09 травня 2023 року
м. Рівне
Справа № 949/409/22
Провадження № 22-ц/4815/615/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Вейтас І. В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю
«Фінансова Компанія Вей Фор Пей»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» на заочне рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 березня 2023 року у складі судді Оборонової І. В., ухвалене в м. Дубровиця Рівненської області, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Вей Фор Пей» про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 22 серпня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №1195691 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору, відповідач отримала позику в розмірі 3000,00 грн. строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,9% від суми кредиту за кожен день користування та 1,80% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення позики. Відповідно до графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, відповідач зобов'язувалася повернути борг в повному обсязі, а також суму нарахованих процентів в розмірі 3810,00 грн. у строк до 21 вересня 2019 року. Проте, відповідач борг не повернула, у зв'язку з чим станом на 20 грудня 2019 року заборгованість становила 11915,77 грн. з яких: 3000,00 грн. суми основного боргу; 5670,00 грн. відсотків за користування кредитом та 1500,00 грн. неустойки за порушення умов договору. Вказує, що 23 грудня 2019 року на підставі укладеного між ТзОВ «Авентус Україна» та ТзОВ «Ум Факторинг» договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року, право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1195691 від 22 серпня 2019 року відступлено на користь позивача. Відповідно до діючого договору, на якому ґрунтується право вимоги за цим позовом, воно передане позивачу згідно реєстру прав вимоги № 4 від 23 грудня 2019 року за п. 437 - відповідно передано право стягнення коштів. Крім того, за невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1747,77 грн.. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 915,77 грн., а також судові витрати.
Заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 березня 2023 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит кредитору у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що ТОВ «Ум Факторинг» не має права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1195691 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 22 серпня 2019 року, оскільки поданий витяг з реєстру прав вимог не відповідає додатку №1 «Реєстру прав вимог», а сам додаток до договору факторингу №1 від 06 вересня 2019 року не містить ні номеру реєстру прав вимоги, ні дати, ні інформації про боржника, а тому жодним чином не підтверджує перехід права вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Ум Факторинг» за договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, при цьому акт повернення прав вимоги може свідчити про відсутність уступки права вимоги до позивача за договором факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року, з огляду на що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором відсутні.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що позивачем на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором № 1195691 від 22.08.2019 року до ТОВ «Ум Факторинг» долучено Договір факторингу № 1 від 06.09.2019 з додатками до нього. Вказує, що позовна заява із додатками була подана суду через систему ЄСІТС та засвідчена кваліфікованим електронним підписом автора, в тому числі засвідчена копія доданого договору факторингу. Зауважує, що судом було прийнято ці документи і відкрито провадження, а отже, скаржником при зверненні до суду було виконано вимоги положення про ЄСІТС в частині відсутності обов'язку ставити на документі підписи та печатки та зобов'язання підписати документи електронним підписом. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 22 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено в електронному форматі договір № 1195691 про надання споживчого кредиту, за яким відповідач отримала позику у розмірі 3000,00 грн. строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,9% від суми кредиту за кожен день користування та 1,80% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення позики (відповідні ставки зазначені в паспорті споживчого кредиту та п. 1.3.1. та 1.3.2. договору) (а.с.19-20).
Як вбачається із виписки по рахунку за карткою № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулося зарахування коштів на її рахунок в розмірі 3000,00 грн. (а.с. 117-118).
Відповідно до графіку платежів до договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №1195691 від 22 серпня 2019 року визначено наступне: дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 21 вересня 2019 року; сума позики: 3000,00 грн.; сума нарахованих процентів 810,00 грн.; разом до сплати 3810,00 грн. (а.с. 21).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Згідно статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що одноразовий Ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Як зазначав позивач при зверненні з цим позовом до суду, 06 вересня 2019 року між ТОВ «УМ Факторинг» (Фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) укладено договір факторингу №1, згідно якого Клієнт взяв на себе зобов'язання щодо відступлення Фактору Права вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор взяв на себе зобов'язання їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.12-14).
Відповідно до п. 4.1. вказаного Договору, право вимоги переходить до клієнта до Фактора в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Пунктом 12 цього ж Договору зазначено що невід'ємну частину договору складають додаток №1 - форма реєстру прав вимог та Додаток №2 - Акт повернення права вимоги.
На підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №1195691 від 22.08.2019 року до ТОВ «УМ Факторинг» на підставі Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року, позивач долучив до позовної заяви Форму Реєстру прав вимог та витяг з реєстру прав вимог № 4 від 23 грудня 2019 року.
Як вбачається з долученої позивачем Форми Реєстру прав вимог, за якими здійснюється уступка прав вимоги, у ньому відсутні будь які дані щодо боржника (відповідача), а також щодо договору кредиту та суми коштів згідно пункту 4.2 Договору факторингу, в тому числі у ньому відсутня дата укладення та порядковий номер у такому Реєстрі. Отже, вказаний документ спростовує покликання апелянта на те, що подані ним документи містять усі необхідні відомості для підтвердження переходу права вимоги.
Відхиляючи доводи апелянта про належність оформлення та засвідчення поданих копій документів, що підтверджують його право вимоги до боржника за кредитним договором, Відповідно до п. 12 Наказу Міністерства юстиції від 18 червня 2015 № 1000/5 Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: «витяг з наказу», «витяг з протоколу»; відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа; з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна; відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису); проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства.
Поданий ТОВ «Авентус Україна» Витяг з реєстру прав вимог № 4 від 23 грудня 2019 року не містить підписів ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Ум Факторинг», а також вказівки на те, що оригінал вказаного витягу було підписано представниками ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Ум Факторинг». Також, вказаний витяг не містить вказівки на те, що він є додатком саме до Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що поданий витяг з реєстру прав вимог, не відповідає додатку №1 «Реєстру прав вимог», а сам додаток до договору факторингу №1 від 06 вересня 2019 року не містить ні номеру реєстру прав вимоги, ні дати, ні інформації про боржника, тому жодним чином не підтверджує перехід права вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Ум Факторинг» за договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.
Отже, наявні у справі докази та встановлені обставини вказують на відсутність у ТОВ «Ум Факторинг» права вимоги за договором № 1195691 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 22 серпня 2019 року до ОСОБА_1 .
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором кредиту з відповідачки на користь позивача, оскільки ним не доведено належними, достатніми і достовірними доказами переходу права вимоги за вказаним договором від ТОВ «Авентус Україна».
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» залишити без задоволення.
Заочне рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 травня 2023 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Вейтас І. В.