Справа № 540/287/22
12 травня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні
До Херсонського окружного адміністративного суду 13 січня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області в якій позивач просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 59080,00 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що наказом Головного управління ДСНС України у Херсонській області від 30.06.2021 №309 його було звільнено із служби цивільного захисту, проте одноразова грошова допомога не була виплачена одразу, а лише 20.12.2021. Прострочення відповідачем строку виплати всіх належних виплат при звільненні стало підставою для звернення ОСОБА_1 13.01.2022 до Херсонського окружного адміністративного суду з даними вимогами.
Ухвалою судді Херсонського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І. від 18.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України.
03.02.2022 до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов (вх..№ 3427/22) відзив Першого державного пожежно-рятувального загону на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позову. При цьому, відповідач наголошує на тому, що до спірних правовідносин законодавства про працю України не може бути застосовано. Позивач фактично ототожнює поняття «особа начальницького складу служби цивільного захисту» та «працівник», що є цілком безпідставно, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з 1 ДПРЗ ГУ ДСНС як працівник, а проходив службу цивільного захисту в 14 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС України у Херсонській області (приймав присягу служби цивільного захисту), він за своїм правовим статусом належав до кола осіб, правовідносини які регулюються нормами спеціального законодавства. Трудові відносини та служба цивільного захисту мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, в тому числі на правовідносини, які виникли між Позивачем та 1 ДПРЗ ГУ ДСНС, а відтак його посилання на законодавство про працю (статті 116, 117, 2371 КЗпП України та Порядок № 100) є безпідставним. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. ОСОБА_1 звертався до 1 ДПРЗ ГУ ДСНС із заявою від 02.12.2021 про надання інформації щодо розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та її виплати. Однак, одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 була перерахована 20.12.2021, оскільки кошторисом 1 ДПРЗ ГУ ДСНС на 2021 рік кошти на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні не передбачено, що підтверджується копією Розрахунку потреби в коштах для виплати грошового забезпечення по загальному фонду на 2021 рік 20 ДПРЧ Головного управління ДСНС України у Херсонській області. Листом від 28.12.2021 № 66-698/21-13 «Про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні» 1 ДПРЗ ГУ ДСНС повідомив ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні, яка була здійсненна лише 20.12.2021 у зв'язку з обмеженим фінансуванням. В свою чергу, Головне управління ДСНС України у Херсонській області, як орган вищого рівня, звернулося з листом від 05.07.2021 № 66-01 3492/07 «Щодо додаткового виділення коштів на 2021 рік» до головного розпорядника коштів Державної служби України з надзвичайних ситуацій. - Станом на день звернення, потреба у додаткових коштах, згідно додатка 4 за КПКВ 1006280 по Головному управлінню ДСНС України у Херсонській області становила 3 053 264,60 грн. Згідно листа Департаменту економіки та фінансів від 13.01.2021 № 20-16/201 «Про документи щодо додаткового установлено, що потребу для виплати грошового забезпечення необхідно призначення коштів» подавати лише раз на місять до 5 числа, що й було зроблено Головним управлінням.
10.02.2022 до суду надійшла (вх..№ 4180/22) відповідь позивача на відзив. Обґрунтування вказаних підстав позову ґрунтуються на правових позиціях наведених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №806/217/17, від 18 квітня 2019 у справі №806/889/17, від 16.12.2019 у справі №806/2954/17 (подібна). При цьому, Кодекс цивільного захисту України не встановлює іншого строку проведення остаточного розрахунку при звільненні співробітника ніж строки зазначені в ст.116 КЗпП України і не встановлює іншої форми відповідальності за недотримання цих строків ніж зазначеної в ст.117 КЗпП України. Відтак, не виділення додаткових бюджетних коштів їх головним розпорядником не може бути підставою для затримки виплати грошового забезпечення або бути підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією рф.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду №11/0/9-22 від 18.03.2022, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду та визначено її Одеському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.03.2023 справу №540/287/22 передано для розгляду головуючому судді Скупінській О.В.
Ухвалою судді від 13.03.2023 ухвалено прийняти до провадження адміністративну справу № 540/287/22 за позовом ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, в порядку ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 проходив службу в 14 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС України у Херсонській області на посаді водія у спеціальному званні старшина служби - цивільного захисту.
Згідно наказу ДСНС України у Херсонській області № 299 від 11.05.2021 «Про припинення осіб шляхом приєднання» припинено 14 державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області шляхом приєднання до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (код ЄДРПОУ 38386410).
