Справа № 761/4092/22
Провадження № 2/761/7787/2022
09 вересня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді: Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Гюлалієвої Ф.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп», треті особи: Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко Іван Павлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У лютому 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 29938, вчинений 18.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованості в сумі 11827,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що нею було отримано засобами поштового зв'язку копії документів, а саме: постанова приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченко І.П. від 25.06.2021 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2, виконавчий напис приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіної Я.В. від 18.03.2021, індивідуальна пропозиція - оферта від ТОВ «АІА Фінанс Груп» № 1853997 укладання договору про надання кредиту від 24.02.2019 у розмірі 1000,00 грн, зі строком погашення 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 222,00 грн, а всього, до погашення 1222,00 грн.
Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом з порушенням чинного законодавства, а саме: вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення виконавчих написів, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, оскільки, заборгованість перед відповідачем не підтверджена належними доказами, не є безспірною, оскільки, виконавчий напис вчинено на документі, який не є нотаріально посвідченим, адже, відсутність нотаріального посвідчення індивідуальної пропозиції - оферти від 24.02.2019 № 1853997 укладання договору про надання кредиту від ТОВ «АІА Фінанс Груп» суперечить вказаним вимогам закону.
Крім того вказала, що виконавчий напис вчинений на суму, яка майже в дев'ять разів перевищує суму договору, адже, згідно вказаного правочину гранична сума, яка підлягає стягненню є 1222,00 гри, однак, сума коштів, які стягнуто за спірним написом є 11827,00 грн, тобто, відсотки рахувалися поза межами строку, встановленого в договорі, що не передбачено жодною нормою законодавства України та було неодноразовим предметом розгляду Верховного суду.
Таким чином, позивач вважаючи, що є достатньо підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2022 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою суду від 08.02.2022 за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою суду від 08.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.02.2022 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду по суті.
В подальшому, у судове засідання, призначене на 09.09.2022 позивач та її представник не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, в позовній заяві представник позивача просив розглядати справу без участі позивача та його представника, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду невідома, відзиву на позовну заяву не надходило.
Треті особи також про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з'явились, пояснень щодо позову або відзиву не надавали.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши надані сторонами докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, на підставі погодженої заявки позивача № 1853997 на отримання кредиту на умовах обраних нею згідно Пропозиції (оферти) укладання договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті credit.365.ua та індивідуальної пропозиції (оферти) № 1853997, що є невід'ємною частиною між позивачем та ТОВ «АІА Фінанс Груп» 24.02.2019 було укладено договір про надання кредиту в електронній формі у розмірі 1000,00 грн, зі строком погашення 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 222,00 грн, а всього, до погашення 1222,00 грн.
18.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис № 29938 про звернення стягнення зі ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором 1853997 від 24.02.2019, укладеним з ТОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованість за кредитним договором 1853997 від 24.02.2019.
За умовами виконавчого напису строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 26.03.2019 по 03.03.2021.
Сума заборгованості складає 11827,00 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом - 1000,00 грн; прострочена заборгованість за несплачені відсотки за користування кредитом - 10827,00 грн.
25.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченком І.П. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 29938 від 18.03.2021.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
При цьому, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку).
За підпунктом 3.1. пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Крім цього, підпунктами 3.2., 3.5. пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.
26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.
Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 18.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.
В той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172 який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Наявний у матеріалах справи Договір про надання кредиту не є нотаріально посвідченим, відтак, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису на підставі норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Таким чином, оскільки, пункт 1 зазначеного Переліку стосується лише нотаріально посвідчених договорів, а оскільки, такого між позивачем та відповідачем не було укладено, були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Таким чином, з огляду на викладене вище, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови, відтак, й сума заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом не може вважатися безспірною.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, меморіальні ордера, виписки та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнанні їх.
Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.
Тобто, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених вище судом обставин, з матеріалів справи не вбачається будь-яких документів, які б підтверджували безспірність вимог стягувача та слугували підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису. В свою чергу, відповідач своїм правом, встановленим ст. 278 ЦПК України, не скористався, відзиву на позов та доказів на спростування доводів позивача до суду не надав. В той же час, нотаріус не переконався, що заборгованість є безспірною та вчинив виконавчий напис.
Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб'єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, оскільки, на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення та вважає за необхідне визнати оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
відповідно до положень ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача та надання правової допомоги, представником позивача - адвокатом Крикуновим О.В. надано наступні копії документів: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5174/10 від 17.07.2014, ордер серії АІ № 1213104 від 02.02.2022; Договір № 29/12/21 від 29.12.2021 про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Крикуновим О.В. та Скляр А.В. (далі - Договір), Додаток до Договору від 29.12.2021; довідка-розрахунок про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату за Договором; Акт виконаних послуг(робіт) згідно Договору; квитанція до прибуткового касового ордера № 2/25/1/22 від 25.01.2022 на суму 14000,00 грн.
Відповідно до п. 2 Додатку до Договору від 29.12.2021, який є невід'ємним додатком до Договору, сторони договору домовилися, що гонорар за послуги адвоката становить 2000,00 грн за годину роботи адвоката. До складу робіт за договором входить надання правової консультації не більше двох годин, підготовка та складання позову, підготовка та складання заяви про забезпечення прозову, представництво в судовому засіданні та участь адвоката в слуханні справи в суді з урахуванням часу витраченого на проїзд до суду, але не більше чотирьох годин за один день судового засідання.
Позивачем сплачено витрати на правову допомогу у розмірі 14000,00 грн, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2/25/1/22 від 25.01.2022.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат в суді, а саме: представником позивача складені та підписані позовна заява з додатками, заява про забезпечення позову з додатками, всі копії документів завірені представником позивача з дотриманням положень ст. 56, 95 ЦПК України, квитанція до прибуткового касового ордера № 2/25/1/22 від 25.01.2022 підтверджує сплату позивачем послуг адвоката.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, досліджених доказів, вимог чинного законодавства, з огляду на умови Договору про надання правової допомоги, оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу у заявленій сумі є реальними, фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим, відповідають складності справи та підтверджені належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, а відтак, підлягають задоволенню.
При цьому суд, також, враховує положення ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за якими у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт, а також суд не вправі зменшувати розмір витрат на професійну допомогу адвоката.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначив, що до позову не долучено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Як вже встановлено судом, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені та в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 14000,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
При цьому, суд, також, враховує положення ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за якими у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт, а також суд не вправі зменшувати розмір витрат на професійну допомогу адвоката.
Клопотання в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати щодо сплати судового збору у розмірі 992,40 грн за подання позову до суду згідно квитанції 27896873SB від 27.01.2022 та 496,20 грн за подачу заяви про забезпечення позову згідно квитанції 27896872 SB від 27.01.2022, що разом складає суму у розмірі 1488,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп», треті особи: Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко Іван Павлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 29938, вчинений 18.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» заборгованості в сумі 11827,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» код ЄДРПОУ 41184403, адреса: вул. Михайлівська, 15/1, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 коп, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 коп, а всього, 15488 (п'ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко