Справа № 420/4654/23
12 травня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, код ЄДРПОУ 26614030) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 07 березня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якій позивач просить суд:
1. Визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 19.04.2019 р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, протиправною;
2.Зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.04.2019 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він з 1988 року по 2019 рік проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України. За період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, під час проходження служби індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. В зазначений період часу позивач проходив службу на посаді начальника науково - дослідного управління (проблем гідроакустики та глибоководних робіт) Науково - дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум». В квітні 2019 року позивача було звільнено зі служби у запас за станом здоров'я. Під час проведення розрахунків з позивачем, відповідачем так і не було виплачено заборгованість по індексації. Після того, як позивач дізнався про невиплату індексації, він звернувся до суду та рішення суду від 22.12.2022 по справі №420/15264/22 було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі, з урахуванням раніше визначених сум, індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року. В разі проведення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця січень 2008 року, розмір підвищення грошового доходу з 01.03.2018 не перевищить суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, і тому позивач має право на отримання індексації в розмірі різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення мого доходу (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків. Відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати фіксовану суму індексації грошового забезпечення, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою судді від 13.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» наступні докази:
1. довідку про розмір нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 19.04.2019 із зазначенням застосованого базового місяця;
2. довідку про розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у лютому 2018 року, нараховану та виплачену на виконання рішення суду від 22.12.2022 по справі № 420/15264/22;
3. довідку про розмір підвищення грошового доходу ОСОБА_1 , що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів та з врахуванням всіх складових грошового забезпечення, які не мають разовий характер у період з 01.01.2018 по 19.04.2019.
06 червня 2023 до суду надійшов відзив (вх..№ЕС/3105/23) Інституту з проханням відмовити у задоволенні позову. Підставою для звернення із цим позовом, як зазначає відповідач, стало прийняте Одеським окружним адміністративним судом рішення від 22.12.2022 по справі № 420/15264/22, яким зобов'язано Інститут нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум. Позивач зазначає, що у разі проведення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2008 року, розмір підвищення грошового доходу з 01.03.2018 не перевищить суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то позивач має право га отримання індексації в розмірі різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Рішення по справі № 420/15264/22 Інститутом ще не виконувалось, а тому посилання позивача на виконання зазначеного рішення суду як на підставу позову є необґрунтованим та передчасним. Рішення по справі № 420/15264/22 залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023, наразі Інститутом готується касаційна скарга на зазначені рішення суду. Крім того, звернувшись до суду із даним позовом 07.03.2023, позивач пропустив спеціальний тримісячний строк на звернення до суду із даними вимогами, так як останній визначено спеціальною нормою трудового права, яка підлягає субсидіарному застосуванню в спірних правовідносинах. Тим більш позивач звертався до Одеського окружного адміністративного суду із позовами щодо перерахунку пенсійного забезпечення ще у 2020 році. Разом із тим, отримуючи під час проходження військової служби в НДЦ ЗС України «Державний океанаріум» грошове забезпечення, є очевидним той факт, що позивач не лише знав, але й повинен був знати, що йому, на його думку, не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.04.2019. За такого правового регулювання, командування Інституту дійшло висновку про наявність підстав залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд прийшов до наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Положеннями статті 1 Закону України від «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України.
До того ж, на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, у тому числі дія указаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості стосовно строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 280/9017/20.
Також, така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні спорів з подібними правовідносинами, а саме у постанові від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20), від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 1 грудня 2019 року (справа №823/726/16).
В той же час, в подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, в редакції від 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 19.04.2019.
Оскільки позивач не погоджується з діями відповідача щодо виплат, які проводяться під час служби та при звільненні, суд виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.233 КЗпП України, якою передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) та відповідно, пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Наведене свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог ст.171 КАС України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно із частинами третьою та четвертою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З аналізу викладених положень статей 123, 171 КАС України випливає, що питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з'ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.
Проте, суд може повернутися до вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду й після відкриття провадження, і, установивши, що об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду не існувало, постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску строку звернення.
До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.
У подібний спосіб законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, указані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Як убачається з матеріалів справи, під час відкриття провадження у справі суд уважав, що позов подано з дотриманням встановленого у статті 122 КАС України строку звернення до суду.
Суд враховує, що застосування ч.3 ст.123 КАС України вимагає дотримання одночасно двох умов: виявлення факту пропуску строку після відкриття провадження у справі, та відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку або неповажність причин для поновлення строку, вказаних у клопотанні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви підлягає частковому задоволенню шляхом залишення позовної заяви без руху, забезпечивши позивачу процесуальні гарантії доступу до суду, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Кодексом адміністративного судочинства України.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відтак, недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів на підтвердження цього; доказів досудового врегулювання спору, якщо таке відбувалось.
Суд застерігає, що у разі неусунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, має своїм наслідком - залишення позовної заяви без розгляду.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Керуючись ст.ст. 122, 160, 161, 171, 241, 248, 256 КАС України, суд
Клопотання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (вх..№ЕС/3105/23 від 06.04.2023) про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити частково.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА