Номер провадження: 22-ц/813/3091/23
Справа № 947/33617/21
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
27.04.2023 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2022 року у складі судді Петренка В.С.,
встановив:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та просив визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру, загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати право особистої приватної власності за ним - ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири, загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 03.10.2009 між ним та відповідачем укладено шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2018 було розірвано. Зазначив, що під час перебування у шлюбі, 06.04.2012 між Молодіжним ЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_3 укладено договір про участь у пайовому будівництві, відповідно до п. 1.1. якого, забудовник приймає пайовика у пайове будівництво квартири АДРЕСА_3 . Згідно з п. 3.1. договору на дату укладення договору вартість квартири складає 406 010,00 грн., що еквівалентно 50 436,00 дол. США. Позивач вказав, що передбачена договором вартість квартири була сплачена у повному обсязі за спільні кошти подружжя. У подальшому додатковою угодою №1 від 11.03.2013 року до договору, Молодіжне ЖБТ «ДОМ» надало згоду на заміну пайовика по договору з відповідача на її матір - ОСОБА_4 . Позивач зазначив, що угодою про поступку від 11.03.2013 року по договору про участь у пайовому будівництві б/н від 06.04.2012 року відповідач передала, а ОСОБА_4 прийняла на себе права та обов'язки першої та стала стороною по договору б/н від 06.04.2012 року про участь у пайовому будівництві. За актом прийому-передачі від 07.08.2013 року ОСОБА_4 прийняла 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_4 , а потім за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на неї. У подальшому, як стверджує позивач, відповідно до договору дарування від 29.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Похиленко Л.М. за р. №773, ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 безоплатно у власність (подарувала) квартиру від АДРЕСА_5 , та складається з двох житлових кімнат, загальною площею 56,7 кв.м. Позивач зазначив, що право власності на квартиру наразі зареєстроване за ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових право на нерухоме майно. Разом з тим, відповідно до п. 1.1., 1.3. договору про участь у пайовому будівництві від 06.04.2012 року, забудовник приймає пайовика у пайове будівництво квартири АДРЕСА_3 . Квартира передається пайовику після остаточних взаєморозрахунків на підставі акту прийому-передачі протягом 30 днів після введення будинку в експлуатацію. Так, позивач вважає, що за своєю природою договір про участь у пайовому будівництві можливо розглядати як договір придбання майнового права на створену у майбутньому річ - квартиру. Позивач вважає, що оскільки договір про участь у пайовому будівництві від 06.04.2012 був укладений відповідачем за час шлюбу, повна ціна договору була сплачена сторонами за рахунок спільних грошових коштів подружжя, то саме з цього моменту відраховується момент набуття ним права на майбутню квартиру. Однак, як вказує позивач, правовий механізм поділу майна квартири сторонами ускладнений проміжними правовідносинами відповідача ОСОБА_3 з її матір'ю - ОСОБА_4 . Зокрема, як зазначив позивач, відповідач уклала угоду про поступку від 11.03.2013 по договору про участь у пайовому будівництві б/н від 06.04.2012, якою права за договором від 06.04.2012 про участь у пайовому будівництві передані ОСОБА_4 , в подальшому, після реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 , квартира була подарована відповідачу. За таких обставин, позивач вважав, що квартира вважається особистою приватною власністю відповідач, згідно ст. 57 СК України. Однак, подібними діями реалізований умисел на зміну виду права власності на квартиру, зі спільної сумісної подружжя на особисту приватну відповідача. Як стверджував позивач, дозвіл на укладення угоди про поступку у нього отримано не було, при цьому договір явно виходить за межі дрібного побутового (вартість квартири еквівалентна 50 436,00 доларів США). Позивач вважав, що укладаючи угоду про поступку відповідач та ОСОБА_4 явно переслідували на меті позбавити його можливості претендувати на квартиру як спільне сумісне майно подружжя, послідуюче укладення договору дарування прямо свідчить про це. Вказане, на думку позивача, свідчить про фіктивність правочину - угоди про поступку, а наслідком фіктивності правочину та порушення принципу добросовісності правочину є можливість визнання правочину недійсним. При цьому, як вважає позивач, при визнанні угоди про поступку та похідної від неї договору дарування від 29.03.2014 недійсними, можливим наслідком є скасування права власності відповідача на спірну квартиру. Однак, позивач стверджував, що подібні дії повернуть сторін в первинний стан до укладення угоди про поступку, що унеможливить будь-яку реєстрацію права власності на квартиру, реєстрація права власності на квартиру за договором про пайову участь у будівництві від 06.04.2012 відбувається на підставі документів, виданих забудовником, а станом на день подання позову, забудовник - Молодіжне ЖБТ «ДОМ» припинене. За таких обставин, на думку позивача, належним способом захисту для нього є визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, з відповідними висновками в мотивувальній частині рішення щодо недобросовісності та фіктивності правочинів за якими відповідач отримала право власності, з подальшим її поділом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час шлюбу сторони за спільні кошти виплатили ціну договору про участь у пайовому будівництві (придбали майнові права). Майнові в подальшому мали трансформуватися шляхом державної реєстрації в реальне майно- квартиру. Однак, відповідач уклала угоду про поступку від 11.03.2013 по договору про участь у пайовому будівництві б/н від 06.04.2012, якою права за договором від 06.04.2012 про участь у пайовому будівництві передані ОСОБА_4 . У подальшому після реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 , квартира була подарована відповідачу Укладаючи угоду про поступку відповідач та ОСОБА_4 явно переслідували на меті позбавити позивача можливості претендувати на квартиру як спільне сумісне майно подружжя. Наступні укладення договору дарування прямо свідчить про це. Обираючи даний спосіб захисту порушеного права, позивач уникає необхідності здійснення додаткових правових заходів. При цьому належна відповідачу частка у праві власності залишиться у неї, але позивач набуде право власності на належну йому частку. Крім того, зазначив, що після укладення договору про пайову участь у будівництві, сім'ї сторін не вистачало коштів на сплату чергових платежів за договором, у зв'язку з чим було вирішено позичити грошові кошти у батьків відповідача. Про зазначене свідчить розписка від 08.07.2012. Заборгованість за розпискою на теперішній час стягується в судовому порядку в межах цивільної справи №947/775/22. Вказане є додатковим доказом того, що майно придбавалося за рахунок спільних коштів сторін. Всі подальші дії відповідача лише є недобросовісною поведінкою учасника цивільних правовідносин.
21.07.2022 ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу та просила суд залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що хоча спірна квартира і була придбана в період шлюбу сторін, але на підставі договору дарування, то даний об'єкт є її особистою власністю. Будь-які докази знаходження спірної квартири у спільній власності позивачем не надані. Оскільки договір дарування від 29 березня 2014 року, на підставі якого відповідач стала власником квартири є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався, спірна квартира в силу ст.57 СК України, є її особистою приватною власністю. Позивач не надав доказів того, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім'я ОСОБА_4 було скасовано, як і відсутні докази визнання недійсним договору дарування спірної квартири.
27.04.2023 року від представника позивача надійшла заява в якій останній підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив суд здійснювати розгляд справи без його участі та без участі позивача.
27.04.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання в якому останній заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також здійснювати розгляд справи без його участі та без участі відповідача.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2009 між сторонами у справі було укладено шлюб.
06.04.2012 між Молодіжним ЖБТ «Дом» та ОСОБА_3 укладено договір про участь у пайовому будівництві, відповідно до умов якого, замовник - забудовник приймає пайовичка у пайове будівництво квартири АДРЕСА_3 .
За умовами пункту 3.1. вказаного договору про участь у пайовому будівництві на дату укладення договору вартість квартири складає 406 101 грн. 00 коп., що еквівалентно 50 436 доларів США 00 центів.
11.03.2013 між Молодіжним ЖБТ «Дом» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої Молодіжне ЖБТ «Дом» надало згоду на заміну пайовика по договору б/н від 06.04.2012 року про участь у пайовому будівництві, укладеного між Молодіжним ЖБТ «Дом» та ОСОБА_3 з фізичної особи ОСОБА_3 на фізичну особу - ОСОБА_4 .
Встановлено, що ОСОБА_4 є матір'ю відповідача ОСОБА_3
11.03.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зі згоди Молодіжного ЖБТ «Дом», було укладено угоду про поступку по Договору про пайову участь у пайовому будівництві б/н № від 06.04.2012, відповідно до умов якої, ОСОБА_3 передає, а ОСОБА_4 приймає на себе права та обов'язки першої і стає стороною по договору б/н № від 06.04.2012 про участь у пайовому будівництві, укладеного між Молодіжним ЖБТ «Дом» та ОСОБА_3 .
За даною угодою ОСОБА_4 зобов'язується здійснювати всі права та обов'язки ОСОБА_3 за основним договором. У момент підписання угоди ОСОБА_3 зобов'язується передати ОСОБА_4 всю документацію, з якої випливають права і обов'язки ОСОБА_3 за основним договором, поступка якого є предметом даної угоди.
07.08.2013 між Молодіжним ЖБТ «Дом» та ОСОБА_4 підписано акт прийому-передачі відповідно до якого, товариство передає, а пайовик приймає 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_6 . Вартість квартири сплачена пайовиком у повному розмірі.
29.03.2014 за договором дарування ОСОБА_4 (дарувальник) відчужила на користь ОСОБА_3 (обдаровувана) квартиру під АДРЕСА_5 , та складається з двох житлових кімнат, 30,5 кв.м. житлової площі, 56,7 кв.м. загальної площі.
Відповідно до пункту 1.2. договору дарування ця квартира належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності індексний номер: 14310406, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменською О.А. 10.12.2013, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменською О.А. 10.12.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 237001851101.
Пунктами 2.1., 2.2. договору передбачено, що дар цей сторони оцінюють в сумі 524 357,00 грн. Оціночна вартість квартири становить 524 357,00 грн.
Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., зареєстровано в реєстрі за № 773.
29.03.2014 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану квартиру.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2018, яке набрало законної сили 03.05.2018, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
28.08.2020 ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».
З викладеного слідує, що право власності на спірну квартиру відповідач набула у період перебування з позивачем у шлюбі, водночас таке право набуте останньою на підставі договору дарування, який на час розгляду даної справи недійсним не визнавався.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що квартира під АДРЕСА_5 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Крім того, позивач вважаючи угоду про переуступку права вимоги, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фіктивною, вимог до сторін даного правочину про визнання його недійсним не заявляв, доказів скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на ім'я ОСОБА_4 не надав.
За таких обставин, суд першої інстанції встановивши, що спірна квартира придбана відповідачем за час шлюбу, але належить останній на підставі договору дарування, який є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання її спільною сумісною власністю подружжя та поділу цієї квартири як спільно нажитого майна подружжя відповідно до вимог ч.1 ст. 70 СК України, а також визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину.
Слід також зазначити, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не надав суду будь-яких доказів які б свідчили про те, що ним здійснювалася сплата коштів на виконання умов договору про пайову участь у будівництві квартири.
Посилання позивача на те, що ним на підставі розписки від 08.05.2012 були отримані кошти від ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у розмірі 20 000 дол. США саме з метою сплати чергового платежу є безпідставними, оскільки зміст розписки таких фактів не містить, а інших доказів того, що отримані у борг кошти за розпискою були сплачені позивачем на виконання договору про пайову участь останнім не надано.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 15.05.2023.
Головуючий:
Судді: