15 травня 2023 року Справа № 160/4345/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТЕКС" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТЕКС" (далі декларант) до Львівської митниці, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA 209000/2022/100026/2 від 30 листопада 2022 року.
В обґрунтування позову у заявах по суті спору позивач посилався на протиправність оскарженого рішення, оскільки вважає, що ним подано до митного органу повний пакет необхідних документів, які не мали розбіжностей і містили усі необхідні відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості за заявленим методом. Позивач також зауважив, що усі розбіжності, які виявив відповідач є надуманими і безпідставними з огляду на те, що останній не вказав, які саме документи, що подавалися декларантом при митному оформленні містили розбіжності та/або ознаки підробки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав та заперечуючи проти його задоволення у відзиві на позовну заяву указав, що наданими з митною декларацією документами, які містили розбіжності, неможливо підтвердити числові значення заявленої декларантом митної вартості за основним методом, у зв'язку з чим і прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що відповідно до зовнішньоекономічного Контракту № 04/01/21 від 04 січня 2021 року, укладеного між ТОВ «БІЛТЕКС» та SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD (Китайська народна республіка; далі також - постачальник), (надалі - Зовнішньоекономічний Контракт, Контракт) позивач придбав трикотажне полотно з розрізаним двостороннім ворсом (100% поліефір), в рулонах шириною 220 см.
З метою митого оформлення придбаного ТМЦ позивач подав відповідачу електронну митну декларацію №UA22UA209230015330U6. Разом з декларацією надано: cертифікат якості від 22.09.2022 р.; пакувальний лист від 22.09.2022 р.; рахунок - фактура № Н220992 від 22.09.2022 р.; автотранспортна накладна № 7688 від 21.11.2022 р.; сертифікат про походження товару № С226936345230068 від 12.10.2022 р.; рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг № 1265 від 17.11.2022 р.; рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг № 1265 від 17.11.2022 р.; рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг № 1273 від 18.11.2022 р.; документ що підтверджує вартість перевезення товару № 1811/1 від 17.11.2022 р.; зовнішньоекономічний договір № 04/01/21 від 04 січня 2021 року; додаткова угода № 1 від 30.12.2021 р. до Зовнішньоекономічного договору; договір про надання послуг митного брокера № GWL-110 від 25.11.2022 р.; договір про перевезення № 220822-82 від 22.08.2022 р.;
Митна вартість товару заявлена за основним методом - за ціною договору.
При митному оформленні вказаного товару відповідач зазначив, що надані документи містять розбіжності та не містять усіх даних, які підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованого товару, а саме:
- надані платіжні доручення датовані 14.09.2022 та 14.07.2022 не містять жодних відміток банківської установи, що унеможливлює перевірку достовірності даних документів, та містять загальне посилання на контракт, а не на проформу інвойс чиінвойс, що унеможливлює співставити оплату за конкретну поставку товару.
- у додатково доданому платіжному дорученні від 14.11.2022 №б/н міститься посилання на інвойс № Н220922 від 22.09.2022 на суму 64899,66 дол. США, що не відповідає сумі інвойсу та відомостям заявленим у ЕМД.
- до митного оформлення для підтвердження транспортних витрат надано три рахунки від виконавця які не містять жодних посилань на реквізити даної партії товару, що унеможливлює співставити та перевірити додаткові складові митної вартості оцінюваного товару. Дані документи посилаються на договір про перевезення № 220822-82 від 22.08.2022 який до митного оформлення та на вимогу митного органу не надавався.
- виявлено розбіжності щодо відомостей про місце розвантаження товару, у рахунку №1273 від 18.11.2022 місцем доставки вказано м. Великі Мости, однак у графі №3 автотранспортної накладної зазначено м. Львів.
На підставі вищенаведених обставин, які відповідач кваліфікував як суттєві розбіжності та невідповідності в наданих документах, які не дають можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості, відповідач витребував у позивача додаткові документи.
Позивач надав додаткові документи, зокрема:
- Проформа-інвойс №H220629 від 29.06.2022 р. на суму 26 915,90 доларів США;
- Проформа-інвойс №H220822 від 22.08.2022 р. на суму 51 178,00 доларів США;
- Комерційний інвойс H220922 від 22.09.2022 р. на суму 78093,90 доларів США; - SWIFT платіжне доручення від 05.07.2022 р. на 9768,37 доларів США -призначення платежу на оплату проформи-інвойса №H220629 від 29.06.2022 р. 1581,12 доларів США;?
- SWIFT платіжне доручення від 25.07.2022 р. на 9768,37 доларів США -призначення платежу на оплату проформи-інвойса №H220629 від 29.06.2022 р. 1581,12 доларів США;
- SWIFT платіжне доручення від 05.09.2022 р. на 51 838,37 доларів США -призначення платежу на оплату проформи-інвойса №H220822 від 22.08.2022 р. 10 032,00 доларів США;
- SWIFT платіжне доручення від 14.11.2022 р. на 64899,66 доларів США -призначення платежу на оплату проформи-інвойса H220922 від 22.09.2022 р.;
- Комерційна пропозиція від 25.06.2022 р. від SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD;
- Копія експортної декларації з перекладом;
- Договір транспортного експедирування №220822-82 від 22.08.2022 р.;
- Платіжна інструкція №1137 від 09.12.2022 р. на суму 50 000,00 грн. на оплату рахунку №1265 від 17.11.2022 р.;
- Платіжна інструкція №1148 від 12.12.2022 р. на суму 46 304,63 грн. на оплату рахунку №1265 від 17.11.2022 р.;
- Платіжна інструкція №1061 від 30.11.2022 р. на суму 250 000,00 грн. на оплату рахунку №1265 від 17.11.2022 р.;
- Платіжна інструкція №1149 від 12.12.2022 р. на суму 67 761,90 грн. на оплату рахунку №1273 від 18.11.2022 р.;
- Платіжна інструкція №1216 від 21.12.2022 р. на суму 85 826,22 грн. на оплату рахунку №1273 від 18.11.2022 р.;
- Акти надання послуг (№1230 від 02 грудня 2022 р., №1228 від 02 грудня 2022) до договору №220822-82 від 22.08.2022 р.
Між тим, не зважаючи на це, відповідачем прийнято оскаржене рішення, відповідно до яких митну вартість заявленого товару скориговано із застосуванням резервного методу.
До того ж, Львівська митниця після отримання запитуваних документів надала відповідь № 7.4- 2/15/13/3070, в якій зазначила, що у надісланих позивачем додаткових документів не усунуто та не роз'яснено розбіжності виявлені під час здійснення митного оформлення товарів, а рішення про коригування митної вартості товарів залишається чинним з таких підстав:
1. не надання заявок на постачання партії товару, а також специфікацій, що обумовлено п. 1.3 та 1.5. Контракту відповідно;
2. не надання платіжного банківського документу про 100% оплату товару;
3. згідно із проформи №Н220822 від 22.08.2022 на суму 51 178,00 USD оплата повинна бути здійснена в пропорції 20% та 80% ( 10235,60 USD та 40 942,40 USD), тоді як декларантом надано SWIFT платіжне доручення від 05.09.2022 на суму 51 838,37 USD де зазначено що по інвойсу № Н220822 від 22.08.2022 здійснено оплату на суму 10 032,00 USD. Відтак, сума не відповідає умовам зазначеним у проформі №Н220822 від 22.08.2022.
Це стосується й проформи №Н220629 від 29.02.2022р.
4. порушення умов та строків оплати транспортно- експедиторських послуг та транспортно-експедиторського обслуговування.
У відзиві на позовну заяву митний орган також указав, що подані декларантом документи не містили перекладу української мовою, а деякі із них, у тому числі, інвойс H220922 від 22.09.2022 р. були нечитабельними.
Вважаючи ці рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом. При цьому, декларант сплатив різницю митних платежів та випустив товар у вільний обіг.
Вирішуючи спір суд виходить із того, що відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України (тут і надалі у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Статтею 50 Митного кодексу України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою та другою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до приписів статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, такі як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини п'ятої вказаної статті Митного кодексу України митному органу, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митниці мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митницею та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний органне може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
При цьому, згідно із норм Митного кодексу України, митницею при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному декларантом.
Аналізуючи наведені норми у своїй сукупності суд зазначає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації
Наявність у митниці обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною законодавець пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, митний орган має зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вже встановлено судом, підставою для витребування додаткових документів у декларанта, став висновок митного органу щодо того, що надані під час митного оформлення товару документи мають суттєві розбіжності та невідповідності, які не дають можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості.
Разом з тим, як слідує із оскарженого рішення, воно не містять будь-яких конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви саме у числових значеннях складових митної вартості ввезених товарів, у ньому не наведено причин неможливості визначення митної вартості імпортованих товарів на підставі поданих декларантом документів, не наведено обґрунтування, які саме відомості у наданих документах містять розбіжності, які не дозволяють підтвердити саме числові значення складових митної вартості імпортованих товарів.
Суд визначає безпідставними посилання відповідача щодо порушення декларантом умов та строків оплати транспортних послуг, адже це жодним чином не впливало на вартісні показники договірних правовідносин та й, відповідно на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару.
Це саме стосується посилань відповідача на не надання декларантом заявок на постачання партії товару.
З приводу ж зауважень відповідача щодо не надання позивачем доказів про 100% оплату товару та в цілому усіх зауважень, що висувались до наданих декларантом платіжних доручень суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 6.1 Контракту Покупець здійснює оплату за поставлений товар за цим Контрактом прямим банківським переказом на рахунок Постачальника на підставі виставлених Постачальником рахунків (інвойсів). Банківські реквізити Постачальника зазначені у Контракті.
Пунктом 4 частини 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено, документами, які підтверджують митну вартість товарів банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Матеріали справи свідчать про те, що 25 червня 2022 року SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD надало позивачеві комерційну пропозицію, в якій зазначено кількість, ціну товару, який оформлювався за ЕМД № UA 22UA209230015330U6. 29 червня 2022 року SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD виставило позивачу проформу інвойс №H220629 на суму 26 915,90 доларів США. 22 серпня 2022 року SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD виставило позивачу проформу інвойс №H220822 на суму 51 178,00 доларів США.
Слід зазначити, що інвойс - це первинний документ у міжнародній торгівлі, який супроводжує вантаж на всьому шляху закордон. Його створює продавець та надсилає покупцю.
Проформа-інвойс - це попередній інвойс, існує для узгодження ціни, обсягу поставки тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс.У проформі - інвойсі зазначається обов'язок продавця товарів (виконавця послуг)поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною. Ціна послуг та перелік товарів у цьому виді інвойсу не є остаточним, та у подальшому може змінюватись.
Відмінність проформи-інвойсу полягає в тому, що деякі дані можуть бути не остаточними, та до нього ще можуть бути внесені зміни.
Згідно із рахунку проформи - інвойсу №H220629 від 29.06.2022 р. умови оплати FOB Ningbo, умови оплати 20% депозит + 80% проти коносаменту.
На виконання умов проформи - інвойсу №H220629 від 29.06.2022 р. позивач 05 липня 2022 року сплатив 1 581,12 дол. США та 25 липня 2022 року сплатив 1 581,12 дол.США.?
Згідно із рахунку проформи - інвойсу №H220822 від 22.08.2022 р. умови оплати FOB Ningbo, умови оплати 20% депозит + 80% проти коносаменту.
На виконання умов проформи - інвойсу №H220822 від 22.08.2022 р. позивач 05 вересня 2022 року сплатив 10 032,00 дол. США.
22 вересня 2022 року Позивач та SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD погодили умови, строки, суму та кількість товару, укладено Специфікацію № 8-1 від 22.09.2022 р. до Контракту на суму 78 093,90 дол. США.
22 вересня 2022 року SHAOXING LOTUS TEXTILES TRADING CO., LTD виставило позивачу комерційний рахунок інвойс № Н220922 на суму 78 093,90 дол. США., який до речі є цілком читабильний, про що помилково наполягав відповідач.
При цьому, узгоджена сторонами в Специфікації № 8-1 та у комерційному рахунку інвойсі № Н220922 сума у розмірі 78 093,90 дол. США складається з сум Проформи-інвойсу №H220629 від 29.06.2022 р. та Проформи-інвойсу №H220822 від 22.08.2022 р.
До суми у розмірі 78 093,90 дол. США входить вже сплачені Позивачем у липні кошти.
14 листопада 2022 року позивач оплатив постачальнику різницю на підставі комерційного рахунку інвойсу № Н220922 64 899,66 дол. США.
Загальна сума, яку Позивач сплатив за товар, складає 78 093,90 дол. США., яка зазначена у графі 42 «Ціна товару» поданої ЕМД
Слід зазначити, що усі вищеперераховані документи надані позивачем під час митного оформлення товару містять посилання на Зовнішньоекономічний Контракт та на інвойси, а також місять печатки фінансової установи, а саме АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК». Розбіжностей у сумах оплати товару судом не установлено.
Не встановлено таких розбіжностей також у наданих митному органу документів на підтвердження понесення транспортних витрат. При цьому, позивачем доведено, що зазначення в автотранспортній накладній № 7688 іншого місця доставки товару обумовлено технічної помилкою та указані обставини не вплинули ні на ціну перевезення товару, ні на митну вартість такого товару.
Щодо твердження Львівської митниці про те, що позивачем не забезпечено відповідно до статті 254 Митного кодексу України переклад документів, поданих до митного оформлення, та необхідності забезпечення декларантом перекладу документів українською мовою для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Тобто, Митним кодексом України чітко зазначено, що декларант надає переклад документів українською мовою на відповідну митного органу.
Судом установлено, що під час проведення консультацій між Львівською митницею та позивачем митниця не вимагала від нього надати переклад документів.
При цьому, подані до митного оформлення документи потребують перекладу на українську мову, тільки у разі якщо дані, які містяться в них є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей зазначених у митній декларації.
Однак, у оскарженому рішенні про коригування митної вартості товару відповідач не повідомив, які конкретно документи необхідно перекласти та не обґрунтовано необхідність здійснення такого перекладу.
Офіційними мовами СОТ, до якого приєдналася Україна 16.05.2008 року, є англійська, французька, іспанська. Зі змісту ст. 254 Митного кодексу України вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов'язку подання документів саме українською мовою.
Разом з тим ця стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Відповідачем під час проведення консультацій у процесі митного оформлення товару не надано пояснень стосовно того, чому англійська мова, якою були складені та надані позивачем документи, не були розцінені в якості іноземною мови міжнародного спілкування.
Доводи відповідача про те, що надані позивачем документи для митного оформлення товару усупереч вимогам статті 254 Митного кодексу України не були перекладена українською мовою не обґрунтовані, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Окрім того, відповідачем не надавалося позивачу вимоги відповідно до статті 254 Митного кодексу України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товару за поданою митною декларацією, перекладених українською мовою.
При цьому, ст.254 МК України передбачено три варіанти мови подання документів: українська мова; офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна; інша іноземна мова міжнародного спілкування.
Обов'язок надати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, виникає у декларанта тільки у разі відповідної вимоги митного органу, мотивованої тим, що дані, які містяться в таких документах, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
Таким чином, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару та не надано доказів правомірності дій при прийнятті рішення про коригування митної вартості, у тому числі у частині обґрунтованості прийнятої у цих рішеннях ціни за одиницю товару та застосування резервного методу.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскарженого рішення відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З приводу стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити про таке.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, між ТОВ «БІЛТЕКС» та Адвокатським об'єднанням СМАРТ ЮРИСТ» був укладений договір предметом якого є те, що ТОВ «БІЛТЕКС» доручає, а Адвокатське об'єднання СМАРТ ЮРИСТ» приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з додатку №11 до договору №63 про надання правничої допомоги від 02.01.2019 р. від 27.02.2023 р. слідує, що адвокатом для позивача надані правові послуги, а саме: підготовка та подача позову; аналіз отриманих від клієнта документів; надання правової кваліфікації обставин справи; визначення нормативно-правових підстав вимоги; моніторинг судових рішень; визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції; підготовка позовної заяви; подача позовної заяви; супровід в суді. Разом вартість послуг становить 8 000,00 грн.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за вищенаведеним розрахунком, суд доходить висновку, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, виходячи із складності справи, категорія якої не є складною, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, враховуючи розгляд справи в порядку письмового провадження, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн. з урахуванням вимог ч.5, ч.6, ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 5000,00грн.
Також судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Означена правова позиція кореспондується правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19.
Стосовно ж витрат пов'язаних із залученням перекладача то вони відшкодуванню на користь позивача не підлягають, адже відповідні процесуальні дії у рамках розгляду цієї справи судом не вживалися
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТЕКС" задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA 209000/2022/100026/2 від 30 листопада 2022 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " БІЛТЕКС " понесені витрати з судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири), 00 грн. та витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч),00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна