Справа № 458/96/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/268/23 Доповідач: ОСОБА_2
11 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2023 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лімна Турківського району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
особи, інтересів якої стосується вирок, у частині вирішення питання про долю речових доказів, ОСОБА_6 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.
Задоволено цивільний позов Турківської міської ради Самбірського району Львівської області до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в розмірі 52 897,88 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави в особі Турківської міської ради Самбірського району Львівської області завдану шкоду в розмірі 52 897,88 грн.
Вирішено питання з арештом майна.
Речові докази: саморобний транспортний засіб на базі «ГАЗ-66» без будь-яких номерних знаків та номеру кузова - конфісковано;
- 12 (дванадцять) сортиментів деревини породи «Ялиця» загальною кубомасою 3,82 м.куб. довжиною 5 м з діаметром у тоншому кінці 25 см, довжиною 5 м з діаметром у тоншому кінці 24 см, довжиною 5 м з діаметром у тоншому кінці 30 см, довжиною 5 м з діаметром у тоншому кінці 19 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 35 см, довжиною 4,5 м з діаметром у тоншому кінці 27 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 30 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 33 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 30 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 32 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 27 см, довжиною 4 м з діаметром у тоншому кінці 36 см - конфісковано;
- бензопилу марки «Байкал» без серійного номера корпусу із шиною ланцюга від бензопили марки «WINZOR» - конфісковано.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , на початку листопада 2022 року, точної дати суд не встановив, близько 07.00 год., будучи в лісовому масиві кварталу № 12 обходу № 3 Лімнянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс», що знаходиться на території Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, умисно, з корисливих мотивів, незаконно зрізав бензопилою марки «Байкал», шляхом відокремлення від кореня два сухостійних дерева породи «Ялиця», загальною кубомасою 2,14 м?.
У подальшому, реалізуючи єдиний злочинний намір, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою перевезення вищевказаних незаконно зрубаних дерев, за допомогою саморобного транспортного засобу на базі «ГАЗ-66» (дига), не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, на початку листопада 2022 року, точної дати суд не встановив, близько 10.00 год. перевіз незаконно зрубану деревину породи «Ялиця», загальною кубомасою 2,14 м?, з вищевказаного лісового масиву кварталу № 12 обходу № 3 Лімнянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс», що знаходиться на території Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, на подвір'я свого житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , яку використав для власних потреб.
Продовжуючи свої незаконні дії, реалізуючи єдиний умисел спрямований на незаконну порубку дерев, ОСОБА_7 , 07.11.2022 близько 06.30 год. з метою незаконної порубки лісу, будучи в лісовому масиві кварталу № 12 обходу № 3 Лімнянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс», що знаходиться на території Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, умисно, з корисливих мотивів, незаконно зрізав бензопилою марки «Байкал», шляхом відокремлення від кореня, чотири сироростучі дерева породи «Ялиця», загальною кубомасою 4,69 м?, розділивши їх на дванадцять сортиментів та залишивши їх на місці незаконної порізки.
У подальшому, продовжуючи свої незаконні дії, реалізуючи єдиний злочинний намір, ОСОБА_7 діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою перевезення вищевказаних незаконно зрубаних дерев, за допомогою саморобного транспортного засобу на базі «ГАЗ-66» (дига), не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, 10.11.2022 близько 15.00 год перевозив зазначені вище дванадцять сортиментів деревини породи «Ялиця» загальною кубомасою 4,69 м? з лісового масиву кварталу № 12 обходу № 3 Лімнянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» до місця свого проживання, а саме: АДРЕСА_1 , однак, близько 16.30 год цього ж дня був виявлений в лісі працівниками лісової охорони вищезгаданого лісництва.
Своїми незаконними діями ОСОБА_7 завдав матеріальну шкоду інтересам держави в розмірі 55897,88 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 246 КК України - незаконну порубку дерев та незаконне перевезення незаконно зрубаних дерев у лісах, що заподіяло істотну шкоду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Турківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині вирішення питання про долю речового доказу - саморобного транспортного засобу (дига) без будь-яких номерних знаків та без номера кузова; речовий доказ - саморобний транспортний засіб (дигу) без будь-яких номерних знаків та без номера кузова повернути власнику ОСОБА_6 .
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що оскарженим вироком порушено його права як власника саморобного транспортного засобу (диги), який був конфіскований. Зокрема, зазначає, що згідно з вироком обвинувачений ОСОБА_7 надав показання про те, що зазначений транспортний засіб є саморобним, зробленим з автомобіля «ГАЗ-66» і належить ОСОБА_6 , котрий є братом його співмешканки і який не знав, що обвинувачений за допомогою його транспортного засобу вчинятиме злочин.
Як зазначає апелянт, ним було подано заяву у справі про належність йому цього транспортного засобу та довідку Турківської міської ради від 12 січня 2023 року №65 про те, що цей транспортний засіб (дига) належить саме йому, однак ці докази судом були визнані неналежними підтверджуючими документами права власності (законного володіння) вказаним рухомим майном. Вважає, що надані документи відповідають поняттю належного доказу, що відповідає вимогам ст. 85 КПК України.
Апелянт звертає увагу на те, що через відсутність у нього свідоцтва про реєстрацію на цей транспортний засіб, суд вважав, що у майна відсутній його власник (законний володілець), однак нормами КПК України не передбачено необхідності доведення права власності (чи володіння) на саморобний транспортний засіб саме свідоцтвом про державну реєстрацію цього транспортного засобу.
На переконання апелянта, застосування конфіскації у цьому випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та особа, інтересів якої стосується вирок, у частині вирішення питання про долю речових доказів, ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Як слідує з матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення, кваліфікація дій ОСОБА_7 та призначене йому покарання ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, кваліфікації дій обвинуваченого та міри покарання перевірці апеляційним судом не підлягають.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 246 КК України, а саме як незаконна порубка дерев та незаконне перевезення незаконно зрубаних дерев у лісах, що заподіяло істотну шкоду.
Стосовно доводів особи, інтересів якої стосується вирок, у частині вирішення питання про долю речових доказів, ОСОБА_6 , викладених в апеляційній скарзі, то колегія суддів вважає, що такі в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які зокрема передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, а згідно з п. 1 ч. 2 цієї норми закону спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.
Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК).
Згідно з ч.ч. 9-10 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. Під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.
Таким чином, зазначені норми закону визначають, що майно, яке було знаряддям вчинення кримінального правопорушення у будь-якому випадку підлягає спеціальній конфіскації, за єдиним винятком - якщо власник (законний володілець) майна не знав і не міг знати про незаконне використання цього майна.
Тобто Закон, у тому числі в частині 10 статті 100 КПК, захищає право добросовісного власника або володільця майна від несприятливих наслідків використання його майна третіми особами зі злочинною метою. Такий підхід законодавця відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, серед іншого, що знаходження балансу між суспільним інтересом у попередженні злочинів та захистом прав зацікавлених осіб у таких обставинах означає, що покладання такого тягаря на власника відповідного майна може бути виправданим, лише якщо його інтерес у поверненні йому майна переважується ризиком, що таке повернення полегшить вчинення злочинів і зашкодить боротьбі з організованою злочинністю.
Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин.
Окрім цього, відповідно до п. 11-1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захист споживачів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №667, Держпродспоживслужба, відповідно до покладених на неї завдань у сфері нагляду (контролю) у системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу, здійснює реєстрацію та облік тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, видачу номерних знаків та відповідних реєстраційних документів на них тощо.
Тобто чинним законодавством визначений перелік органів, які здійснюють реєстрацію та облік транспортних засобів, у тому числі і саморобних, а також установлений перелік документів, що підтверджують право власності особи на такі транспортні засоби.
При цьому Верховний Суд у своїй постанові від 9 квітня 2019 року у справі №138/2740/16-к звернув увагу на те, що перед тим, як визначити справедливий баланс між інтересом особи, котрій належить майно, та інтересом суспільства у боротьбі зі злочинністю, суд, вирішуючи питання про спеціальну конфіскацію, має перш за все встановити, чиї майнові інтереси постраждають у випадку конфіскації такого майна.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_6 надав суду довідку виконавчого комітету Турківської міської ради від 12 січня 2023 року №65, у якій зазначено, що транспортний засіб (дига), сконструйований на базі автомобіля «ГАЗ-66», належить йому (а.с. 73).
Втім, до компетенції органів місцевого самоврядування не належать питання щодо реєстрації транспортних засобів, а тому надана апелянтом довідка не є документом, що належним чином підтверджує його право власності на транспортний засіб (дигу), сконструйований на базі автомобіля «ГАЗ-66». Будь-яких інших документів, які б могли підтвердити його право власності чи законного володіння цим транспортним засобом ОСОБА_6 не представлено.
За наведеного, покликання ОСОБА_6 на те, що він є законним власником конфіскованого транспортного засобу, у ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки власник транспортного засобу (диги), сконструйованого на базі автомобіля «ГАЗ-66», не встановлений, у суду відсутня можливість встановити, чи знав власник про його незаконне використання. Окрім цього, суд позбавлений можливості встановити чиї майнові інтереси постраждають у випадку конфіскації цього транспортного засобу.
Водночас, у ході судового розгляду безумовно встановлено, що транспортний засіб (дига), сконструйований на базі автомобіля «ГАЗ-66», є знаряддям вчинення злочину, яке використовувалось ОСОБА_7 .
На переконання колегії суддів, наведене є підставою для застосування спеціальної конфіскації транспортного засобу, що і було зроблено місцевим судом.
При цьому, апеляційний суд не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта про порушення його права власності, оскільки існування у нього такого права у встановленому законом порядку не доведе.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і його слід залишити без змін, тоді як апеляційна скарга ОСОБА_6 до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Турківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4