Справа № 529/1108/21 Номер провадження 11-кп/814/1153/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія ч.2 ст. 286 КК України
15 травня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021170440000705 за апеляційними скаргами прокурора Диканської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 , представника потерпілого ОСОБА_7 - захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2022 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Диканька Полтавського району, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, не працюючого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цивільний позов, заявлений прокурором задоволено та стягнуто з ОСОБА_10 на користь Комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. Скліфасовського» Полтавської обласної ради витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_7 в сумі 54814 грн. 40 коп.
Уточнену позовну заяву ОСОБА_7 задоволено частково та стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 33912 грн. 25 коп. та моральну шкоду в розмірі 1825 грн. 61 коп., а всього 35737 грн. 86 коп.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_7 витрат на правову допомогу в розмірі 16200 грн.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 франшизу в розмірі 2600 грн., витрати на правову допомогу в сумі 13800 грн. та моральну шкоду у розмірі 28174 грн. 39 коп., а всього 51937 грн. 86 коп.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
29.09.2021 близько 14.00 год ОСОБА_10 , керуючи автомобілем САЗ модель 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 по автодорозі по вул. Миру в с. Стасі Полтавського району Полтавської області, в порушення вимог п.10.1. Правил дорожнього руху України, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав із узбіччя на зустрічну смугу руху дороги, де допустив зіткнення з мотоциклом марки «ИЖЮ5к», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_7 .
Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а саме: відкритий багатоскалковий перелом діалізів обох кісток лівої гомілки, пошкодження задньої гомілкової артерії з масивним пошкодженням вен і розчавленням м'язів лівої гоміки, множинних забійно-рваних ран м'яких тканин лівої гомілки, множинні забійно-рвані рани м'яких тканин лівої гомілки, травматичний, геморагічний шок 2 ступеня та саден шкіри шиї, тулуба і верхніх кінцівок.
На вирок суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_10 засудити за ч.2 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
Свою апеляційну скаргу обґрунтував тим, що призначаючи покарання, суд безпідставно звільнив ОСОБА_10 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки не врахував належним чином обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, думку потерпілого, який просив призначити суворе покарання, досудову доповідь органу пробації та поведінку обвинуваченого під час розгляду справи в суді. ОСОБА_10 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його розкаяння та можливість виправлення та перевиховання.
Вважає, що суд безпідставно зазначив про наявність у обвинуваченого роботи, так як це нічим не підтверджено.
Одночасно вказує, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_10 як від основного, так і від додаткового покарання, так як ст. 75 КК України передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням лише щодо основного покарання.
В апеляційній скарзі представник потерпілого просить вирок суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, ухвалити новий, яким ОСОБА_10 засудити за ч.2 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
Свою апеляційну скаргу мотивував тим, що ухвалюючи рішення суд не надав належну увагу поведінці ОСОБА_10 , який впродовж досудового розслідування та судового розгляду жодного разу не жалкував про вчинене, не визнав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не надав критичну оцінку своїй поведінці, не вибачився перед потерпілим та не відшкодував збитки.
При цьому ОСОБА_10 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується незадовільно, не має постійної роботи, не має стійких соціальних зв'язків, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, з доповіді органу пробації вбачається, що він агресивний, конфліктний, схильний до насильства та вчинення злочинів, зловживає спиртними напоями.
Тому вважає, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_10 від відбування покарання, на підставі ст. 75 КК України.
Крім цього зазначив, що суд, при звільненні від покарання, в порушення вимог ст. 75 КК України, звільнив ОСОБА_10 як від основного, так і від додаткового покарання.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не взяв до уваги його показання та показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які спростовують його винуватість у вчиненні порушення, так як вказували що він виїхав з другорядної дороги на головну дорогу на свою смугу руху. Тому вважає, що він не допускав порушення п.10.1 ПДР, а тому відсутня його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку апеляційної скарги обвинуваченого, прокурора, потерпілого та представника та потерпілого, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Звертаючись з апеляційною скаргою обвинувачений просив закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Сам факт ДТП за його участю та участю потерпілого ОСОБА_7 обвинувачений не оспорює, як і отримані потерпілим тілесні ушкодження.
Щодо доводів обвинуваченого про те, що він вихав з другорядної дороги на головну на свою смугу руху, колегія суддів дійшла висновку, що вони не відповідають дійсності.
З наданих суду матеріалів справи будь-яких доказів наявності другорядної догори не вбачається. Тому встановити, що ОСОБА_10 дійсно виїхав з другорядної дороги неможливо, як і відстань від цієї дороги до місця ДТП, оскільки такі докази суду не надавалися.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 виїхав з узбіччя на дорогу.
З даних, отриманими під час проведення слідчого експерименту від 05.11.2021, з фототаблицею та схемою, за участю ОСОБА_10 , обвинувачений зазначив, що він рухався по головній дорозі та коли він побачив мотоцикліста, який рухався по смузі його руху, то почав зміщування в ліву сторону на зустрічну смугу, але мотоцикліст почав повертатися на свою смугу руху і тоді він взяв вправо та почав гальмувати, але зіткнення все одно сталося. Про жодну другорядну дорогу під час слідчого експерименту ОСОБА_10 не зазначав.
З даних, отриманих від проведення слідчого експерименту від 05.11.2021 з фототаблицею та схемою, за участю потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 , свідок ОСОБА_12 розповів, що він був пасажиром автомобіля під керуванням ОСОБА_10 та бачив, як під час руху ОСОБА_10 побачивши мотоцикліста спочатку повернув руль різко вліво, а потім різко вправо, так як мотоцикліст почав змінювати рух. ОСОБА_10 почав гальмувати і в цей час відбулося зіткнення. При цьому свідок не зазначає про те, що ОСОБА_10 виїхав з другорядної дороги.
Потерпілий в ході проведення слідчого експерименту 22.11.2021 зі схемою та фототаблицею до нього, за його участі вказував, що він рухався по своїй правій полосі, а автомобіль САЗ стояв на узбіччі дороги з його напрямку руху. Коли він наблизився, то автомобіль САЗ почав виїжджати на проїжджу частину, він вивернув кермо вліво, але уникнути зіткнення не вдалося.
Як вбачається з висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 30.11.2021 у даній дорожній обстановці, за показаннями мотоцикліста ОСОБА_7 , в дорожній обстановці водій автомобіля САЗ ОСОБА_10 , повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 ПДР. В той же час, з технічної точки зору показання водія ОСОБА_10 в частині віддалення автомобіля САЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 від місця зіткнення на відстані 14.40 м., в момент виявлення мотоцикліста та початку перестроювання ліворуч в поперечному напрямку на відстань 1,33 м, а потім поперечного заміщення праворуч на відстань 0,10 м. технічно неспроможні. Також технічно неспроможними є показання водія ОСОБА_10 в частині розташування автомобіля САЗ та мотоцикла ИЖЮ 5к відносно один одного в момент зіткнення, та показання свідка ОСОБА_12 в частині розташування автомобіля САЗ та мотоцикла ИЖБ 5к відносного один до одного.
З висновку транспортно-трасологічної експертизи від 04.11.2021, вбачається, що в момент первинного контакту автомобіля марки САЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , своєю передньою та лівою кутовою частинами був повернутий до передньої частини мотоцикла ИЖЮ 5к, номерний знак НОМЕР_2 , при цьому кут між повздовжньою віссю автомобіля марки САЗ модель 3507 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 та повздовжньою віссю переднього колеса мотоцикла ИЖЮ 5к складав близько 160°±10°.
Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 30.11.2021, в умовах даної події водій САЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 мав технічну можливість уникнути зіткнення з мотоциклом ИЖЮ 5к, номерний знак НОМЕР_2 , шляхом виконання вимог п. 10.1 ПДР.
В умовах даної події водій мотоцикла марки ИЖЮ 5к ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем САЗ, шляхом застосування екстренного гальмування.
В даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла ОСОБА_7 будь-яких невідповідностей з вимогами ПДР, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди не вбачається. Натомість в діях водія автомобіля САЗ ОСОБА_10 вбачаються невідповідності з вимогами п.10.1 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної пригоди.
Крім цього судом було встановлено, що автомобіль САЗ до ДТП мав технічні несправності.
Зокрема, згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 08.11.2021 №СЕ-19/117-21/12270-ІТ, вбачається, що на момент проведення огляду рульове керування автомобіля марки САЗ моделі 3507 СПГ, тип самоскид, реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилось у працездатному, але технічно-несправному стані, оскільки сумарний люфт у рульовому кермуванні на момент проведення огляду перевищує граничне значення 20*, та не відповідає вимогам п.31.4.2а ПДР. Дана несправність настала до ДТП під час його експлуатації. В той же час гальмівна система вказаного автомобіля знаходилась у працездатному, але технічно-несправному стані так як сповільнення автомобіля спостерігалось після повторного натискання на педаль гальма, крім цього в робочу гальмівну систему внесено конструктивні зміни. Така несправність робочої гальмівної системи настала до ДТП під час експлуатації. Вплив виявленої несправності гальмівної системи призводить до збільшення гальмівного шляху при застосуванні екстреного гальмування.
З огляду на вказане доводи апеляційної скарги обвинуваченого є неспроможними.
Показання свідків, на які посилається обвинувачений, враховуючи викладені вище докази, є явно недостатніми дійти висновку про відсутність вини ОСОБА_10 у вчиненні ДТП.
За таких підстав, вина ОСОБА_10 у вчиненні порушення Правил дорожнього руху, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, доведена.
Отже, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за який його засуджено, за обставин, встановлених судом першої інстанції, є правильним, ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах та досліджених доказах у їх сукупності.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню.
Щодо доводів апеляційних скарг прокурора та потерпілого необхідно зазначити таке.
Згідно зі ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, на підставі ч.1 ст.413 цього Кодексу, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого, особу обвинуваченого, думку потерпілого, висновок органу досудового розслідування, який оцінює як високий ризик небезпеки для суспільства та дуже високий щодо окремих осіб, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Тобто суд врахував всі обставини встановлені судом. Інших доказів, які б давали достатні підстави для призначення більш суворого покарання, як про це просять прокурор та потерпілий, колегією суддів не встановлено.
Отже, призначене ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст. 286 КК України відповідає вимогам ст.65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Разом з тим, доводи прокурора та потерпілого про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, є слушними.
Згідно з ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Обираючи ОСОБА_10 покарання та звільняючи від його відбування, суд не в повній мірі взяв до уваги вимоги ст. 75 КК України і не врахував належним чином ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винуватого.
Так, місцевий суд, призначаючи покарання із звільненням від відбування покарання, залишив поза увагою тяжкість злочину, конкретні обставини його вчинення, наслідки допущених ОСОБА_10 порушень, думку потерпілого, який просив про призначення суворого покарання, ту обставину, що внаслідок дій обвинуваченого останній отримав групу інвалідності, характеристику обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, перед потерпілим не вибачився та не розкаявся у вчиненому, не надав критичної оцінки своїм діям.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання не відповідає вимогам КПК України, а тому, відповідно до ст.65 цього Кодексу, ОСОБА_10 необхідно призначити покарання у виді його реального відбування.
Таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
З урахуванням викладеного вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, а отже апеляційні скарги прокурора та потерпілого підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Апеляційні скарги прокурора Диканської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_7 - захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Диканського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2022 року щодо ОСОБА_10 - в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням скасувати.
Вважати ОСОБА_10 засудженим до покарання, визначеного судом першої інстанції за ч.2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
Строк покарання ОСОБА_10 рахувати з 15.05.2023, взявши його під варту в залі суду.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, що тримається під вартою, - в той самий строк, з дня отримання копії вироку.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4