Справа № 2-470/2009
10 квітня 2009 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді - Калініченко О.Б.
при секретарі - Кучерявець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивачка звернулась до суду з позовом про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4, посилаючись на те, що 10.09.2008 року на батьківських зборах 10-Б класу СЗОШ № 64 м. Києва в присутності класного керівника, учнів та їх батьків відповідачка звинуватила її доньку у крадіжці мобільного телефону у доньки відповідачки - ОСОБА_3. Безпідставні звинувачення позивачка вважає такими, що порочить особу та принижує честь, гідність не тільки її доньки, але і її як матері, глибоко ображає їх почуття порядних людей.
З точки зору дотримання законів поширені відповідачкою відомості є недостовірними, оскільки не відповідають дійсності, виходячи з того, що відповідачка зверталась до органів міліції з заявою про вчинення її донькою злочину, однак звинувачення не підтвердились.
Тому просила твердження та звинувачення відповідачки, висловлені нею 10.09.2008 року на батьківських зборах, визнати недостовірною інформацією, а тому такою, що принижує честь та гідність позивачки та її доньки, та зобов'язати відповідачку спростувати недостовірну інформацію шляхом вибачення перед позивачкою та її донькою на батьківських зборах 10-Б класу СЗОШ № 64 м. Києва.
Образливі та принизливі твердження відповідачки позбавили її з донькою спокою, душевної рівноваги, погіршили стан їх здоров'я через нервування, чим спричинили їм душевні страждання та завдали моральної шкоди, яку позивачка просила відшкодувати їй в розмірі 1500 грн.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги збільшила і просила зобов'язати відповідачку у той же самий спосіб спростувати неправдиву інформацію про крадіжку телефону її донькою, яка органами міліції доведена не була, зобов'язати відповідачку відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 2000 грн. та моральну - в сумі 5000 грн., пояснивши суду, що моральні страждання носять глибокий та тривалий характер і після інциденту вона не змогла ходити на роботу, тому взяла відпустку за свій рахунок, втративши таким чином дохід для утримання сім'ї, а згодом - і цю роботу.
Відповідачка позов не визнала, пояснивши суду, що відомості, які були висловлені нею на батьківських зборах, не носили характер звинувачення чи впевнених тверджень, а були висловлені лише як припущення, які базувались на фактичних обставинах зникнення мобільного телефону у її доньки, і спрямовані були лише на захист прав її дитини.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, з огляду на такі обставини.
Відповідно до ст. 28 Конституції України та аналогічних положень у міжнародних актах з прав людини кожен має право на повагу до його гідності. Нормами ст. 297 ЦК України кожному гарантується право на повагу до його честі й гідності, гідність і честь фізичної особи є недоторканими. У разі порушення права фізичної особи на честь і гідність вона вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Судом встановлено, що 10.09.2008 року відбулись батьківські збори 10-Б класу СЗОШ № 64 м. Києва в присутності класного керівника, учнів та їх батьків, зокрема, сторін по справі.
Підставою проведення цих зборів стало зникнення у доньки відповідачки - ОСОБА_3 мобільного телефону «Sony Ericsson W800i» в приміщенні школи наприкінці 6-го уроку -іспанської мови, коли в класі знаходилась обмежена* кількість учнів, у тому числі донька позивачки - ОСОБА_4.
ОСОБА_3 та її однокласник ОСОБА_5 грали між собою мобільним телефоном ОСОБА_3, який тримав в руках ОСОБА_5 В цей час до них підійшла ОСОБА_4 та взяла ОСОБА_5 за руку, в який знаходився телефон. Телефон випав на парту, біля якої знаходилась ОСОБА_4
Потім продзвонив дзвоник на перерву і ОСОБА_4 вийшла з кабінету. Через деякий час після цього ОСОБА_3 виявила відсутність свого телефону, пошуки якого серед учнів та в кабінеті позитивного результату не дали, зв'язок за номером телефону був відсутній.
Про обставини цього випадку ОСОБА_3 розповіла вдома, і її мати - відповідачка по справі за власним тлумаченням вказаних обставин зробила висновок щодо причетності до зникнення телефону однокласників доньки, зокрема, ОСОБА_4
З цими думками та сумнівами відповідачка поділилась з класним керівником ОСОБА_6 А під час батьківських зборів, присвячених цій події, що сталась в класі, відповідачка розповіла про обставини без зазначення прізвища ОСОБА_4 Втім, на прохання інших батьків вона виклала свій погляд на події, що відбулись, та повідомила свої припущення.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що відповідачка ще до зборів підійшла і сказала їй, що підозрює ОСОБА_4, тому що були вже такі подібні факти. Свідок попросила розказати перед батьками про випадок, але нікого не звинувачувати, тому що ні хто з дітей цього не бачив.
