 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1668, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі - 105 000 грн. 00 коп. Кредит надається на 10 років з терміном остаточного погашення не пізніше 22 березня 2020 року. Цільове призначення кредитних коштів у договорі не вказано. На дату остаточного погашення кредиту, визначену у договорі сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Доказів щодо непогашення кредиту та наявності невиконаних зобов'язань відповідачем до суду не надано.
При розгляді даної справи по суті жодна зі сторін не надала суду належних та допустимих доказів дійсної вартості спірного транспортного засобу, вартість рухомого майна не була погоджена сторонами у судовому засіданні. З огляду на ці обставини, суд вважає за доцільне визнати спірний транспортний засіб об'єктом права спільної сумісної власності та визначити 1/2 частку ОСОБА_1 у цьому автомобілі.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнена на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір пропоційно розміру задоволених вимог. Станом на 2021 рік ставка судового збору за даною вимогою становила - 908 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області
Позов - задовольнити частково.
Визнати автомобіль марки «SKODA», модель «Oktavia», тип «легковий універсал» (номер шасі (кузова, рами): VIN НОМЕР_4 , 2000 року випуску), реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначити частки в автомобілі марки «SKODA», модель «Oktavia», тип «легковий універсал» (номер шасі (кузова, рами): VIN НОМЕР_4 , 2000 року випуску), реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 в розмірі - частини й ОСОБА_1 в розмірі - частини цього рухомого майна.
З визначенням часток в автомобілі марки «SKODA», модель «Oktavia», тип «легковий універсал» (номер шасі (кузова, рами): VIN НОМЕР_4 , 2000 року випуску), реєстраційний номер НОМЕР_1 , цей транспортний засіб належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на корись держави судовий збір у розмірі - 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 );
відповідач - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.О.Василишин