12 травня 2023 року м. Кропивницький справа №340/1746/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до таГоловного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7-а, код ЄДРПОУ - 20632802) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м.Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ - 14035769)
провизнання протиправним та касування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1.Визнати протиправним та скасувати рішення №112250000962 від 01.12.2022 року Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (зі зменшенням віку) ОСОБА_1 .
2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 :
- до загального страхового стажу роботи період навчання у Ерастівському колгоспному технікумі з 01.09.1986 року по 20.11.1987 року та з 25.11.1989 року по 06.03.1991 року;
- до пільгового стажу за Списком №1 наступні періоди роботи:
з 17.07.2013 року по 25.12.2015 року на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування у ТОВ “Лінксервіс”; з 17.05.2017 року по 30.09.2022 року на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування у ТОВ “Лінксервіс КР”.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилалася на те, що 25.11.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте рішенням №112250000962 від 01.12.2022 року Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку з недостатністю страхового стажу. Представник вважає, що пільговий стаж роботи ОСОБА_1 за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», складає: 7 років 0 місяців 02 дні: з 17.07.2013 року по 25.12.2015 року (2 роки 4 місяці 29 днів) + з 17.05.2017 по 30.09.2022 року (4 роки 7 місяців 04 дні).
Відповідачами до суду надано відзиви на позовну заяву аналогічні за змістом, в яких останні просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Представники відповідачів зазначили, що за наслідками розгляду заяви позивача від 25.11.2022 та доданих документів до загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09А986 року по 06.03.1991 року, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби. Також не зараховано до пільгового стажу періоди на підтсаві довідки ТОВ «Лінксервіс» та не зазначення по підприємству про проведення атестації робочих місць не зазначено посаду, на якій працював заявник. Враховуючи вищезазначене ОСОБА_1 відмовлено в призначенні за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У зв'язку із відсутністю страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком, відповідачі переконані, що в межах спірних правовідносин діяли правомірно у відповідності до чинного законодавства України, а тому у задоволені вимог адміністративного позову просить відмовити у повному обсязі.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.
Ухвалою Кіровоградським окружним адміністративним від 12.04.2023 року судом відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
28.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подано до суду відзив на позовну заяву.
09.05.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 згідно відомостей трудової книжки серії № НОМЕР_2 :
-з 01.09.1986 року по 07.03.1991 року навчався у Ерастівському колгоспному технікумі, що підтверджується записом №3 в трудовій книжці;
- з 21.11.1987 року по 24.11.1989 року позивач проходив службу у лавах Радянської Армії, що підтверджується записом у трудовій книжці та довідкою від 31.10.2022 року №3/1/7685 виданою начальником Олександрійського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
-з 17.07.2013 року по 25.12.2015 рік (0 років 3 місяці 31 день) прийнятий та працював на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 (запис 25,24 у трудовій книжці);
- з 17.05.2017 року по теперішній час позивач працює у ТОВ «Лінксервіс КР» на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування 5 розряду.
25.11.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно п.1 ч.2 статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (за місцем проживання) (а.с.11).
До заяви позивачем було надано диплом серії НОМЕР_3 , трудову книжку серії № НОМЕР_2 , військовий квиток, довідку №144 від 07.10.2022 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записі, довідку про зміну назви організації №59 від 12.09.2022 року, довідку, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників №5 від 29.12.2015 року, №04/0-29 від 04.10.2022 року.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом “екстериторіальності”.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.11.2022 щодо призначення йому пенсії за віком, а також доданих до заяви документів, головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення №112250000962 від 01.12.2022, відповідно до якого заявникові відмовлено в призначенні такого виду пенсії (а.с.14).
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 06.03.1991, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Також, у рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано:
- періоди роботи з 17.07.2013 по 25.12.2015, згідно пільгової довідки від 29.12.2015 №5, виданої ТОВ «Лінксервіс», оскільки пільгова довідка не відповідає вимогам Додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.11.2005 № 383 у витягу по підприємству про проведення атестації робочих місць не зазначено посаду, на якій працював заявник;
- період роботи з 17.05.2017 по 30.09.2022, згідно пільгової довідки №04/10-29 від 04.10.2022, виданої ТОВ «Лінксервіс КР», оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.11.2005 №383 у витягу по підприємству про проведення атестації робочих місць не зазначено посаду, на якій працював заявник.
Позивач вважає, що має пільговий стаж роботи за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», складає 7 років 0 місяців 02 дні.
Незгода позивача з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зумовила звернення до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року N 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 №1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Статтею 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 N 1058-IV.
Так, у оскаржуваному рішенні відповідачем 2 підставою для не зарахування позивачу іншого періоду з 17.07.2013 по 25.12.2015 слугував факт невідповідності довідки вимогам Додатку 5 Порядку, а саме відсутності у витягу по підприємству про проведення атестації робочих місць не зазначення посади на якій працював заявник.
Проте, на переконання суду, такі висновки відповідача є безпідставними та необґрунтованими.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 N 1788-XII (далі Закон від 05.11.91 №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (далі Порядок N 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі N 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі N 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі N 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі N 242/2536/16-а.
Так, з досліджених матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки позивача серії № НОМЕР_2 від 17.07.2013 судом встановлено, що роботодавцем вчинено записи про те, що позивач був прийнятий слюсарем черговим та з ремонту устаткування з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 та звільнений 25.12.2015 року (а.с.20).
Поряд з цим, з довідки ТОВ «Лінксервіс» №5 від 29.12.2015 року судом вбачається, що з 17.07.2013 року по 25.12.2015 року позивача працював повний робочий день слюсарем черговим та з ремонту устаткування 5 розряду виробничої дільниці рудозбагачувальної фабрики №1 ПАТ «ПівнГЗК».
Зазначений період роботи був зайнятий ремонтом устаткування в місцях йото встановлення на виробничій дільниці з технічного обслуговування, поточного та капітального ремонтів, монтажу (демонтажу) систем змащування технологічного обладнання фабрик, основні робітники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1. Період роботи: з 17.07.2013 р. по 25.12.2015 р. - стаж за Списком №1, становить: 2 роки 4 місяці 29 днів.
Крім того, з витягу матеріалів атестації робочих місць ТОВ «Лінксервіс» про підтвердження права працівника на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 поданого з зазначеною довідкою, долучений перелік робочих місць ТОВ «Лінксервіс», які підлягають атестації робочих місць за умовами праці, для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення Списком №1. Так, п.1 підтверджено посаду слюсар черговий та з ремонту устаткування.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до пункту 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу 5 довідку на підставі якої визначається право особи на цей вид пенсії, передбачену пунктом 20 Порядку.
Позивачем була надана трудова книжка, записи якої оформлені належним чином про займану посаду і період виконуваної роботи, витяг матеріалів атестації робочих місць ТОВ «Лінксервіс» про підтвердження права працівника на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 з переліком посад до якої належить і посада позивача, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
При цьому, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим чим органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах та не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду у адміністративній справі 520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року.
Тобто, лише за відсутністю у трудовій книжці відповідних записів про фактичну роботу у шкідливих умовах протягом повного робочого дня, для призначення пенсії на пільгових умовах необхідне додаткове підтвердження наявності пільгового стажу результатами проведеної атестації,
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Комплексний аналіз норм Закону №1788-ХІІ та Порядку проведення атестації дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.
Подібний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено раніше Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13), та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 січня 2018 року (справа № 732/2003/14) та від 06 вересня 2018 року (справа №599/1425/16-а).
Аналізуючи наведені законодавчі норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядку суд приходить до висновків, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пунктом "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Судом встановлено, що матеріали пенсійної справи містять належні докази, які підтверджують проведення атестації робочого місця позивача. Так, позивачем надано трудову книжку серії № НОМЕР_2 з належним чином оформленими записами та відмітками роботодавця про атестацію робочого місця, довідку №144 від 07.10.2022 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записі, довідку про зміну назви організації №59 від 12.09.2022 року, витяг з матеріалів атестації робочих місць ТОВ «Лінксервіс» про підтвердження права працівника на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1, довідку №04/0-29 від 04.10.2022 року з витягом матеріалів атестації робочих місць ТОВ «Лінксервіс» про підтвердження права працівника на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Крім того, суд наголошує, що проведення атестаційних питань лежить на керівництві підприємства, тому суд не бере до уваги твердження відповідача.
Таким чином, позивач має право на зарахування даних періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення в частині щодо не зарахування періоду з 17.05.2017 року по 30.04.2022 рік підлягає скасуванню.
Щодо відмови у зарахуванні періоду навчання, оскільки він перетинаються з періодом проходження військової служби позивач, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до запису №3 в трудовій книжці серії № НОМЕР_2 від 10.07.1985 позивач 01.09.1986 року зарахований учнем Ерастівському колгоспному технікумі та 07.03.1991 року відрахований у зв'язку з завершенням навчання.
Між тим відповідно до довідки Олександрійського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 31.10.22 №3/1/7685 позивач проходив військову службу у Збройних Силах з 21.11.1987 по 24.11.1989 рік.
Отже, позивачем підтверджено факти навчання та проходження строкової військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №513/1195/16-а та від 01.03.2021 у справі №127/1762/17.
Звідси, суд вважає, що висновки відповідача про не включення до страхового стажу періодів навчання та служби в армії є нормативно необґрунтованими.
З урахуванням усього викладеного, суд вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Також відповідачами не надано доказів того, що позивач не перебував на навчанні чи не працював або спірні періоди не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Встановивши всі дійсні обставин справи, приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що не здійснення відповідачами перевірки внесених записів, призвело до ухвалення протиправного рішення про відмову в зарахуванні стажу роботи.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Наряду з викладеним, суд враховує наступне.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Згідно ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості рішення тощо, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача провести призначення позивачу пенсії за віком з зарахуванням до стажу, що дає право на призначення пенсії, певних періодів, - є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.
Більше того, згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАСУ передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАСУ, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача.
Таким чином, суд вважає такими, що призначення пенсії є повноваженнями Пенсійного фонду України.
З аналізу норм законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається, що відповідач, як орган владних повноважень, не виконуючи визначені законом владні дискреційні функції щодо призначення і виплати пенсії позивачу, діяв з порушенням закону і справедливості.
Оскільки прийняття рішення про призначення та виплату пенсії є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов'язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, на час розгляду справи відповідачем визначені Законом владні дискреційні функції не виконані, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов'язання відповідача розглянути питання про призначення та виплату пенсії позивачу з урахуванням норм чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення та висновків суду про порушення суб'єктом владних повноважень Закону щодо визначеного чинним законодавством права позивача на призначення та отримання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року у справі №754/14898/15.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 4.2, 4.3, 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після прийняття рішення за заявою електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи).
Так, Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області дійсно не приймало рішення за заявою позивача. Проте, саме воно здійснює призначення та виплату пенсії за місцем зверненя позивача, але тільки на підставі рішення про призначення пенсії, прийнятого за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії управлянням ПФУ, визначеним за принципом екстериторіальності.
З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2022 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
VІ. Судові витрати.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 536,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №112250000962 від 01.12.2022 року Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (зі зменшенням віку) ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не пізніше 14 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2022 року про призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7-а, код ЄДРПОУ - 20632802).
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м.Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ - 14035769).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. ЖУК