Наказом Головного управління ДСНС України у Херсонській області від 30.06.2021 № 309 «Про звільнення із служби цивільного захисту» старшину служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 пп.4 (у зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів) та виключено із кадрів та усіх видів забезпечення Головного управління ДСНС України у Херсонській області 3 виплатою премії за червень 2021 року в розмірі 96% та прийнято рішення про забезпечення начальником 1 ДПРЗ ГУ ДСНС повного розрахунку відповідно до вимог чинного законодавства.
В подальшому, 02.12.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні.
20 грудня 2021 року відповідачем була нарахована позивачу сума одноразової грошової допомоги при звільненні.
28.12.2021 відповідач надав лист-відповідь №66-698/21-1з на заяву позивача від 02.12.2021 в якому повідомив про здійснення виплати та зазначив, що затримка виплати була зумовлена обмеженими фінансовими можливостями.
Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів в частині несвоєчасного отримання позивачем належних до виплати грошових сум при звільненні, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
В межах даного спору визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Проходження служби цивільного захисту регламентується Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року №593 (далі - Положення № 593).
Відповідно до ст.101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Так, ч.1 ст.99 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) визначено, що до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.
Згідно з ч. 5 ст.99 КЦЗ України, трудові відносини працівників органів управління та сил цивільного захисту регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Водночас, КЦЗ України не встановлює іншого строку проведення остаточного розрахунку при звільненні співробітника ніж строки зазначені в ст.116 КЗпП України і не встановлює іншої форми відповідальності за недотримання цих строків ніж зазначеної в ст.117 КЗпП України.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 26 січня 2022 року по справі № 240/12167/20, який є обов'язковим для суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 20 грудня 2021 року.
Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача (30.06.2021), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП - 20.12.2021.
Державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia).
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду від 16.10.2022 у справі №822/1091/16, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати належних особі сум.
Верховний Суд, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005, неодноразово звертав увагу, що посилання на відсутність коштів на проведення виплати пенсії порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд акцентує увагу на тому, що такі обставини щодо проведення з запізненням повного розрахунку з працівником, сторонами не заперечуються.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Правову оцінку цим діям/рішенням відповідача суд надає з огляду на вимоги статті 19 Конституції України та зважаючи на відповідність дій та рішень суб'єкта владних повноважень критеріям, установленим у частині другій статті 2 КАС. Суд, зокрема, перевіряє, чи вони вчинені/прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За загальним правилом, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень. Отже, під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав права вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.
В той же час, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, виходячи з положень статті 5 та статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні 30.06.2021.
Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З наведеного вище можна дійти висновку, що у випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
При цьому, слід зазначити, якщо дії відповідного органу визнані судом протиправними, а іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Отже, оскільки судом встановлено факт порушення соціальних прав ОСОБА_1 протиправною бездіяльністю відповідача, то з метою відновлення порушених прав та ефективного судового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 01.07.2021 по 20.12.2021 включно.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).
Тому, подією, з якою пов'язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в меншому розмірі, є звільнення позивача 30.06.2021.
Відтак, при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують її звільненню квітень та травень року.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення позивача з січня 2021 року по грудень 2021 року від 26.10.2022 №66120/21-1з, позивачу за квітень та травень 2021 року нараховане грошове забезпечення у сумі 22580,94 грн (11249,91+11331,03).
Враховуючи кількість робочих днів у квітні та травні 2021 року (40), середньоденний заробіток становить 564,52 грн (22580,94/40).
За період з 01.07.2021 по 20.12.2021 було 121 робочий день, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 121 день * 564,52 грн = 68306,92 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату позивачу грошового забезпечення, враховує: тривалість строку між звільненням позивача і, відповідно, непроведенням з ним повного розрахунку, що становить менше шести місяців; співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, розмір простроченої заборгованості роботодавця та ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за можливе не застосовувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача шляхом зобов'язання Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 20.12.2021 у розмірі 59080,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДСНС в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого 13.01.2022 судового збору у розмірі 992,40 грн, що була сплачена позивачем при поданні позовної заяви та підтверджується інформаційними даними облікової статистичної картки справи № 540/287/22 в автоматизованій системі документообігу Херсонського окружного адміністративного суду. Зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду підтверджене
Керуючись ст.ст. 5, 7, 9, 2, 77, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні 30.06.2021.
Зобов'язати Перший державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 20.12.2021 у розмірі 59080,00 грн.
Стягнути з Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Перший державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Молодіжна, 6, код ЄДРПОУ 38386410).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА