ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2023Справа № 910/14500/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/14500/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сок трейд";
до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія";
про стягнення 129 197,71 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сок трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" заборгованість за договором поставки № 1364-2 від 17.12.2021 у загальному розмірі 129 197,71 грн, з яких заборгованість за поставлений товар - 103 713,75 грн, 3% річних - 2 506,18 грн, інфляційне збільшення - 22 977,78 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сок трейд" залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
На адресу суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/14500/22, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
До господарського суду від Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" 23.02.2023 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сок трейд" надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
17.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сок трейд" (далі - позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 1364-2 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця СИСТЕМА ОЧИЩЕННЯ КИСЛОТ (надалі - товар) (код 38430000-8 відповідно до ДК 021:2015), а покупець зобов'язується його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору, номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю зазначається у специфікаціях. Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару.
У п. 7.1. договору сторони погодили, що загальна сума договору складає 207 427,50 грн (Двісті сім тисяч чотириста двадцять сім гривень 50 копійок), у тому числі ПДВ - 34 571,25 грн, що відповідає загальній сумі всіх специфікацій.
Пунктом 7.2. договору встановлено, що ціна за одиницю товару визначена у специфікаціях. Ціна товару визначається в національній валюті України - гривні.
Як вбачається з п. 8.2. договору, оплата товару здійснюється на умовах 50 % передплати від суми заявленої партії товару на підставі рахунку постачальника, що виставляється останнім протягом 3 календарних днів з дня отримання заявки від покупця, та решта 50 % протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару та підписання відповідної видаткової накладної. Постачальник зобов'язаний повернути сплачені за товар кошти у випадку невиконання умов договору щодо строків поставки товару.
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 30.04.2022. Закінчення строку цього договору або припинення дії цього договору з будь-яких інших підстав не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань, які виникли під час дії цього договору або у зв'язку з цим договором та від відповідальності за порушення таких зобов'язань. (п. 14.1, 14.2. договору).
Позивач зазначає, що ним було виконано умови договору, а саме поставлено відповідачеві товар, однак останній сплатив лише 50 % його вартість, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що позивачем повністю виконане зобов'язання з поставки товару за договором, однак у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме військової агресії російської федерації проти України, у Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" відсутня можливість розрахуватися з позивачем.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 20.12.2021 позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату № ВХ 4417 на загальну суму 207 427,50 грн.
У відповідності до умов п. 8.2. договору, відповідачем на користь позивача здійснено передплату, що становить 50 % від вартості товару та складає 103 713,75 грн.
21.12.2021 позивачем складено та надіслано на реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 68.
Постачальником зобов'язання з поставки товару, зазначеного в договорі та специфікації до нього, було своєчасно виконано, що підтверджується видатковою накладною № 106 від 14.02.2022 та товарно-транспортною накладною № 20450517698067 від 14.02.2022, які підписана уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками
Вказаний факт не заперечується відповідачем.
Однак покупцем, у порушення умов п. 8.2. договору, після здійснення поставки товару, не було сплачено 50 % вартості поставленого товару за вищезазначеною видатковою накладною.
30.09.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 111, в якій вимагав сплатити грошові кошти за поставлений товар.
У відповіді на претензію № 234/4004 від 28.10.2022, відповідач визнав заборгованість та зазначив, що не ухиляється від виконання свого зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд встановив факт поставки позивачем товару за договором загальною вартістю 207 427,50 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, та факт прийняття товару відповідачем, що підтверджується підписом його представника та відповідною довіреністю, які наявні в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи часткову оплату в розмірі 103 713,75 грн, станом на момент подачі позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 103 713,75 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на положення пункту 8.2. договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 22 977,78 грн інфляційних втрат та 2 506,18 грн трьох процентів річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 22 977,78 грн інфляційних втрат та 2 506,18 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.
Суд зазначає, що власного контррозрахунку позовних вимог відповідачем до суду не надано.
Відносно тверджень відповідача про форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Крім того, розділом 12 договору визначено, що при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов'язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов'язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов'язана письмово протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні. Якщо вищевказані обставини тривають більше шістдесяти календарних днів, кожна із сторін вправі відмовитися від цього договору в односторонньому порядку, направивши іншій стороні відповідне повідомлення, не пізніше ніж за 10 робочих днів. Факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, відповідачем не надавався ні позивачеві ні суду.
У зв'язку з наведеним судом відхиляються твердження відповідача про невиконання договірних зобов'язань через настання форс-мажорних обставин.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, місто Київ, вулиця Сурікова, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сок трейд" (65016, місто Одеса, вулиця Літературна, будинок 12, офіс 206, ідентифікаційний код юридичної особи 32642016) 103 713 (сто три тисячі сімсот тринадцять) грн 75 коп. заборгованості, 22 977 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн 78 коп. інфляційних втрат, 2 506 (дві тисячі п'ятсот шість) грн 18 коп. та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко