Справа № 357/3254/23
1-кп/357/728/23
03.05.2023 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5 в приміщенні Білоцерківського міськрайоного суду Київської області кримінальне провадження № 220221011110000293, яке надійшло з Київської обласної прокуратури з обвинувальним актом за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, тобто у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Києва, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, за наступних обставин.
Встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями -№2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов'язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
-застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили ісриторії іншої держави або її частини;
-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
-напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва, серпня 1975 року, який був підписаний СРСР. правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР. правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація. Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов'язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не
........ . використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов'язалися виступати проти будь- яких дій. що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-13Р та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
У зв'язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року № 573/2022 передбачено, що з 05 години 30 хвилин 23 серпня
2022 року в Україні продовжено дію воєнного стану строком на 90 діб до 21 листопада 2022 року. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 58/2023 від 06.02.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Так, у громадянина України ОСОБА_4 при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься публічне виправдовування і визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини її території і глорифікації її учасників.
На виконання свого умислу ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, зареєстрував обліковий запис у соціальній мережі «Вконтакте» (ресурс заблокований у зв'язку з набуттям чинності Указу Президента України № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на ім'я « ОСОБА_5 » за посиланнями https://vk.com/id697210836.
В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 об 13 год. 41 хв. в соціальній мережі «Вконтакте», ОСОБА_4 діючи умисно, за допомогою облікового запису ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я « ОСОБА_5 », перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_2 . розмістив посилання на відеозапис за лінком https://plainnews.ru/video-39676026із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », тривалістю 01 год. 02 хв. 58 сек., чим поширив вказані матеріали, надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
Відповідно до висновку експерта КНДІСЕ МЮ України № 25746/22-39 від 07.11.2022 року, у текстовому матеріали, відповідно до протоколу огляду від 18.08.2022, міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснюють збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 436-2 КК України.
ОСОБА_4 в судовому засіданні вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України визнав. Розкаявся та пояснив, що дійсно в зазначені в обвинувальному акті час, місце та при зазначених обставинах поширював інформацію щодо виправдовування агресії російської федерації. Також пояснив, що не міг одумати, що діє неправильно і порушує закон, але зараз розуміє злочинність своїх дій.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України інші докази кримінального провадження судом не досліджувались. Суд визнав недоцільним дослідження інших доказів, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні не оспорював факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України при вищезазначених обставинах.
Учасники судового провадження проти цього не заперечували. Фактичні обставини справи є доведеними, суд вважає їх доведеними та визнає недоцільним дослідження інших доказів відносно фактичних обставин, які ніким не оспорюються. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість, мотиви,розмір заподіяної шкодиа також інші обставини провадження, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються. Судом з'ясовано, чи правильно учасники судового провадження розуміють зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого, суд вважає, що органами досудового розслідування правильно кваліфіковані його дії, оскільки ОСОБА_4 вчинив поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.436-2 КК України і такі його дії, правильно кваліфіковані за ч.2 ст.436-2 КК України, тому він повинен нести відповідальність за вказаною статтею.
При призначенні покарання обвинуваченому суд виходить із загальних принципів призначення покарання, що передбачені ст.65 КК України. Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність пом'якшуючих покарання обставин.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.436-2 КК України є нетяжким злочином.
ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Згідно абзацу 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній. Виправлення ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе, та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі, окремих осіб).
Пом'якшуючою покарання обставиною є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушен, наявність ряду тяжких захворювань.
Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Суд приймає до уваги сукупність вищеперелічених обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. При цьому суд врахувує також особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання.
Відповідно до ч.2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив некорисливий злочини та який згідно з розділом ХХ КК України відносяться до кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правпорядку. Тому відсутні правові підстави для застосування конфіскації майна.
У межах даного кримінального провадження проведено судову експертизу Київським науково-досліднимо інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України( вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ) № 25746/22-39 від 07.11.2022 року вартість проведення якої становить 15 667,91 грн., яка у відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України, підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 в повному обсязі.
Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. ст. 373, 468-470, 472-476 КПК України, ст.ст. ч.1 ст. 70, 75, 76, ч. 2 ст 436-2 КК України, суд,-
Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 436-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки без конфіскації майна;
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, із встановленням іспитового строку 2 (два) роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України , а саме:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
4) виконувати пробаційні програми.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення судової експертизи (висновок експерта № 25746/22-39 від 07.11.2022 року - 15667,91 грн..
Цивільного позову по кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ч.2 ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам процесу.
Суддя: Олександр ШОВКОПЛЯС