вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"04" травня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/6/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури (вул. Демократична, 32, Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області (вул. Незалежності, 15, Рокитне, Рокитнівський район, Рівненська область, 34200, код ЄДРПОУ 04387421) до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг "Полісся" (вул. Соборна, 15, Рокитне, Сарненський район, Рівненська область, 34200, код ЄДРПОУ 03061736) до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Борейко Миколи Яковича ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування в частині рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району № 204 від 10.11.2003, визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути майно у комунальну власність
у судове засідання з'явилися представники:
- від прокуратури: Котяй І.В.;
- від позивача: Гвоздецька О.В,
- від відповідача-1: Вотава І.Л;
- відповідач-2: не з'явився.
02.01.2023 на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області надійшов позов до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг "Полісся" (відповідач-1, ТОВ фірма побутових послуг "Полісся") до Фізичної особи-підприємця Борейко Миколи Яковича (відповідач-2, ФОП Борейко М.Я.), у якому прокурор просить суд:
- поновити пропущений строк на звернення з позовом;
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району № 204 від 10.11.2003 "Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуду, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15" в частині оформлення права колективної власності відповідача-1 на протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв. м., що знаходиться в будівлі будинку побуду, що розташована за адресою: вул. Соборна, 15, смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області;
- визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 7 від 04.01.2022, укладений між відповідачами-1 та -2;
- зобов'язати відповідача-2 повернути у власність територіальної громади протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв. м., що розташоване за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області.
Ухвалою від 05.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/6/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 31.01.2023.
Ухвалою від 31.01.2023, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2023, відмовлено у задоволенні клопотання прокуратури, викладеного у позовній заяві, про поновлення пропущеного строку (позовної давності) на звернення з позовом.
31.01.2023 від відповідача-1 надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відзиву.
Ухвалою від 31.01.2023 заяву ТОВ фірма побутових послуг "Полісся" про продовження процесуального строку на подання відзиву - задоволено. Постановлено продовжити відповідачу-1 процесуальний строк на подання відзиву - до 14.02.2023. Відкладено підготовче засідання на 21.02.2023.
16.02.2023 на поштову адресу суду від ТОВ фірма побутових послуг "Полісся" надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог. Як вбачається із відмітки відділення поштового зв'язку на конверті, відзив направлено до суду 13.02.2023, тобто в межах процесуального строку встановленого судом. У відзиві відповідач-1 просить суд застосувати строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 21.02.2023 продовжено за ініціативою суду процесуальний строк підготовчого провадження на 30 днів - до 05.04.2023. Відкладено підготовче засідання на 07.03.2023.
23.02.2023 від Сарненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.
07.03.2023 від Рівненської обласної прокуратури надійшло клопотання про витребування від Сарненської районної державної адміністрації доказу - облікової картки протирадіаційного укриття № 66765, що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району.
Ухвалою від 07.03.2023 залишено без задоволення клопотання Рівненської обласної прокуратури про витребування від Сарненської районної державної адміністрації доказу - облікової картки протирадіаційного укриття № 66765, що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району. Відкладено підготовче засідання на 21.03.2023.
07.03.2023 від ТОВ фірма побутових послуг "Полісся" надійшли заперечення на відповідь на відзив.
15.03.2023 від Сарненської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення.
Ухвалою від 21.03.2023 відкладено підготовче засідання на 28.03.2023.
Ухвалою від 28.03.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/6/23. Призначено справу № 918/6/23 до судового розгляду по суті на 04.04.2023. Встановлено сторонам процесуальний строк для подання доказів та письмових пояснень - до початку судового засідання 04.04.2023.
28.03.2023 від Рівненської обласної прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
Ухвалою від 04.04.2023 відкладено розгляд справи на 18.04.2023.
Ухвалою від 18.04.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті на 04.05.2023.
04.05.2023 від відповідача-1 надійшов документ під назвою "судові дебати".
04.05.2023 судом встановлено, що відповідач-2 у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення даного засідання, причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи на норму ч. 1 ст. 202 ГПК України, враховуючи що явка представників учасників справи у судове, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника відповідача-2.
Стислий виклад позиції прокуратури, викладеної у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач-1 з 27.02.2004 є власником нерухомого майна - будівлі будинку побуту (реєстраційний номер об'єкта 4531122), яке розташоване за адресою: Рівненська область, Сарненський район, смт Рокитне, вул. Соборна 15, загальна площа якого на переконання прокурора становить 275 кв.м.
Разом з тим, як стверджує прокуратура, за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 66765 загальною площею 33 кв.м.), форма власності - приватна. Про наявність в приміщенні підвалу будинку побуту захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить облікова картка, паспорт сховища № 66765 від 17.10.2000 та інформація Рокитнівської селищної ради.
Сарненською окружною прокуратурою в інтересах Рокитнівської селищної ради оскаржується рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради № 204 від 10.11.2003 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15».
Підставою для оскарження вищевказаного рішення прокуратура вказує ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 14.08.2003), відповідно до якої приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, протирадіаційні споруди.
Прокуратура посилається на ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України (в редакції від 2003 року), у якій зазначено, що види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено обороноздатні), встановлюються законом.
Прокурор, аналізуючи вищенаведені норми законодавства вказує, що на момент прийняття оспорюваного рішення від 10.11.2003 № 204 та видачі виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради 28.01.2004 свідоцтва про право власності на будівлю будинку побуту, захисні споруди цивільного захисті було віднесено до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв'язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності. Однак, всупереч викладеному, на підставі вказаного свідоцтва зареєстровано право власності на зазначену будівлю, тобто захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 66765), комунальної власності була приватизована.
З огляду на викладене прокуратура вбачає правові підстави для визнання незаконним та скасування рішення від 10.11.2003 №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15», оскільки у вказаній частині рішення прийнято з порушенням вимог ст. 5 «Про приватизацію державного майна», ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України (чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Крім того, як зазначає прокурор, приміщення протирадіаційного укриття передано відповідачем-1 в оренду для відповідача-2. Враховуючи, що відповідач-1 взагалі не мав права на отримання у колективну власність протирадіаційного укриття № 66765, а тому і не мав права передавати спірне приміщення в оренду для відповідача-2. Отже прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 04.01.2022, укладений між відповідачами-1 та -2 та зобов'язати відповідача-2 повернути протирадіаційне укриття у власність територіальної громади в особі Рокитнівської селищної ради.
Стислий виклад позиції відповідача-1, викладеної у відзиві.
Відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що прокурором не враховано тієї обставини, що будівля будинку побуту за адресою АДРЕСА_2 , в якій розташоване протирадіаційне укриття під обліковим записом № 66765, була приватизована ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» ще у 1995 році, а не у 2003 році, як про це помилково стверджує прокуратура, тобто приватизація відбулася в той час коли законодавчих обмежень щодо приватизації протирадіаційних укриттів не існувало, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Рокитнівської районної ради № 10 від 28.03.1995 "Про перелік об'єктів комунальної власності району, які підлягають приватизації в 1995 році", договором купівлі-продажу державного майна від 20.07.1995, зареєстрованим розпорядженням голови районної ради від 18.08.1995 № 357-р та свідоцтвом про власність реєстраційний № 1 від 22.09.2015, виданим представництвом Фонду державного майна України в Рокитнівському районі, згідно з яким приміщення фірми побутових послуг «Полісся» по вул. Кірова, 15 надано «Покупцю» на підставі Договору купівлі-продажу № 1 від 20.07.1995 (нотаріальне посвідчення кого відбулося 18.08.1995) між «Покупцем» і представництвом Фонду державного майна України згідно із законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств /малу приватизацію/» та Програмою приватизації підприємств комунальної власності Рокитнівського району на 1995 рік.
Крім того, відповідач-1 просить суд застосувати до вимог прокурора наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову, адже оскаржуване прокуратурою рішення № 204 прийнято 10.11.2003 на підставі заяви директора ФПП "Полісся" М.А. Пилипчука, зареєстрованої Рокитнівською селищною радою за вих. № 319 від 17.10.2003, яка була погоджена головою Рокитнівської селищної ради. З огляду на дату винесення оскаржуваного рішення - 10.11.2003 загальний строк позовної давності сплинув 10.11.2006.
Також у відзиві відповідач-1 вказує на безпідставність вимог про визнання недійсним договору № 7 оренди нежитлового приміщення від 04.01.2022, укладеного між відповідачами-1 та -2, оскільки такий договір діяв до 31.12.2022 без права пролонгації.
Стислий виклад позиції прокуратури, викладеної у відповіді на відзив.
Нормативно-правовими підставами позову прокурор зазначає Кодекс цивільного захисту України, Закон України «Про приватизацію державного майна», ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України, Закон України "Про цивільну оборону України" № 2974-ХІІ від 03.02.1193, Положення про цивільну оборону України затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 10.05.1994, та Декрет Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1192 "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається", які встановлюють заборону на приватизацію, зокрема, протирадіаційних споруд .
Прокурор зазначає, що згідно з положеннями п. 4 "Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб", затвердженого постановою КМУ № 138 від 10.03.2017, захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб'єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений вищезгаданим порядком. Водночас на даний час на всій території України введено воєнний стан. Тобто держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій шляхом, зокрема, створення умов для перебування громадян, у тому числі у протирадіаційному укритті.
У відповіді на відзив прокуратура вказує, що п. 20 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92, закріплено заборону приватизації протирадіаційних споруд. У зв'язку з чим позивач зазначає, що заборона приватизації протирадіаційного укриття існувала як на момент укладення 20.07.1995 договору купівлі продажу так і на момент видачі 28.01.2004 свідоцтва про право власності на будівлю будинку побуту, в якій знаходиться спірна споруда цивільного захисту.
Крім того, прокурор вказує, що посилання на договір купівлі-продажу державного майна від 20.07.1995 є необґрунтованими, оскільки у вказаному договорі не зазначено, яке саме майно перейшло у власність відповідача-1. У той же час лише після отримання 28.01.2004 відповідачем-1 свідоцтва про право власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться по вул. Соборна, 15 та здійснення на його підставі державної реєстрації права колективної власності на вказану будівлю до відповідача-1 фактично перейшло право власності на все приміщення, у тому числі і на протирадіаційне укриття площею 33 кв.м.
Щодо вимоги відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, прокурор зазначає, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли особі, уповноваженій державою на виконання відповідних функцій, об'єктивно стало відомо про незаконні дії чи рішення. Враховуючи введення воєнного стану в Україні органами обласної прокуратури розпочато вивчення питання щодо схоронності, та використання споруд цивільного захисту, в ході якого 28.06.2022 отримано інформацію Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області № 6201-2859/6206/2 щодо наявності за адресою: вул. Соборна, 15, смт Рокитне Сарненського району протирадіаційного укриття №66765. Окрім того, в ході вивчення встановлено, що спірна споруда цивільного захисту перебуває у колективній власності.
Зокрема, згідно листа Рокитнівської селищної ради № 1568/03-18/22 від 22.07.2022 на території об'єднаної територіальної громади знаходиться ПРУ обліковий номер 66765, що розташоване по вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району, яке належить та експлуатується ТОВ фірма побутових послуг "Полісся".
Разом з тим, про допущені порушення в частині передачі протирадіаційного укриття в колективну власність ТОВ фірма побутових послуг «Полісся», а також її подальше надання в оренду - Рокитнівська селищна рада дізналася лише 30.08.2022 під час розгляду листа Сарненської окружної, прокуратури за № 53/2-855вих-22.
Отже прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності у даній справі, у зв'язку із чим, на переконання прокурора існують підстави для його поновлення.
Стислий виклад позиції відповідача-1, викладеної у запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідач-1 зазначає, що посилання позивача на норми ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний з 21.11.2012) та абз. 41 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» (чинний з 18.01.2018) є безпідставним, оскільки такі не були чинними ні на момент приватизації будівлі будинку побуту, ні на момент оформлення права власності на неї.
20.07.1995 під час приватизації ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» будівлі будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15, в останній не було протирадіаційної споруди, що виключає порушення порядку приватизації, передбаченого п. 20 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92 та ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України.
Отже, відповідач-1 зазначає, що на момент купівлі нерухомого майна жодного протирадіаційного укриття не було. Згідно паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 від 17.10.2000 протирадіаційне укриття знаходиться в смт Рокитне, вул. Кірова, 15 та належить фірмі побутових послуг «Полісся».
Згодом, у період з листопада 2003 року по січень 2004 року на підставі зокрема, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 відбулося оформлення права власності ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» на будівлю, приватизовану відповідачем ще у 1995 році.
Відповідач-1 зауважує, що прокуратура помилково ототожнює поняття «приватизації» та «реєстрації (оформлення) права власності» нерухомого майна.
Як вказує відповідач-1, посилаючись на ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна», п. 20 переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, якими передбачено заборону приватизації протирадіаційних споруд (а не оформлення права власності на них), позивач вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району від 10.11.2003 №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15», в частині оформлення права колективної власності ТзОВ фірма побутових послуг «Полісся» на протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв.м., що знаходиться в будівлі будинку побуту, розташованій за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області. Проте, в позовній заяві, позивач зазначає про заборону приватизації захисних споруд, однак не наводить жодних обґрунтувань, які б вказували б на протиправність процедури оформлення права власності на належну з 1995 року ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» будівлю будинку побуту, що могло б бути наслідком скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району від 10; 11.2003 №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15», у відповідній частині.
Поряд з тим, згідно наявного в матеріалах справи технічного паспорту від 06108.2020 на будівлю будинку побуту, в будівлі відсутнє приміщення площею 33 кв. м., яке просить повернути позивач у власність Рокитнівської районної ради.
Щодо договору оренди, - відповідач 1 зазначає, що між ТОВ «Фірма побутових послуг «Полісся» та ФОП Борейко М.Я. не підписувався акт прийому-передачі нежитлового приміщення загальною площею 33 кв.м., тобто договірні відносини за оскаржуваним договором між сторонами не вникли.
Щодо наведених позивачем причин поважності пропуску строку позовної давності ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» не погоджується з позицією позивача та зазначає, що не відповідають дійсності наведені позивачем обставини щодо обізнаності Рокитнівської селищної ради про перебування протирадіаційного укриття № 66765 у колективній власності ТОВ фірми побутових послуг «Полісся» лише з 30.08.2022, оскільки облік захисних споруд цивільного захисту на підприємствах, в установах, організаціях Рокитнівської селищної ради здійснювалось та здійснюється Рокитнівською селищною радою. В матеріалах справи наявна відповідь Рокитнівської селищної ради №220/03-18/23 від 02.02.2023, зі змісту якої вбачається, що селищній раді було відомо про проведення поточної технічної інвентаризації протирадіаційного укриття № 66765 у 2012 році. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Таким чином, Рокитнівській селищній раді, як органу який прийняв відповідне рішення було достеменно відомо про постановлення оскаржуваного рішення №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15» саме 10.11.2003, в той час як протирадіаційне укриття № 66765 знаходилось у вказаному приміщенні з 2000 року.
З урахуванням викладеного відповідач-1 просить суд у випадку якщо буде встановлено що право або охоронюваний законом інтерес позивача порушені, а позовні вимоги обґрунтовані, - застосувати строк позовної давності на звернення керівника Сарненської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача-1, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
28.03.1995 рішенням виконавчого комітету Рокитнівської районної ради № 10 на виконання Державної програми приватизації та Указів Президента України від 30.12.1994 № 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" та № 66 від 19.01.1995 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі" затверджено перелік об'єктів комунальної власності району, які підлягають приватизації у 1995 році.
Згідно з додатком № 1 до вказаного рішення до переліку об'єктів комунальної власності району, які підлягають приватизації у 1995 році увійшов, зокрема, "Побуткомбінат".
Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції від 26.04.1994), сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.
Частиною 2 та 3 ст. 2 вказаного Закону передбачено, що об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва.
Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. При наявності такої заборони зазначені будівлі, споруди, приміщення, а також земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані об'єкти, передаються у довгострокову оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції від 26.04.1994) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
В матеріалах наявна копія договору купівлі-продажу державного майна від 20.07.1995 року. Договір зареєстровано розпорядженням голови районної ради 18.08.1995 за № 357-р.
Відповідно до предмету Договору представництво Фонду державного майна у Рокитнівському районі передало у власність (Продавець) організації орендарів фірма побутових послуг «Полісся» (покупець) державне майно цілісного майнового комплексу фірма побутових послуг Полісся, що знаходиться за адресою: смт Рокитне Рокитнівського району Рівненської області, вул. Кірова, 15, на земельній ділянці площею 1,33 га з правом користування.
Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар обладнання, устаткування, будівлі та інше майно згідно з актом оцінки, який додається до цього договору.
Вказаний у цьому Договорі об'єкт продано за 8 447 050 000 (вісім мільярдів чотириста сорок сім мільйонів п'ятдесят тисяч ) карбованців (пункт 1.3. договору).
Згідно з умовами пункту 8.1. цього договору продавець гарантував, що об'єкт приватизації не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, не є переданим, заставленим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.
Відповідно до пункту 8.2. цього договору, перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації. Однак такий акт інвентаризації у матеріалах справи відсутній.
Договір посвідчений у нотаріальному порядку.
22.09.1995 представництвом Фонду державного майна України в Рокитнівському районі видано свідоцтво про власність реєстраційний номер І, згідно з яким Свідоцтво про власність на майно приміщення фірми побутових послуг «Полісся» по вул. Кірова, 15 надано нижчезгаданому «Покупцю» на підставі Договору купівлі-продажу № 1 від 18.18.1995 між «Покупцем» і представництвом Фонду державного майна України згідно із законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств /малу приватизацію/» та Програмою приватизації підприємств комунальної власності Рокитнівського району на 1995 рік.
Таким чином, як встановлено судом, 20.07.1995 року відповідачем приватизовано державне майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: смт Рокитне Рокитнівського району Рівненської області по вул. Кірова, 15.
Разом з тим, ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", на яку посилається прокурор в частині заборони приватизації протирадіаційних укриттів набула чинності 20.03.1997, а Цивільний кодексу України набув чинності - у 2003 році, тобто після приватизації спірного приміщення.
17.10.2000 виготовлено паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765, що знаходиться в смт Рокитне, вул. Кірова, 15 та належить фірмі побутових послуг «Полісся» (том 1, а.с. 147).
Як вбачається із паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 66765, укриття знаходиться за адресою смт. Рокитне, по вул. Кірова, 15 та має загальну площу 260 кв.м., загальний об'єкт 650 кв.м., місткість чоловік 70, кількість входів -2. Укриття є вбудованим, введене в експлуатацію 1964 року.
07.05.2002 набуло чинності Тимчасове положення про порядок державної, реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України №7/5 (далі - Тимчасове положення).
Пунктом 1.5 Тимчасового положення, передбачено, що обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, Іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
27.05.2002 відповідно до розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації № 283 «Про підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна», виданого на підставі статей 2, 19,20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» п. 4 рішення обласної ради від 03.03.1999 №56, пункту 6,2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, №7/5 від 07.05.2002 та зареєстрованого в міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 доручено комунальному підприємству «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» проводити підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна на території Рівненської області в порядку встановленому законодавством.
Згідно пп. а п. 6.1. Тимчасового положення, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
На виконання вищевказаного розпорядження, та зокрема, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.05.2002, 10.11.2003 виконавчимкомітетом Рокитнівської селищної ради прийнято рішення №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15».
Таким чином, підставою для прийняття вказаного рішення була наявність у ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» документів, що підтверджують його право власності на будівлю будинку побуту, зокрема: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу державного майна, затверджений розпорядженням голови районної ради від 18.08.1995 №357-р. та свідоцтво про власність реєстраційний номер І від 22.09.1995 видане представництвом Фонду державного майна України в Рокитнівському районі.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що «за розглядом заяви директора ФПП «Полісся» МЛ. Пилипчука про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту по вул. Кірова, 15, в смт Рокитне встановлено, що будівля належить на праві колективної власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг «Полісся».
28.01.2004 виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради 28.01.2004 видано ТОВ фірмі побутових послуг «Полісся» свідоцтво про право власності на будівлю будинку побуту, в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15.
Тобто у період з листопада 2003 року по січень 2004 року на підставі зокрема, п. 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, який передбачав, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, - відбулося оформлення права власності ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» на будівлю, приватизовану відповідачем ще у 1995 році.
Із технічного паспорту на будівлю будинку побуту від 06.08.2020 та інвентаризаційної справи № 1572 від 19.06.2000 вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 знаходиться приміщення на 2 поверхи загальною площею 479,2 кв..м (1 поверх загальна площа - 224, 5 кв.м., 2-й поверх 254,7 кв.м.) (том 1, а.с. 48-53, том 1, а.с. 143-145).
В матеріалах справи міститься копія облікової картки на протирадіаційне укриття від 6.06.1990, що знаходиться за адресою Рівненська область, смт. Рокитне, вул. Кірова, 15. Укриття належить биткомбінату Минбат УССР.
Також в матеріалах справи міститься копія облікової картки на протирадіаційне укриття № 66765 без дати.
Прокурор вказує, що враховуючи відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 у державну власність.
Відповідач-1 звертає увагу, що позивачем до відповіді на відзив долучено копію листа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 28.06.2022 № 6201-2859/6206/2 з додатком на 1 арк. У зв'язку з пропуском позивачем строку на подання цього доказу (адже його мало б бути подано разом з позовною заявою) та відсутністю клопотання про його поновлення і не наведенням поважних причин несвоєчасного подання доказів, відповідач-1 просить суд залишити без розгляду цей доказ.
Суд відхиляє вимогу відповідача про залишення без розгляду означеного доказу. При цьому суд виходить із того, що частиною 3 ст. 166 ГПК України передбачено, що до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені ч.ч. 3-6 ст. 165 ГПК України. До відзиву додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України). З огляду на викладене, суд враховує, що учасник справи має процесуальну можливість долучити до своєї заяви по суті спору докази, якщо їх подання обумовлене необхідністю підтвердження своїх аргументів на спростування позиції іншої сторони, яка викладена у попередній заяві по суті спору. Відтак суд долучає до матеріалів справи копію листа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 28.06.2022 № 6201-2859/6206/2.
Із даного документа вбачається, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд цивільного захисту (далі - електронний облік), який формується на підставі даних документального обліку, що веде обласна державна адміністрація. Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами. За даними електронного обліку у Рівненській області перебуває 1674 захисних споруд цивільного захисту, із них 128 сховищ та 1546 протирадіаційних укриттів.
Із додатку до листа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 28.06.2022 № 6201-2859/6206/2 вбачається, що під номером 1375 знаходиться протирадіаційне укриття, балансоутримувачем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг "Полісся", адреса: 34200, Сарненський р-н, смт. Рокитне, вул. Соборна, 15.
Судом встановлено, що 04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг "Полісся" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Борейко Миколою Яковичем (орендар) укладено Договір № 7 оренди нежитлового приміщення, зі гідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування нежитлове приміщення, загальна площа 33 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 . Приміщення надається орендарю з метою торгівельної діяльності).
Відповідно до п. 3.1. Договору цей Договір набирає чинності 01.01.2022 і діє до 31.12.2022. Продовження строку оренди можливе за умов підписання сторонами відповідної угоди. Строк оренди і нарахування орендної плати за цим Договором починається з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення від орендодавця до орендаря і закінчується в момент повернення приміщення орендарем орендодавцю за актом приймання-передачі.
Судом встановлено, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими.
Спірний характер правовідносин, серед іншого, базується на тому, що прокурор вважає, що протирадіаційне укриття площею 33 кв.м. набуте у власність відповідачем у 2003 році всупереч вимогам закону, оскільки законом передбачено неможливість приватизації захисних споруд цивільного захисту. Прокурора зазначає, що одержане відповідачем-1 в колективну власність протирадіаційне укриття, розташоване по вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району площею 33 кв.м., яке в подальшому товариством передано в оренду відповідачу-2, підлягає поверненню у комунальну власність Рокитнівській селищній раді Сарненського району Рівненської області.
У свою чергу відповідач-1 вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки набув приміщення будівлі будинку побуту у законний спосіб у 1995 році, а законодавство України не містило заборон щодо перебування захисних споруд цивільного захисту у власності фізичних чи юридичних осіб. Відповідач вказує, що станом на час приватизації спірного нерухомого майна це майно не відчужувалось із комунальної власності, оскільки належало Рокитнівській селищній раді, що вбачається зі змісту оскаржуваного рішення. Позивач помилково ототожнює поняття "приватизації" та "реєстрації (оформлення) права власності" нерухомого майна. Поряд з цим згідно з наявних матеріалів справи (облікової карточки протирадіаційного укриття, паспорту сховища (протирадіаційного укриття) та технічного паспорту від 06.08.2020 на будівлю будинку побуту) в будівлі відсутнє протирадіаційне укриття площею 33 кв.м. Згідно з цих документів в належній відповідачу будівлі розміщується протирадіаційне укриття № 66765 загальною площею 260 кв.м. Разом з тим загальна площа будівлі побуту становить 479, 2 кв.м., тобто за наявними матеріалами справи неможливо встановити в якій саме частині будівлі знаходиться спірне протирадіаційне укриття площею 33 кв.м., на яке взагалі відсутні документи та укриття площею 260 кв.м. згідно акту огляду знаходиться на 1 поверсі будівлі, однак згідно з технічного паспорту загальна площа 1 поверху становить лише 224, 5 кв.м.
Щодо участі органу прокуратури у даній справі.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Водночас згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Стаття 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).
Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Важливим обов'язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов'язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов'язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов'язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.
За пунктами 1, 23-29 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, об'єкти права комунальної власності, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Крім того, захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
З огляду на те, що як зазначає прокурор в обґрунтування позовних вимог, порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Статтями 328, 329 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права при розгляді справи визначальним є дослідження правомірності відчуження спірного майна.
За таких умов суду необхідно з'ясувати: чи був орган місцевого самоврядування власником майна на момент вибуття; чи вибуло майно з волі власника; чи є відповідач добросовісним набувачем; правовий статус приміщення за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області; чи є підстави для визнання недійсним договору оренди.
Дослідивши надані сторонами суду докази суд встановив, що 20.07.1995 відповідачем-1 Товариства з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг "Полісся" приватизовано державне майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: смт Рокитне Рокитнівського району Рівненської області по вул. Кірова, 15 (будівля будинку побуту), що підтверджується наявними в матеріалах справи копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу державного майна, затвердженого розпорядженням голови районної ради від 18.08.1995 №357-р. та свідоцтвом про власність реєстраційний номер І від 22.09.1995 виданого представництвом Фонду державного майна України в Рокитнівському районі.
Спірне майно на час приватизації мало статус державного, а отже перебувало у володінні, користуванні та розпорядженні держави, від імені якої реалізацію функцій здійснював не позивач Рокитнівська селищна рада, як помилково вважає прокурор, а Фонд державного майна України.
Так, відповідно до постанови Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України (Фонд). Як визначено у пункті 1 Тимчасового положення Фонд є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю (у редакції станом на час приватизації спірного приміщення).
Основними завданнями Фонду, серед іншого, визначено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності (пункт 4 Тимчасового положення).
Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення Фонд має право: одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.
Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.
Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні" з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду.
З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (пункт 3 цього Указу).
Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412).
Регіональне відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об'єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об'єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).
Отже, зі змісту наведених норм видно, що Фонд та його представництва мали на час приватизації спірного об'єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у даній сфері.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції від 26.04.1994) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
Отже, ТОВ ФПП «Полісся» з моменту укладення вищевказаного договору купівлі - продажу, а саме з 20.07.1995 є власником будівлі будинку побуту, яке було набуте у власність шляхом приватизації державного майна.
З огляду на викладене, навіть за умови наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району № 204 від 10.11.2003 спірне майно в силу закону не підлягає поверненню у комунальну власність Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області, позаяк цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: смт Рокитне Рокитнівського району Рівненської області по вул. Кірова, 15 (будівля будинку побуту) із усіма розміщеними у ньому приміщеннями та спорудами набутий у власність відповідачем -1 шляхом приватизації із державного майна за договором купівлі-продажу від 20.07.1995, а не набутий шляхом викупу із комунальної власності органу місцевого самоврядування.
У період з листопада 2003 року по січень 2004 року відбулося оформлення права власності на належну ТОВ ФПП «Полісся» будівлю, на підставі зокрема, п 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, який передбачав, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.
Так, на підставі вказаного положення та розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації № 283 «Про підготовку документів для видачі свідоцтв про право
власності на об'єкти нерухомого майна» відбулася процедура оформлення права власності ТОВ ФПП «Полісся» на будівлю будинку побуту, а саме 10.11.2003 виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району прийнято рішення №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова. 15», яка з 1995 року належала ТОВ ФПП «Полісся».
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що «за розглядом заяви директора ФПП «Полісся» М.А. Пилипчука про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту по вул. Кірова, 15, в смт Рокитне встановлено, що будівля належить на праві колективної власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма побутових послуг «Полісся».
28.01.2004 виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради видано ТОВ фірмі побутових послуг «Полісся» свідоцтво про право власності на будівлю будинку побуту, в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15.
В даному випадку необхідним є з'ясування стверджуваних прокурором обмежень щодо можливості приватизації протирадіаційного укриття на час виникнення таких правовідносин у 1995 році.
Предметом даного позову є визнання незаконним та скасування рішення №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15» від 10.11.2003.
У частині 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 30.03.1995), наведено застереження, що приватизації не підлягають об'єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій. У частині 3 цієї статті вказано, що перелік об'єктів (груп об'єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" було встановлено правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.
Водночас Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на час приватизації), зокрема стаття 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.
Підставою для оскарження вищевказаного рішення прокуратура вказує ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 14.08.2003), відповідно до якої приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, протирадіаційні споруди.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України (в редакції від 2003 року), види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Позивач, аналізуючи вищенаведені норми законодавства вказує, що на момент оформлення права власності, прийняття оспорюваного рішення від 10.11.2003 року № 204 та видачі виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради 28.01.2004 свідоцтва про право власності на будівлю будинку побуту, захисні споруди цивільного захисті було віднесено до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв'язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності.
Однак, будівля будинку побуту на момент прийняття оскаржуваного рішення не відчужувалась із комунальної власності, оскільки не належала Рокитнівській селищній раді, що вбачається, зокрема і зі змісту оскаржуваного рішення, а відтак спірне майно в силу закону не підлягає поверненню у комунальну власність Рокитнівській селищній раді Сарненського району Рівненської області.
Прокурор помилково ототожнює поняття «приватизації» та «реєстрації (оформлення) права власності» нерухомого майна.
Відповідно до п. 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (в редакції чинній станом на 2003 рік), реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.
Поряд з тим, ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 1995 року) встановлено, що приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Разом з тим, ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» на яку посилається позивач в позовній заяві, в частині заборони приватизації протирадіаційних укриттів набула чинності 20.03.1997, а Цивільний кодексу України набув чинності у 2003 році, тобто після приватизації спірного приміщення.
Отже, твердження позивача стосовно того, що приватизація будівлі будинку побуту відбулася відповідачем у 2003 році з порушенням вимог ст. 5 ЗУ "Про приватизацію державного майна" та ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України є безпідставною та необґрунтованою.
Водночас, посилання прокурора на норми ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний з 21.11.2012) та абз. 41 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» (чинний з 18.01.2018) є безпідставним, оскільки такі не були чинними ні на момент приватизації будівлі будинку побуту, ні на момент оформлення права власності на неї.
Посилаючись у відповіді на відзив на ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна», п. 20 переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, якими передбачено заборону приватизації протирадіаційних споруд (а не оформлення права власності на них), позивач вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району від 10.11.2003 №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в АДРЕСА_2 », в частині оформлення права колективної власності ТзОВ фірма побутових послуг «Полісся» на протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв.м., що знаходиться в будівлі будинку побуту, розташованій за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області.
Так, у заявах по суті справи прокурор вказує на заборону приватизації захисних споруд, однак не наводить жодних обгрунутвань, які вказували б на протиправність процедури оформлення права власності на належну з 1995 року ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» будівлю будинку побуту, що могло б бути наслідком скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району від 10.11.2003 №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в АДРЕСА_2 », у відповідній частині.
Поряд з тим, згідно наявних в матеріалах справи: облікової карточки протирадіаційного укриття, паспорту сховища (протирадіаційного укриття), акту комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони та технічного паспорту від 06.08.2020 на будівлю будинку побуту, в будівлі відсутнє протирадіаційне укриття площею 33 кв. м яке просить повернути позивач у власність Рокитнівської районної ради.
Згідно з вищевказаними документами в належній ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» будівлі побуту розміщується протирадіаційне укриття № 66765 загальною площею 260 кв.м.
Разом з тим, загальна площа будівлі побуту становить 479,2 кв.м, основна площа -308 кв.м, допоміжна - 171,2 кв.м. Всього по 1 поверху - 224,5 кв.м., всього по 2 поверху -254,7 кв.м.
В матеріалах справи міститься копія облікової картки на протирадіаційне укриття від 6.06.1990, що знаходиться за адресою Рівненська область, смт. Рокитне, вул. Кірова, 15. Укриття належить биткомбінату Минбат УССР.
Зі зворотного боку копії облікової картки на протирадіаційне укриття (том 2, а.с. 39) міститься копія документу під назвою "Технічна характеристика" без дати та номеру, а також без підпису. Копія завірена 15.03.2023 начальником загального відділу апарату райдержадміністрації. Із документа убачається, що загальна площа 260 кв.м., загальна площа 650 кв.м, кількість чоловік - 70. Укриття є вбудованим, введене в експлуатацію 1964 року.
Також в матеріалах справи міститься копія облікової картки на протирадіаційне укриття № 66765 без дати. Із картки вбачається, що за адресою Рівненська область, смт. Рокитне, вул. Кірова, 15 знаходиться укриття, балансоутримувачем якого є ТзОВ "Полісся" (том 2, а.с. 40).
Зі зворотного боку копії облікової картки на протирадіаційне укриття (т ом 2, а.с. 40) міститься копія документу під назвою "Технічна характеристика" без дати та номеру, а також без підпису. Копія завірена 15.03.2023 начальником загального відділу апарату райдержадміністрації. Із документа убачається, що загальна площа 260 кв.м., загальна площа 650 кв.м, кількість чоловік - 70. Укриття є вбудованим, введене в експлуатацію 1964 року.
Як вбачається із копії облікової картки на протирадіаційне укриття від 6.06.1990, на копії зроблено виправлення із закресленням номеру 100, який виправлено на номер 667765. (том 2, а.с. 39).
Із паспорту сховища (протирадіаційного укриття), який виготовлений 17.10.2000 вбачається, що саме йому присвоєно номер № НОМЕР_1 .
Як вбачається із паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 66765, укриття знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та має загальну площу 260 кв.м., загальний об'єкт 650 кв.м., місткість чоловік 70, кількість входів -2. Укриття є вбудованим, введене в експлуатацію 1964 року.
Водночас суд підкреслює, що прокурором не доведено, що в будівлі в АДРЕСА_2 знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 33 кв.м.
Тобто за наявними матеріалами справи не можливо встановити, в якій частині будівлі в АДРЕСА_2 знаходиться спірне протирадіаційне укриття площею 33 кв.м (на яке взагалі відсутні будь-які документи, прокурором такі документи не надано).