Коли почалися збори, відповідачка розказала всі факти та чому підозрюють ОСОБА_4. Але на початку зборів свідка не було в класі, а чула вона тільки, коли вже були звинувачення.
Їй здається, що відповідачка сказала, що вкрали телефон і що вони підозрюють ОСОБА_4, тому що були різні випадки, коли вони вважали, що це ОСОБА_4 щось взяла. Оскільки було багато емоцій, то вона не пам'ятає точно, якими словами та чи одразу, чи вже на запитання батьків, повідомила це відповідачка, але за особистим враженням свідка це було схоже на звинувачення.
Свідок ОСОБА_7 вказувала, що її присутності на батьківських зборах було сказано, що в класі пропав телефон і підозри падають на ОСОБА_4. Більш дослівно та конкретно сказати не може, але на її суб'єктивне сприйняття таке повідомлення відповідачки було сприйнято як звинувачення ОСОБА_4
Натомість свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили пояснення відповідачки, що останньою на прохання інших батьків на зборах було висловлено припущення щодо можливої причетності до зникнення телефону ОСОБА_4, яку вона не звинувачувала, а просто розказувала, що сталося та чому такі підозри. Тому що в неї пропадали раніше гроші та що багато дуже підозр падає на ОСОБА_4.
Доньки сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також виклали свої версії події відповідно до позицій своїх матерів.
З матеріалів, на підставі яких 20.09.2008 року Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, вбачається, що відповідачка зверталась до правоохоронних органів з заявою про те, що її донька 10.09.2008 року близько 14-20 год. в приміщенні школи № 64 виявила відсутність свого мобільного телефону серед своїх особистих речей.
В ході проведеної Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві перевірки фактичне місцезнаходження мобільного телефону не було встановлено, але не виключена вірогідність того, що мобільний телефон ОСОБА_3 міг забрати хтось з класу, в якому вона навчається.
Відповідно до вимог чинного законодавства на позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлений позов, а правдивість поширеної інформації повинен довести відповідач.
За правовою презумпцією, сформульованою та закріпленою в ст. 277 ЦК України, вважається, що якщо про особу поширено негативну інформацію, то така інформація є недостовірною.
Водночас згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір. Таким чином, за принципами, викладеними у Конституції, не йдеться про винятки щодо негативної інформації.
Як зазначалось вище, Конституцією проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань. Конвенція про захист прав і основних свобод людини в ст. 10 також регламентує право людини на свободу вираження поглядів.
Так, Європейський суд наполягає, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи, та робить розрізнення між твердженнями факту та оціночними судженнями (справа «Лінгенс проти Австрії»).
Вимога щодо доведення правдивості оціночного судження є неможливою та порушує свободу вираження поглядів та думки. Люди мають право мати думки та висловлювати їх вільно з питань, які становлять їх інтерес, думки, які дехто чи навіть усі можуть вважати перебільшеними, обмеженими або упередженими, але думки, яких вони чесно дотримуються.
Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом - благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.
Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань.
Проте, тією ж ст. 10 ч.2 Конвенції передбачено законодавче обмеження права на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань, зокрема, для захисту репутації або прав інших осіб, тощо, і є необхідним в демократичному суспільстві.
Тому, навіть коли твердження становить оціночне судження, має бути наявна фактична основа для такого судження.
Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа «Лінгенс проти Австрії»), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.
Форма подання оцінки, висловлення, яка є пристойною і не зачіпає суспільну мораль, не є і не може бути підставою для цивільно-правової відповідальності, оскільки це порушувало б ст. 54 Конституції України.
Таким чином, наявні у висловах відповідачки висновки щодо оцінки певних фактів та дій доньки позивачки, які до того ж висловлені у пристойній формі та у виразах, прийнятих у спілкуванні людей, є оціночними судженнями про певні події, право на які гарантоване законом та які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Суд вважає, що відповідачка правдиво виклала відомі їй факти та обставини, за чим йшов аналіз цих фактів, на підставі якого вона зробила висновок, який стосувався цих фактів, що і є її оціночним судженням. Та обставина, що висловлені відповідачкою судження та висновки, які стали предметом судового розгляду, виявились хибними, не є підставою, з точки зору викладеного вище, для задоволення вимог позивачки.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки, в тому числі й про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись Конституцією України, ст. ст. 275, 277, 297, 299 ЦК України, ст. ст. 10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.