08 травня 2023 р. № 400/2047/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Гордієнко Т. О. за участю секретаря судового засідання Ополинський О. В., представника позивача Кецкало Р.Р., представника відповідача: Васильченко О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001,
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2018 року № 0047168-1302-1426, від 23.05.2019 року № 0070737-5306-1426, 22.05.2020 року № 0069830-5306-1426,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № 0047168-1302-1426 від 19.04.2018 на суму 24699,20грн., № 0070737-5306-1426 від 23.05.2019 на суму 11494,39грн., № 0069830-5306-1426 від 22.05.2020 на суму 12883,72грн.
Позивач обґрунтовує позов тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, а позов підлягає задоволенню, оскільки нежитлова будівля складу не є об'єктом оподаткування згідно з пп. «ж» п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським виробником. Крім того, сума податку у податковому-повідомленні рішенні від 19.04.2018 розрахована у розмірі 0,5% розміру мінімальної заробітної плати встановленої станом на 01.01.2017, а необхідно застосувати ставку податку 0,1% розміру мінімальної заробітної плати відповідно до рішення сільради від 31.01.2017.
Ухвалою від 15.02.2022 суд відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та зобов'язав позивача надати суду докази, що він є сільськогосподарським виробником, докази на підтвердження відомостей, що складські приміщення віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) та докази використання складських приміщень за призначенням та запропонував відповідачу надати відзив.
Відповідач 16.12.2022 надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки податкові повідомлення-рішення прийнятті відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою від 11.04.2023 клопотання позивача про виклик свідків залишено без задоволення.
Ухвалою від 11.04.2023 суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
Заслухав пояснення представників сторін, дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач у позові зазначив, що отримав податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № 0047168-1302-1426 від 19.04.2018 на суму 24699,20грн. за 2017 рік, № 0070737-5306-1426 від 23.05.2019 на суму 11494,39грн.,за 2018 рік,№ 0069830-5306-1426 від 22.05.2020 на суму 12883,72грн. за 2019 рік.
Позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна, а саме: складське приміщення площею 1543,70кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
Позивач у позові зазначив , що він є виробником сільськогосподарської продукції, вирощує пшеницю, овочі, картоплю для потреби своєї родини та родичів на земельних ділянках площею 0,49 га, 1,36га, 4,50 га, цільовим призначенням яких є ведення товарного сільськогосподарського товариства, що підтверджується Державними актами на право власності на земельну ділянку.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки входить до складу податку на майно (ст. 265 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1. ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. «ж» п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності ( в редакції до 01.01.2019, яка була чинна протягом 2017, 2018-спірного періоду, за який нараховані податкові зобов'язанні).
Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
Правовий аналіз цих норм зумовив висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Залежно від періоду (після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України).
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 0340/1905/18.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»:
виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»).
Згідно з пп. ж п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку( в редакції з 01.01.2019).
Положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Згідно з ДК 018-2000, до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) належить клас
1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» охоплює такі підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд повинен встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об'єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Позивач не виконав ухвалу суду від 15.02.2022 та не надав доказів, що належна йому будівля віднесена до підкласу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення».
Надане позивачем суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.03.2006 №13 свідчить, що тип об'єкта: складське приміщення площею 1543,70 кв.м.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 ( ВС по справі № 826.1338.17 від 28.05.2020).
Позивачу належить складське приміщення, яке відповідно до Положення Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, відповідно до класифікаційних ознак та функціонального призначення - склад - не віднесено до класу будівель 1271.
Надані суду акти на право власності на земельні ділянки ніяким чином не підтверджують, що позивач обробляє ці земельні ділянки та є сільськогосподарським виробником і що вони не передані в оренду.
Позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком.
Посилання позивача на те, що він обробляє земельні ділянки, вирощує зерно та овочі, юридичного значення для спірних правовідносин не мають тому, що ведення фізичною особою підсобного господарства не є тотожним сільськогосподарському товаровиробництву.
Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.
Відтак, не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку ( аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 11.04.2023 по справі № 380/2434/20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України).
Під час розгляду справи позивачем не доведено будь-якими належними та допустимими доказами, що він є сільськогосподарським товаровиробником та факт використання складського приміщення у виробництві сільськогосподарської продукції, тому суд дійшов висновку, що позивач права на податкову пільгу не має.
Також суд зазначає, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування(п.266.5.1 ст.266 ПК України).
Рішенням Кам'янської сільської ради від 13.07.2016 №11 «Про встановлення місцевих податків на 2017 рік» визначено, що ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються в розмірі 0,1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування.
Рішенням Кам'янської сільської від 31.01.2017 №03 «Про внесення змін та доповнень до рішення сільської ради від 13.07.2016 №11 «Про встановлення місцевих податків на 2017 рік» пп.1.3.2 р.1.3 розділу 1 викладено в новій редакції, а саме: ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осію, встановлюються у розмірі 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, за винятком: інших об'єктів нежитлової нерухомості (склади, гаражі, бокси та інші приміщення)-0,1% розміру мінімальної заробітної плати.
Оскільки позивачу на праві приватної власності належить складське приміщення, тому відповідачем при обрахунку податку повинна бути застосована ставка 0,1% мінімальної заробітної плати встановленої станом на 01.01.2017, яка складала 3200грн.
Суд погоджується з розрахунком позивача, тому сума податкового повідомлення-рішення № 0047168-1302-1426 від 19.04.2018 повинна складати 4 939,84 ( 1543,7х0,001х3200), а не 24699,20грн. (1543,7х0,005х3200) , як розрахував відповідач, застосувавши невірний розмір ставки податку.
Таким чином податкове повідомлення -рішення№ 0047168-1302-1426 від 19.04.2018 належить скасувати частково на суму 19759,36грн.(24699,20-4939,84).
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, що всі докази, які надано відповідачем є неналежними, оскільки порушено порядок їх подання, тому суд не повинен брати їх до уваги відзив та розглянути справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Але ч.5 цієї статті передбачено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Також згідно з ч.5,6 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.ч.1,4 ст.73 КАС України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Аналіз вищезазначених статей свідчить, що несвоєчасне подання відповідачем відзиву не призвело до того, що відзив та надані до нього документи стали неналежними доказами, тому правових підстав розглядати справу за наявними в ній матеріалами без врахування наданого відповідачем відзиву немає.
За таких обставин, позов належить задовольнити частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 44104027) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 44104027) від 19.04.2018 року № 0047168-1302-1426 на суму 19759,36 грн.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 399,54 грн (триста дев'яносто дев'ять гривень п'ятдесят чотири копійки), сплачений квитанцією № 0.0.2453699819.1 від 11.02.2022 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко
Рішення складено в повному обсязі
та підписано суддею 15.05.2023