05.05.2022 комісією у складі Начальника відділення запобігання НС та ЦЗ ДПРЗ-5 ДСНС України у Рівненській області майора служби цивільного захисту Богданця А.М., начальника караулу ДПРЧ-10 ДПРЗ-5 ГУ ДСНС України у Рівненській області ст. лейтенанта служби цивільного захисту Мініча Д.Г., головного спеціаліста з питань ЦЗ та моб. Роботи Масовця Олексія Івановича у присутності директора КП Рокитнекомуненергія Стрільця С.А. проведено перевірку стану готовності, експлуатації і використання сховища (протирадіаційного укриття) № 665765. За підсумками перевірки встановлено місцезнаходження сховища (протирадіаційного укриття) смт. Рокитне, вул. Соборна, 15. Загальна характеристика сховища (протирадіаційного укриття) П-1, вбудоване в 2-х поверхову будівлю, приміщення на 1 поверсі площею 260 кв.м. місткістю на 70 осіб. За результатами обстеження складено Акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 05.05.2022. Згідно з висновком у Акті, сховище (протирадіаційне укриття) № 66765 оцінюється як обмежено готове. З метою приведення сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 у готовність до використання за призначенням слід звести необхідну документацію. У термін до 01.08.2022 надати до Рокитнівської ТГ підтверджуючі документи. З актом ознайомлений директор КП Рокитнекомуненергія Стрілець С.Л.
З огляду на викладене, судом встановлено, що орган місцевого самоврядування не був власником майна за адресою смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 на момент вибуття у 1995 році; прокурором не доведено, що в будівлі в АДРЕСА_2 знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 33 кв.м.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 знаходиться укриття загальною площею 260 кв.м., про що свідчать: облікова картка за № НОМЕР_1 , паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 і Акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 05.05.2022.
Пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92 (мав силу закону), яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
З урахуванням цього суд погоджується із твердженнями прокурора про наявність законодавчого обмеження на приватизацію протирадіаційного укриття на момент виникнення спірних правовідносин - у 1995 році.
Досліджуючи волевиявлення позивача на відчуження цього приміщення суд зауважує таке. Воля власника, може виражатися лише в таких діях відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування, які не заборонені законодавством та відповідають інтересам держави, суспільства чи територіальної громади. Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, постанові Верховного Суду 23.01.2019 у справі № 916/2130/15.
А тому, розпорядження державним майном, що мало місце з боку Фонду, не у спосіб передбачений законом не може бути оцінено як вираження волі держави, тому відчужене таким чином майно вибуло з власності держави поза волею власника. Воля держави, як власника, може виражатися лише в таких діях Фонду, які відповідають вимогам законодавства та інтересам суспільства.
Щодо добросовісності відповідача як набувача майна за адресою смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 то суд звертає увагу на наступне.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Необхідно зауважити, що володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.
За таких обставин важливим є те, що для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.
Відповідач набув спірне майно за оплатним правочином - договором купівлі-продажу державного майна від 20.07.1995, котрий, відповідав усім ознакам дійсності правочину, окрім того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Здобуваючи це приміщення як частину будинку побуту відповідач не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. Таким чином суд робить висновок про відповідача як про добросовісного набувача. Обставин, які б ставили під сумнів такий висновок суд не встановив.
Суд підкреслює, що відповідач, а також первісний набувач майна, дотримувалися усіх необхідних процедур під час приватизації та наступного відчуження, що від них вимагалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" для спільної участі у приватизації громадяни можуть засновувати господарське товариство або товариство покупців шляхом укладання угоди про сумісну діяльність (редакція від 30.03.1995, тобто на момент приватизації).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону заяви про приватизацію подаються до Фонду, його органів або відповідних республіканських (Республіки Крим) чи місцевих органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли (серед іншого): майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації. (частина 3 статті 12 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств").
Відповідно до частин 1, 3 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції на час приватизації) об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва. Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. При наявності такої заборони зазначені будівлі, споруди, приміщення, а також земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані об'єкти, передаються у довгострокову оренду.
У частині 5 цієї статті зазначено, що заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені на кошти державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації чи певні професійні виробничі) колективи можуть бути вилучені з переліку об'єктів приватизації за рішенням Фонду або місцевих органів приватизації.
Згідно з нормами ст. 3 "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється зокрема шляхом викупу об'єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об'єктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 цього ж Закону з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 25 цього ж Закону право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 30.03.1995) при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню, а також реєстрації виконкомами Рад народних депутатів протягом одного місяця з дня його укладення.
Таким чином саме Фонд, як уповноважений державний орган, мав визначити майно, яке не підлягає приватизації та відмовити у приватизації цього приміщення.
Cуд вважає, що здійснюючи приватизацію будинку побуту у складі якого був об'єкт, що не міг приватизуватися, Фонд діяв як орган публічної влади і повинен був ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Фонд мав виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації, затвердження плану приватизації, визначення переліку об'єктів, що мають бути включені до плану приватизації, ухвалення необхідних для проведення приватизації актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.
У цьому випадку спірне майно відчужувалося разом з іншим майном, яке входило до цілісного майнового комплексу. А особою яка мала права відчужувача, мала повноваження визначати майно, яке може бути приватизоване та водночас особою, котра зобов'язана забезпечувати дотримання відповідного законодавства та законності правочину щодо приватизації державного майна, є саме Фонд та його підрозділи.
Таким чином існував обов'язок Фонду переконатися у законності правочину та у складі майна, що передавалося у процедурі приватизації у 1995 році. Проте Фонд в цьому випадку знехтував такими обов'язками та допустив відчуження з державної власності об'єкта нерухомого майна, який не міг бути приватизований. Навіть більше, Фонд надав набувачу гарантії, що усе приватизоване майно не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації (розділ 8 договору від 20.07.1995).
Отже існувало як мінімум, кілька рівнів гарантій правомірності набуття відповідачем права власності. По-перше, існував законодавчо передбачений обов'язок Фонду включати до переліку об'єктів приватизації лише ті, які можуть бути приватизовані. По-друге, оскільки такий договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, існував обов'язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на усе приватизоване майно стався відповідно до закону. По-третє за результатами приватизації 10.11.2003 виконавчимкомітетом Рокитнівської селищної ради прийнято спірне рішення №204 «Про оформлення права колективної власності на будівлю будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15»; 28.01.2004 виконавчим комітетом Рокитнівської селищної ради 28.01.2004 видано ТОВ фірмі побутових послуг «Полісся» свідоцтво про право власності на будівлю будинку побуту, в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15, - отже відбулася реєстрація права власності за відповідачем-1 на будівлю будинку побуту, що знаходиться в АДРЕСА_2 »
У червні 2000 року КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" виготовлено інвентаризаційну справу за № 1572, у якій зокрема не зазначено, що складовою частиною будівлі є протирадіаційне укриття.
Суд підкреслює, що відомості щодо розміщення у будівлі будинку побуту, в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 протирадіаційного укриття як на час договору купівлі-продажу від 20.07.1995, так і на час формування інвентаризаційної справи, як і на час прийняття спірного рішення № 204 від 10.11.2003 були відсутні.
Окрім цього, договір купівлі-продажу від 20.07.1995, за яким відповідач набув будівлю будинку побуту також було посвідчено нотаріусом, що було ще одним рівнем гарантій правомірності набуття права власності.
Жодних умов про те, що в приміщенні знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 260 кв.м., чи про особливості використання будь-якого приміщення у будівлі будинку побуту в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 ані договір, ані спірне рішення № 204 від 10.11.2003 не містили.
За наявними матеріалами справи неможливо встановити, в якій частині будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 знаходиться протирадіаційне укриття площею 33 кв.м (на яке взагалі відсутні будь-які документи, прокурором такі документи не надано) та укриття площею 260 кв.м, про наявність якого свідчить облікова картка за № НОМЕР_1 та паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765, що ніби-то знаходиться на 1 поверсі будівлі, адже згідно з технічним паспортом будівлі загальна площа 1 поверху становить лише 224,5 кв.м., тому наявність на 1 поверсі будівлі в АДРЕСА_2 протирадіаційного укриття загальною площею 260 кв.м взагалі неможлива.
Технічний паспорт на будівлю будинку побуту за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне, виданий Комунальним підприємством "Рівненське підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради від 06.08.2020 (інвентаризаційна справа № 1572) від 06.08.2020 не містить примітки про те, що в приміщенні за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне знаходиться протирадіаційне укриття, що є іще одним свідченням того, що відповідач-1 пройшов рівні гарантій правомірності набуття права власності на своє майно.
З наведених обставин суд робить висновок, що відповідач не знав і не повинен був знати про те, що у будівлі будинку побуту за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне, знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 260 кв.м.
Суд зазначає, що відповідач-1 цілком логічно і правильно зауважує, що в приміщенні площею 224,5 кв.м. не може знаходитися укриття загальною площею 260 кв.м., а тому як облікова картка за № 66765, так і паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 і Акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 05.05.2022 суперечать даним, що містяться у технічному паспорті на будівлю будинку побуту за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне, виданому Комунальним підприємством "Рівненське підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради від 06.08.2020 (інвентаризаційна справа № 1572) від 06.08.2020.
Водночас суд підкреслює, що прокурором не доведено, що в будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 знаходиться інше - спірне протирадіаційне укриття загальною площею 33 кв.м.
Як вбачається із матеріалів справи, Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної" Рівненської обласної ради надало для Рокитнівської селищної ради копію технічного паспорта (скановану копію) на споруду цивільного захисту з обліковим номером 66765, яка знаходиться в будівлі побуту по вул. Соборна, 15 в смт Рокитне (том 1, а.с. 47). Із копі ї вбачається сема приміщення 33,0 кв.м. (5,52 м на 5, 97 м.).
Водночас як вбачається із копії технічного паспорта на будівлю будинку побуту по вул. Соборна, 15 в смт Рокитне від 06.08.2020, на першому поверсі будинку взагалі відсутнє будь-яке приміщення площею 33, 0 кв.м. Із експлікації приміщень до плану будівлі вбачається, що ані на першому, ані на другому поверсі будівлі будинку побуту по вул. Соборна, 15 в смт Рокитне відсутнє приміщення площею 33 м. кв. (том 1, а.с. 48-53).
З огляду на те, що набуття будівлі будинку побуту по вул. Соборна, 15 в смт Рокитне у приватну власність відбувалося у процесі приватизації, відповідач-1 не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на частину будівлі може бути припинено у зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання зловживанням при приватизації та вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Також суд вважає за необхідне вказати на наступні обставини.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р "Про підготовку та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), що додавався до розпорядження. А також зобов'язано міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади (серед них і Фонд), Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації: забезпечити проведення протягом 2009-2010 років технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) відповідно до плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, та до 01.12.2010 поінформувати МНС про його виконання.
Так, відповідно до названого плану, серед іншого, визначено наступні заходи: "Найменування заходу: 1. Формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисних споруд:
- що перебувають у державній власності; відповідальні за виконання: МНС, Фонд державного майна, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, строк виконання до 30.04.2009;
- що перебувають у комунальній власності та у власності підприємств (організацій) і приватних осіб; відповідальні за виконання: МНС, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи виконавчої влади, строк виконання до 30.04.2009".
В даному випадку КМУ зобов'язав відповідальних осіб провести технічну інвентаризацію захисних споруд цивільної оборони. Серед відповідальних за проведення технічної інвентаризації визначено Фонд та його підрозділи, а також органи місцевого самоврядування. Про необхідність проведення інвентаризації захисних споруд як державної власності, так і тих, котрі перебувають у комунальній чи приватній власності, Фонд та Рокитнівська селищна рада були обізнані з листопада 2008 року. А понад те Фонд та орган місцевого самоврядування мали виконати вимоги розпорядження КМУ № 1473-р у строк до 30 квітня 2009 року, а отже були зобов'язані віднайти усі об'єкти захисних споруд цивільної оборони та провести їхню технічну інвентаризацію.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (у редакції, що була чинною на час прийняття вказаного розпорядження КМУ № 1473-р) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Суб'єктами управління об'єктами державної власності є (серед інших державних органів) Фонд державного майна України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").
На виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р "Про підготовку та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)" та з метою встановлення єдиного підходу до організації підготовки та проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 10 червня 2009 року прийнято наказ № 390 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)". Вказані методичні рекомендації роз'яснюють мету, основні завдання та організацію роботи з підготовки та проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) (далі - захисні споруди), вимоги щодо оформлення її результатів, а також завдання та повноваження спеціально створених для цих цілей інвентаризаційних комісій.
У згаданих Методичних рекомендаціях визначено, що технічна інвентаризація захисних споруд - комплекс заходів, який проводиться із метою контролю за наявністю та фактичним технічним станом захисних споруд, їх належним утриманням та експлуатацією, встановлення рівня їх готовності до використання за призначенням, уточнення державного обліку захисних споруд, а також недопущення їх хаотичної реконструкції та переобладнання.
Ці Методичні рекомендації призначені для використання працівниками органів виконавчої влади та інших державних органів і установ, органів місцевого самоврядування, підприємствами (установами, організаціями), юридичними та фізичними особами, які є власниками (уповноваженими особами) захисних споруд, а також фахівцями бюро технічної інвентаризації при проведенні технічної інвентаризації захисних споруд. Об'єктами технічної інвентаризації є захисні споруди (сховища, протирадіаційні укриття) усіх форм власності, які
прийняті в експлуатацію в установленому порядку та знаходяться на обліку в органах виконавчої влади та інших державних органах і установах, органах місцевого самоврядування.
У пункті 4 Методичних рекомендацій зазначено, що проведення технічної інвентаризації захисних споруд забезпечує, серед інших державних органів, Фонд який здійснює управління державним майном (у складі якого є захисні споруди), що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації. Об'єктами технічної інвентаризації у Методичних рекомендаціях визначено захисні споруди (сховища, протирадіаційні укриття) усіх форм власності, які прийняті в експлуатацію в установленому порядку та знаходяться на обліку в органах виконавчої влади та інших державних органах і установах, органах місцевого самоврядування.
А отже Фонд та Рокитнівська селищна рада ще у кінці 2008 року мали бути обізнаними про свій обов'язок забезпечити проведення у 2009 - 2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд, зокрема тих, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази належного виконання зазначених заходів органами та посадовими особами Фонду та органом міс3евого самоврядування щодо приміщення, яке прокурор просить суд повернути у комунальну власність - протирадіаційне укриття.
Також суд зауважує, що у пункті 7 Методичних рекомендацій вказано, що органи виконавчої влади та інші державні органи і установи, органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за організацію проведення технічної інвентаризації захисних споруд, які належать до сфери їх управління. Члени відповідних інвентаризаційних комісій несуть відповідальність за достовірність проведеної технічної інвентаризації відповідно до вимог законодавства України.
Окрім цього суд звертає увагу на відповідальність передбачену на час приватизації.
Голова Фонду, керівники регіональних відділень та представництв несуть персональну відповідальність за виконання покладених на Фонд і регіональні відділення та представництва завдань і здійснення ними своїх функцій (пункт 9 Тимчасового положення про Фонд державного майна України від 7 липня 1992 року № 2558-XII).
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна) посадові особи Фонду державного майна України несуть персональну відповідальність за дії щодо майна, яке приватизується.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 29 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна) за порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність відповідно до законодавства України. Посадові особи державних органів приватизації, інших органів державної влади та управління при наявності в їх діях ознак злочину, пов'язаного з порушенням законодавства про приватизацію, підлягають притягненню до кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому Кримінальним кодексом Української РСР.
Відповідно до частин 1, 2 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (у редакції на час розгляду спору), за порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність відповідно до законів України. Посадові особи органів приватизації, інших органів виконавчої влади несуть кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність за порушення законодавства про приватизацію.
Однак у позові прокурор не навів жодних обставин щодо відповідальності осіб винних у відчуженні майна приватизація якого не допускалася, чи посадових осіб Фонду або органу місцевого самоврядування відповідальних за організацію проведення технічної інвентаризації захисних споруд, зокрема тих, які не повинні були входити до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації.
Важливо зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 8 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Мegadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та іншіпроти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії"). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі "Москаль проти Польщі"), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinс v. the Czech Republic), п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, серед іншого, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Такої поведінки з боку покупця суд не встановив.
Натомість суд встановив неодноразове "неналежне урядування" Фонду та органу місцевого самоврядування. Спершу, під час приватизації спірного майна у 1995 році, коли Фонд всупереч вимогам закону допустив приватизацію захисної споруди площею 260 кв.м, а згодом у 2009-2010 роках, коли Фонд та орган місцевого самоврядування повинні були виконати вимоги розпорядження КМУ стосовно організації та забезпечення проведення інвентаризації протирадіаційного укриття, однак зобов'язання щодо інвентаризації спірного приміщення залишилися поза увагою позивача. Упродовж тривалого часу Фонд та орган місцевого самоврядування не цікавився цим приміщенням, та, як стверджується у позові, вважаючи це майно комунальним на час оформлення права власності, не здійснював жодних дій щодо перевірки утримання, збереження та використання майна, яке в процесі приватизації не могло бути відчужене.
З огляду на таке, у даному випадку суд вважає, що при вирішенні спору має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння набутим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), (таку ж правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 13.04.2021 року у справі № 922/2934/19).
"Пропорційність" втручання у право власності набувача за вимогами про витребування майна може встановлюватись лише після оцінки його добросовісності (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011).
Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Згідно з практикою ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Оцінюючи виправданість втручання у право власності відповідача стосовно критерію досягнення мети із задоволення "суспільного", "публічного", "загального" інтересу, суд зазначає, що прокурор вказував у позові як підставу свого звернення до суду - порушення інтересів держави у сфері цивільного захисту населення та право громадян на забезпечення засобами колективного захисту та їх використання.
Отже необхідною є оцінка співвідношення конкуруючих інтересів: права добросовісного набувача на мирне володіння набутим майном та загальносуспільного інтересу вираженого у необхідності повернення майна до державної (комунальної) власності з метою забезпечення цивільного захисту населення. За таких умов суд ураховує норми відповідного законодавства.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору купівлі-продажу у 1996 році) цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" передбачено, що систему цивільної оборони складають, зокрема фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій (закон втратив чинність у 2012 році у зв'язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299 (втратило чинність у 2014 році), завданнями Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження. Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.
У статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У 2012 році законодавцем було прийнято Кодекс цивільного захисту України (далі - Кодекс) який регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
У пункті 14 частини 1 статті 2 Кодексу визначено, що захисні споруди цивільного захисту це інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.
У статті 7 Кодексу визначено основні принципи здійснення цивільного захисту, серед яких зокрема вказано: гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності, а також виконання у воєнний час норм міжнародного гуманітарного права; пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я громадян; максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Кодексу громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.
Частиною 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що до захисних споруд цивільного захисту серед іншого належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.
Отже, з огляду на наведені норми, суд зауважує, що інтереси громади і суспільства щодо забезпечення цивільного захисту населення, зокрема у період воєнного часу, поза сумнівом, є переважаючими та пріоритетними у порівнянні з приватними інтересами власника нерухомого майна.
Разом з тим суд вважає за необхідне проаналізувати питання щодо можливості перебування захисних споруд цивільного захисту у приватній власності, оскільки такі аргументи наведено відповідачем-1, а також обставини справи щодо перебування захисної споруди у володінні відповідача-1 та законодавчо визначені вимоги стосовно порядку утримання та використання такого майна.
Статтею 20 Кодексу визначено завдання і обов'язки суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту, до яких серед іншого належить: забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання; забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні); забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до Закону як підприємці, виконують заходи цивільного захисту особисто.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 32 Кодексу).
Відповідно до ч. 7 ст. 32 Кодексу вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
Частиною 8 ст. 32 Кодексу встановлено, що утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації)), за рахунок власних коштів.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (частина 10 статті 32 Кодексу).
Згідно із ч. 11 ст. 32 Кодексу з моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 32 Кодексу захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням.
Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (ч. 15 ст. 32 Кодексу).
Відповідно до частини 16 статті 32 Кодексу у разі приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану та в особливий період захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, найпростіші укриття незалежно від форми власності повинні приводитись у готовність до прийому населення у термін, що не перевищує 24 годин, крім захисних споруд цивільного захисту, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням.
Пунктом 16 частини 2 статті 17 Кодексу встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту формує та реалізує заходи державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку.
Згідно з пунктами 26, 27, 29 частини 2 статті 19 Кодексу до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема, прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту здійснюється за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, за діяльністю аварійно-рятувальних служб відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Кодексу у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, здійснює державний нагляд (контроль) зокрема щодо суб'єктів господарювання.
У суб'єктів господарювання приватної форми власності органи державного нагляду у сфері цивільного захисту контролюють виконання заходів щодо захисту населення та працівників на випадок надзвичайної ситуації, а також вирішення питань техногенної та пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян (частина 2 статті 65 Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Кодексу особи, винні у порушенні законодавства у сфері цивільного захисту, несуть відповідальність відповідно до закону.
Отже, законодавець визначив систему органів (як державної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування), що здійснюють реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з розмежуванням їх повноважень в залежності від статусу відповідного органу в структурі органів влади в Україні та виходячи із форми власності (державної, комунальної чи приватної) на захисну споруду.
Законодавство не обмежує право власності на об'єкти цивільного захисту лише державною чи комунальною формою, а як видно з наведених вище та згаданих далі по тексту нормативних актів допускається також і приватна власність на зазначені об'єкти.
А також законодавцем визначено вимоги щодо утримання, обліку та використання захисних споруд цивільного захисту, зокрема і тих, що перебувають у приватній власності, запроваджено державний нагляд (контроль) щодо виконання заходів із забезпечення суспільних інтересів у сфері цивільного захисту населення та запроваджено відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку (далі - Порядок утримання), який визначає механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.
Пунктом 4 Порядку утримання встановлено, що фонд захисних споруд створюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної республіки Крим, обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання відповідно до Кодексу цивільного захисту України.
Згідно із п. 9 Порядку утримання, утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами. У разі використання однієї захисної споруди кількома суб'єктами господарювання вони беруть участь в її утриманні відповідно до договорів, укладених з балансоутримувачем захисної споруди.
Відповідно до п. 10 Порядку утримання, балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд, конструкцій і обладнання, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений паспортом захисної споруди, але не більше 12 годин.
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (п. 12 Порядку утримання).
Обліку підлягають усі захисні споруди, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття на території України незалежно від форми власності (пункт 15 Порядку утримання).
Пунктом 20 Порядку утримання встановлено, що паспорт та облікова картка захисної споруди складаються балансоутримувачем після прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом захисної споруди або за результатами її технічної інвентаризації як об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до п. 23 Порядку утримання, ДСНС веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд. Електронний облік захисних споруд є спеціальним програмним забезпеченням, яке призначене для збирання, обробки та зберігання інформації про захисні споруди незалежно від форми власності і формується на підставі даних документального обліку захисних споруд. З метою актуалізації електронного обліку захисних споруд, який веде ДСНС, її територіальні органи здійснюють щороку до 1 листопада звірку з документальним обліком захисних споруд, що веде Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації подають щороку до 1 грудня ДСНС узагальнену інформацію про наявний фонд захисних споруд у паперовому та електронному вигляді.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 № 579 затверджено Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту (далі Вимоги щодо утримання), якими унормовано питання утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІ Вимог щодо утримання споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни. Під час експлуатації захисних споруд не допускається виконання заходів, що знижують їх захисні властивості, надійність та безпеку.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Вимог щодо утримання, утримання та експлуатація ПРУ здійснюється з урахуванням загальних вимог до утримання та експлуатації фонду захисних споруд, наведених у розділі ІІ цих Вимог.
Відповідно до підп. 2 п. 2 розділу VІ Вимог щодо утримання, оцінка стану готовності захисних споруд здійснюється, серед іншого, у разі здійснення ДСНС заходів державного нагляду (контролю) за станом готовності захисних споруд. За результатами оцінки стану готовності складається акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту за формою згідно з додатком 11 до цих Вимог.
Результати оцінки стану готовності, отримані під час нагляду, ураховуються під час складення документів (актів, приписів) за його результатами (підпункт 4 пункту 2 розділу VІ Вимог щодо утримання).
Відповідно до підпункту 8 пункту 2 розділу VІ Вимог щодо утримання, під час оцінки стану готовності перевіряються: загальний стан приміщень, входів, оголовків аварійних виходів, гідроізоляції, повітрозабірних і витяжних каналів, обвалування окремо розташованих і підсипки покриття у вбудованих захисних спорудах, покрівлі та бічних поверхонь гірничих виробок, кріплень і захисно-герметичних перемичок (зовнішнім оглядом); двері (ворота, ставні), механізми задраювання, захисні пристрої, системи вентиляції, водопостачання, каналізації, електропостачання, зв'язку, автоматики та іншого інженерного обладнання (випробуванням на працездатність); температура і відносна вологість повітря всередині захисної споруди; наявність і стан засобів пожежогасіння; герметичність захисної споруди, справність ДЕС, експлуатація в режимі захисної споруди протягом 6 годин з перевіркою роботи в режимі чистої вентиляції і фільтровентиляції (у сховищах).
За результатами оцінки стану готовності захисну споруду може бути визнано як готову, обмежено готову або неготову до використання за призначенням (підпункт 9 пункту 2 розділу VІ Вимог щодо утримання).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 № 579 затверджено Вимоги щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - Вимоги щодо обліку).
Відповідно до пункту 1 Вимог щодо обліку, ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення в паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди, а також ведення в паперовій та електронній формі книги обліку захисних споруд і книги обліку споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.
Відповідно до п. 3 Вимог щодо обліку, захисним спорудам, що вперше включаються до фонду захисних споруд, а також захисним спорудам, яким номер раніше не було присвоєно або їх номер складається менше ніж з п'яти цифр, присвоюються облікові номери в межах номерного ряду захисних споруд цивільного захисту, наведеного в додатку 1 до цих Вимог.
Відповідно до п. 6 Вимог щодо обліку, узагальнений облік захисних споруд на галузевому та територіальному рівні ведеться в книгах обліку захисних споруд цивільного захисту, що складаються за формою згідно з додатком 4 до цих Вимог.
Відповідно до пункту 10 Вимог щодо обліку, зняття захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів з обліку здійснюється шляхом унесення відповідних змін до документів, передбачених пунктами 4, 7 цих Вимог.
Зняття захисних споруд із загальнодержавного електронного обліку захисних споруд здійснюється ДСНС та її територіальними органами, що ведуть електронний облік на відповідних територіях, після зняття захисних споруд з обліку фонду захисних споруд, що ведеться міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та балансоутримувачами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 затверджено Порядок використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб (далі - Порядок використання у мирний час), яким встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб суб'єкта господарювання.
Відповідно до пункту 4 Порядку використання у мирний час, захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб'єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений Порядком утримання.
Відповідно до пункту 5 Порядку використання у мирний час, захисні споруди можуть використовуватися для потреб суб'єкта господарювання як: складські приміщення, віднесені в установленому порядку за показником вибухопожежної та пожежної небезпеки до категорій Г і Д, для зберігання майна і матеріалів (у вбудованих захисних спорудах виключно за наявності окремого входу).
Відповідно до пункту 6 Порядку використання у мирний час суб'єкт господарювання під час використання захисної споруди для власних потреб зобов'язаний забезпечити (серед іншого): збереження захисних властивостей споруди як в цілому, так і окремих її елементів; належне утримання та експлуатацію захисної споруди відповідно до вимог, встановлених законодавством.
Відповідно до пункту 10 Порядку використання у мирний час, під час використання захисних споруд для потреб суб'єкта господарювання забороняється (серед іншого): реконструкція, у тому числі перепланування приміщень, без розроблення проектної документації на реконструкцію або перепланування; улаштування додаткових отворів (прорізів) у несучих та огороджувальних конструкціях, які знижують рівень захисних властивостей споруди; демонтаж існуючого інженерно-технічного та спеціального обладнання.
Отже, неможливість виведення захисних споруд з обліку, зміни їх цільового призначення, реконструкції, перепланування, без відповідного рішення контролюючого державного органу, а також контроль компетентних органів за їх використанням та утриманням, наявність відповідальності за порушення наведених вимог є свого роду гарантіями стосовно забезпечення права громадян на цивільний захист та користування колективними засобами захисту, зокрема протирадіаційними укриттями. Такі правила розповсюджуються на усіх власників та балансоутримувачів захисних споруд незалежно від форми власності.
Суд установив, що із таких документів що наявні матеріалах справи як облікова картка за № 66765, паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 та Акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 05.05.2022 вбачається, що за адресою: смт. Рокитне, вул. Соборна, 15 площею 260 кв.м. знаходиться ПРУ № 66765, яке перебуває на обліку в компетентних органах як об'єкт цивільного захисту, щодо нього застосовуються положення статей 18, 19 Кодексу цивільного захисту України, а також положення Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, положення Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017, положення Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту та Вимог щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 № 579.
Суд зазначає, що цивільний обіг цього об'єкта є обмеженим, та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об'єктів та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення. Виведення зі складу об'єктів цивільного захисту даної захисної споруди можливе лише за участю компетентних органів. Водночас допускається його використання у господарській діяльності та перебування у приватній власності.
Водночас за наявними матеріалами справи не можливо встановити, в якій частині будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 знаходиться протирадіаційне укриття площею 33 кв.м (на яке взагалі відсутні будь-які документи, прокурором такі документи не надано) та укриття площею 260 кв.м, про наявність якого свідчить облікова картка за № 66765 та паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765, що ніби-то знаходиться на 1 поверсі будівлі, адже згідно з технічним паспортом будівлі загальна площа 1 поверху становить лише 224,5 кв.м., тому наявність на 1 поверсі будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 протирадіаційного укриття загальною площею 260 кв.м взагалі неможлива.
Суд зазначає, що відповідач-1 цілком логічно і правильно зауважує, що в приміщенні площею 224,5 кв.м. не може знаходитися укриття загальною площею 260 кв.м., а тому як облікова картка за № 66765, так і паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 66765 і Акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 05.05.2022 суперечать даним, що містяться у технічному паспорті на будівлю будинку побуту за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне, виданому Комунальним підприємством "Рівненське підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради від 06.08.2020 (інвентаризаційна справа № 1572) від 06.08.2020.
Натомість Фонд та орган місцевого самоврядування допустили неодноразове порушення вимог законодавства щодо правового режиму та цивільного обігу протирадіаційного укриття, що знаходиться за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне стосовно забезпечення приватизації, а також організації заходів з інвентаризації, обліку та утримання захисної споруди.
Таким чином, суд вважає, що у цьому випадку відповідач-1 є добросовісним набувачем свого майна за адресою вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне, а тому підстав для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району № 204 від 10.11.2003 "Про оформлення права колективної власності на будівлі будинку побуту, що знаходиться в смт. Рокитне по вул. Кірова, 15" в частині оформлення права колективної власності ТзОВ фірма побутових послуг "Полісся" на протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв.м., що знаходиться в будівлі будинку побуту, що розташована за адресою: вул. Соборна, 154 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області - немає.
Задоволення позову у даній частині призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таке порушення виражатиметься у покладенні на відповідача надмірного тягаря та необґрунтованому і непропорційному співвідношенні між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавляють права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку має місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбувається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Відносно третього критерію (чи є таке втручання в право на мирне володіння майном пропорційним визначеним цілям) суд також зауважує, що у своєму позові прокурор не навів жодної аргументації стосовно компенсації втрат відповідача-1 у випадку задоволення позовних вимог. В позові та під час розгляду справи прокурор не навів жодних можливих варіантів чи пропозицій відповідачу-1 щодо такої компенсації.
Відсутність притягнення до відповідальності посадових осіб Фонду та органу місцевого самоврядування котрі допустили згадані вище порушення, з одночасним втручанням у право відповідача-1 мирно володіти майном, без надання останньому відповідної компенсації, непропорційно обтяжує тягар покладений на добросовісного набувача цього майна.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Добросовісний набувач не може бути лише однією особою яка відповідає та зазнає негативних майнових наслідків у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для приватизації державного майна та при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження майна Фондом та подальше прийняття органом місцевого самоврядування спірного рішення № 204 від 10.11.2003 не повинен породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, однак, такі обставини мали би стати підставою для виникнення обов'язку здійснити все необхідне, щоб відшкодувати негативні матеріальні наслідки завдані таким відчуженням.
Таким чином, суд зазначає, що самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1995 році та оформлення права власності що відбулося у 2003 році не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна ані державі ані у комунальну власність у 2023 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло у 1995 році року, тобто, майже через 28 років з моменту процедури приватизації. Водночас, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна не встановлено. Натомість суд встановив неодноразове "неналежне урядування" Фонду та органу місцевого самоврядування. Разом з тим, суд констатує відсутність притягнення до відповідальності посадових осіб котрі допустили такі порушення та відсутність пропозицій щодо можливих варіантів надання відповідачу-1 справедливої компенсації.
Отже, суд серед іншого встановив відсутність належного обґрунтування щодо загальносуспільного інтересу який прагне досягнути прокурор пред'являючи цей позов та стосовно належної компенсації втрат відповідача-1 у разі позбавлення його права власності.
Судом встановлено, що підставою для прийняття вказаного рішення була наявність у ТОВ фірма побутових послуг «Полісся» документів, що підтверджують його право власності на будівлю будинку побуту, зокрема: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу державного майна, затверджений розпорядженням голови районної ради від 18.08.1995 №357-р. та свідоцтво про власність реєстраційний номер І від 22.09.1995 видане представництвом Фонду державного майна України в Рокитнівському районі.
Оскільки прокурором не оспорюється договір купівлі-продажу державного майна, затверджений розпорядженням голови районної ради від 18.08.1995 №357-р, суд не вбачає підстав для скасування спірного рішення № 204 від 10.11.2003 яке приймалося серед іншого, на підставі такого договору та нормативно-правових актів, про які описано судом.
Крім того, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що прокурором не доведено що орган місцевого самоврядування був власником майна за адресою смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 на момент вибуття у 1995 році; прокурором не доведено, що в будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 33 кв.м.; прокурором не доведено наявності підстав для втручання у мирне володіння майном відповідача-1 та пропорційності втручання (справедливого балансу).
Зважаючи на встановлені обставини та висновки зроблені судом, підстави для повернення протирадіаційного укриття за адресою смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 у комунальну власність територіальної громади в особі Рокитнівської селищної ради відсутні.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 7 від 04.01.2022, укладеного між відповідачами-1 та -2 та зобов'язання відповідача-2 повернути у власність територіальної громади протирадіаційне укриття № 66765 площею 33 кв. м., що розташоване за адресою: вул. Соборна, 15 в смт. Рокитне Сарненського району Рівненської області, - суд зазначає, що наявності підстав для визнання договору № 7 від 04.01.2022 недійсним прокурором не доведено; також прокурором не доведено, що в будівлі в смт. Рокитне по вул. Соборна, 15 знаходиться протирадіаційне укриття загальною площею 33 кв.м.; також прокурором не доведено, що саме орган місцевого самоврядування був власником майна за адресою смт. Рокитне по вул. Кірова, 15 до того як відповідач-1 набув дане майно у власність у 1995 році.
Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, які містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, та постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 369/4161/17.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках:
1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №359/11910/14-ц.
При цьому закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 372/453/19.
Отже, враховуючи, що позов в цій справі подано прокурором в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради, то ключовим питанням, котре слід з'ясувати для встановлення обставин пропуску позовної давності чи відсутності такої, є встановлення дня з якого Рокитнівська селищна рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Верховний Суд України вказав, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень (постанова від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (6-2469цс16)).
У даній справі суд встановив, що договір купівлі-продажу укладений 28 років тому.
Спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято 10.11.2003.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, суд не досліджує питання спливу позовної давності та поважності причин його пропуску.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 28.10.2010 в справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 в справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 в справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месрон Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Де Куббер проти Бельгії (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати у вигляді судового збору покладаються на особу, яка звернулася з позовом.
Отже, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то судовий збір у розмірі 7 443 грн 00 коп., сплачений Рівненською обласною прокуратурою згідно з платіжним дорученням № 2164 від 27.12.2022, залишається за прокуратурою.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано "15" травня 2023 року
Суддя Романюк Ю.Г.